Презентація на тему «Народження середньовічного світу, особливості його розвитку»

Народження середньовічного світу, особливості його розвитку

Зміст
Виникнення середньовічного міста
Села
Населення міст
Цехи. Майстерня ремісника
Їжа і напої
Одяг в часи Середньовіччя

Виникнення середньовічного міста
У Римській імперії було багато великих та квітучих міст. Вони виконували насамперед політичну, адміністративну і воєнну функції, тобто були осередками, де розміщувалися органи влади, війська та ін. Крім того, вони були центрами торгівлі та ремесла. Із занепадом Римської імперії згасло і міське життя. Майдани і вулиці перетворилися на поля, городи і пасовища. Кількість мешканців зменшилася до кількох тисяч або й сотень. Майже 500 років у Західній Європі домінував сільський пейзаж. Тільки деякі міста Італії та півдня Франції зберегли свій ритм і рівень життя завдяки міжнародній торгівлі та резиденціям єпископів.
У Х – ХІ ст. почалося відродження деяких старих і виникнення нових міст у Західній Європі, які, хоч і постали на основі старих римських, але суттєво відрізнялися від них. Насамперед вони були економічними центрами — осередками ремесла і торгівлі.

Що ж зумовило і спричинило відродження міського життя у Європі? Насамперед, процеси в економіці, розвиток сільського господарства. Так, у Х – ХІ ст. зросло виробництво зерна, розвивалося садівництво, виноградарство, городництво тощо. Виник надлишок сільськогосподарських продуктів, які можна було обміняти на ремісничі вироби. Відповідно зросла майстерність сільських ремісників. Вони вже не встигали клопотатися сільським господарством, це тільки відволі­кало їх від основної роботи. Зрештою, ремісництво відокремилося від сільського господарства. Для збуту продукції ремісники зосереджувались у тих містах, де були значні скупчення людей: на перехресті важливих шляхів, річних переправах, під стінами замків резиденцій єпископів і королів. Поступово в цих містах формувалися постійні поселення ремісників.

Що ж зумовило і спричинило відродження міського життя у Європі? Насамперед, процеси в економіці, розвиток сільського господарства. Так, у Х – ХІ ст. зросло виробництво зерна, розвивалося садівництво, виноградарство, городництво тощо. Виник надлишок сільськогосподарських продуктів, які можна було обміняти на ремісничі вироби. Відповідно зросла майстерність сільських ремісників. Вони вже не встигали клопотатися сільським господарством, це тільки відволі­кало їх від основної роботи. Зрештою, ремісництво відокремилося від сільського господарства. Для збуту продукції ремісники зосереджувались у тих містах, де були значні скупчення людей: на перехресті важливих шляхів, річних переправах, під стінами замків резиденцій єпископів і королів. Поступово в цих містах формувалися постійні поселення ремісників.

Села
Село - це той населений пункт, в якому, по всій Європі, жили більша кількість людей середньовіччя. Виходячи з того, де розташовувалася село, і коли вона створилася, жителі в ній були абсолютно різні. Деякі села більше були схожі на міста, багато ж були в гіршому становищі.
У середні століття села часто створювалися на перетині доріг. Це були як маленькі від 9 до 11 будинків, так і досить великі 45-55 будинків. Не рідкістю були й віддалені хутори в гірській місцевості, вони служили перевалочним пунктом для купців.Кінець середніх віків був ознаменований зростанням населених пунктів. Іноді села переростали в цілі міста.
У зв'язку з територіальними і кліматичними умовами села так само сильно відрізнялися.На півночі Європи був досить холодний клімат, і будинки будувалися низькі, переважно з дерев обмазаних глиною, які добре зберігали тепло. На невеликих вікнах встановлювали хіба що віконниці.Всередині будинку завжди було вогнище і пекти, а ось кімнати рідко відділялися, були випадки, коли господарі жили під одним дахом разом з худобою. Цікаво те, що до 15 століття будинок вважався пересувними майном, і його було легко зняти і перенести на інше місце.

Картина кардинально змінювалася ближче до південної, більш теплою, Європи. Дерев'яні споруди зводилися по периметру квадрата або прямокутника, залишаючи внутрішній дворик між ними, який іноді перекривали навісом. Під такими навісами зберігали зерно або сіно.Навколо них під одним дахом будувалися житлові приміщення, що поширюються по всій території будівлі. Так було на Апеннінському або Піренейському півостровах. Будинки будувалися з прутів обмазаних глиною, під якими був кам'яний фундамент. У горах були комори для зберігання зерна.Двох поверхові будинки почалися, будуються набагато пізніше і зустрічалися тільки у заможних селян. Перший, іноді його називали підвальний поверх, віддавали під господарські потреби, на другому ж жив господар, кімнати були чисті і доглянуті.Навколо гірських сіл будували високу кам'яну стіну, в зв'язку, з чим вони були схожі на маленькі міста. Жителі відпрацьовували військову повинність, і в той же час працювали на землі. Церква і джерело були в центрі села, до нього приходили з метою дізнатися свіжі новини та природно водою.

Землі, на яких працювали селяни, оточували село з усіх боків. Це були поля, сади, посадки овочів і багато іншого. Далі розташовувалися місця для випасу тварин і ліси. Ділянки, на яких працювали селяни, були різні за видом і формою.В одному з випадків кожному селянинові виділяли смужку на поле, зазначену межовими камінням, він засівав однією культурою, обробляв її і збирав урожай. У гірських же поселеннях селянину давали ділянку, якою він міг розпоряджатися на свій розсуд.Землі навколо села поділялися за призначенням на: орні, землі для саду, землі для випасу тварин, між якими вибудовували низьку стіну.

Населення міст
Основну масу городян складали бюргери (від нім. Burg — фортеця). Вони були повноправними мешканцями міста, жили з торгівлі і ремесла. Одні виробляли і торгували дрібничками, необхідними городянам і селянам з околиць. Інші, багатші, вели торгівлю з областями або країнами, закуповуючи і продаючи великі партії товарів. Окрім названих груп, значну частину населення складали вантажники, водоноси, вугільники, м'ясники, пекарі, себто ті, що були зайняті у сфері обслуговування. Сеньйорам та їхньому оточенню, представникам світської та духовної влади, тобто знатним людям, належали найкращі будинки в місті, вони мали доступ до міської влади і разом із заможними бюр­герами утворювали патриціат — правлячу верхівку міста. Найбідніші прошарки міського населення називалися плебеями. У різних містах плебеї складали від 20 до 70% населення.

Населення міст
Основну масу городян складали бюргери (від нім. Burg — фортеця). Вони були повноправними мешканцями міста, жили з торгівлі і ремесла. Одні виробляли і торгували дрібничками, необхідними городянам і селянам з околиць. Інші, багатші, вели торгівлю з областями або країнами, закуповуючи і продаючи великі партії товарів. Окрім названих груп, значну частину населення складали вантажники, водоноси, вугільники, м'ясники, пекарі, себто ті, що були зайняті у сфері обслуговування. Сеньйорам та їхньому оточенню, представникам світської та духовної влади, тобто знатним людям, належали найкращі будинки в місті, вони мали доступ до міської влади і разом із заможними бюр­герами утворювали патриціат — правлячу верхівку міста. Найбідніші прошарки міського населення називалися плебеями. У різних містах плебеї складали від 20 до 70% населення.

Цехи. Майстерня ремісника
Середньовічні міста розвивалися насамперед як центри зосередження ремісничого виробництва. На відміну від селян, ремісники працювали для задоволення потреб ринку, виготовляючи продукцію на продаж. Виробництво товарів розташовувалося в майстерні, на першому поверсі помешкання ремісника. Все виготовлялося вручну, за допомогою простих знарядь праці, одним майстром від початку і до кінця. Зазвичай майстерня правила за крамницю, де ремісник про­давав вироблені ним речі, будучи, таким чином, і основним робітни­ком, і власником.
Обмеженість ринку збуту товарів ремісничого виробництва примушувала майстрів до пошуку способу виживання. Одним із них став розподіл ринку й усунення конкуренції. Благополуччя ремісника залежало від багатьох обставин. Будучи дрібним виробником, ремісник міг виготовити лише стільки товару, скільки дозволяли його фізичні та інтелектуальні здібності. Але будь-які негаразди: хвороба, помилка, відсутність потрібної сировини та ін. могли призвести до втрати замов­ника, а відповідно і засобів до існування.
Для вирішення деяких основних проблем вони почали об'єдну­вати свої зусилля, організовуючи цехи — замкнуті організації (корпорації) реміс­ників однієї спеціальності у межах одного міста, створені з метою усунення конкуренції (захисту виробництва і прибутків) і взаємодопомоги.

Їжа і напої
Переважна більшість європейців харчувалася досить скромно. Їли, зазвичай, двічі на день: вранці й увечері. Повсякденною їжею були житній хліб, каші, боби, ріпа, капуста, зернова юшка з часником або цибулею. М'яса споживали мало. Тим більше, що протягом року було 166 днів посту, коли м'ясні страви заборонялося їсти. Значно більше в раціоні було риби. Із солодощів знали лише мед. Цукор потрапив до Європи зі Сходу в ХІІІ ст. і був дуже дорогим. Фруктів та овочів споживали дуже мало.
Характер харчового раціону знаті й бідноти відрізнявся, головним чином, не якістю споживаного, а його кількістю. У замках їли більше м'яса, причому багато було дичини, оскільки полювання вважалося привілеєм знаті. Полюбляли заможні готувати й дивовижні страви на кшталт смажених пав чи лебедів або паштету з солов'їних язичків. До їжі додавалися східні прянощі — перець, імбир, гвоздика, мускат, кориця. Однак їхня вартість (продавали прянощі на вагу золота) не кожному була по кишені.
У середньовічній Європі багато пили: на півдні — вино, на півночі — пиво. Замість чаю заварювали трави.
Посуд більшості європейців — миски, кухлі — був дуже простим, виготовленим із глини чи олова. Виробами зі срібла чи золота користувалася лише знать. Виделок не було, за столом їли ложками. Шматки м'яса відрізали ножем і їли руками. Селяни споживали їжу з однієї миски всією сім'єю. На бенкетах знаті ставили на двох одну миску та кубок для вина. Кістки кидали під стіл, а руки витирали скатертиною.

Одяг в часи Середньовіччя
Стиль одягу раннього Середньовіччя залишився в Європі з періоду «великого переселення народів». Це хутряні та шкіряні плащі, шкіряні та кістяні елементи захисного одягу, примітивне взуття та обмотки для штанів. Довгі й короткі туніки, що надягалися одна на одну, плащі — від шкір до зшитих шматків тканини, сколених, зв'язаних, прошнурованих, з обробкою і без. Штани: короткі, до колін, довгі, прикріплені обмотками до литок та заправлені в шкіряні панчохи або взуття — постоли.

Жіночий одяг епохи пізнього Середньовіччя
Його особливості можна коротко охарактеризувати так: прояв жіночності. В міру того, як формувався культ Прекрасної Пані, слабшав вплив церковного вчення про гріховність тіла. Жінка починає відчувати свою силу, покладаючись на фізичну привабливість. А костюм підкреслює жіночу красу, видозмінюючись разом з розвитком стилю свого часу.
В ХІІІ ст. жіночий одяг має ті ж назви, що й чоловічий: сорочка («шеміз»), котта і сюрко. Але з'являється й багато нових елементів, що мають свої назви.
Сорочку прикрашають вишивкою, і її видно з-під комірця котти. Щоб відтінити шкіру обличчя, сорочку зафарбовували слабким розчином шафрану, який давав кремовий відтінок. Між сорочкою і коттою в холодну пору року жінки одягають вузьку безрукавку на зразок чоловічого дублета на хутрі, при цьому надають перевагу білим шкіркам — ягняти, горностая, черевця білки. Дублет з хутра називався пеліссон.
У ХІV ст. з'являється жіночий упелянд — святковий одяг феодалів. Зимові упелянди шили з фландрського сукна на хутрі, а літні — з шовкових і парчевих тканин. Був ще один різновид упелянда: весільне плаття-сюрко з відкидними рукавами, які переходять у шлейф.
Цю детальність поверхності одягу починаючи з 30-х років змінює інше рішення, характерне готичному стилю. Маленький вузький ліф сюрко тепер має вузькі довгі рукави, на кінцях яких є невеликі, опущені вниз раструбами «бомбард», які візуально подовжують руку. Глибокий трикутний виріз комірця спереду переходить в такий самий виріз на спині. Його прикрашають смужкою хутра чи оксамиту. Спідниця, яка розширяється до низу, переходить в шлейф. Високий конусоподібний головний убір «еннен» з довгою вуаллю, гостроносе взуття.

Жіночий одяг епохи пізнього Середньовіччя
Його особливості можна коротко охарактеризувати так: прояв жіночності. В міру того, як формувався культ Прекрасної Пані, слабшав вплив церковного вчення про гріховність тіла. Жінка починає відчувати свою силу, покладаючись на фізичну привабливість. А костюм підкреслює жіночу красу, видозмінюючись разом з розвитком стилю свого часу.
В ХІІІ ст. жіночий одяг має ті ж назви, що й чоловічий: сорочка («шеміз»), котта і сюрко. Але з'являється й багато нових елементів, що мають свої назви.
Сорочку прикрашають вишивкою, і її видно з-під комірця котти. Щоб відтінити шкіру обличчя, сорочку зафарбовували слабким розчином шафрану, який давав кремовий відтінок. Між сорочкою і коттою в холодну пору року жінки одягають вузьку безрукавку на зразок чоловічого дублета на хутрі, при цьому надають перевагу білим шкіркам — ягняти, горностая, черевця білки. Дублет з хутра називався пеліссон.
У ХІV ст. з'являється жіночий упелянд — святковий одяг феодалів. Зимові упелянди шили з фландрського сукна на хутрі, а літні — з шовкових і парчевих тканин. Був ще один різновид упелянда: весільне плаття-сюрко з відкидними рукавами, які переходять у шлейф.
Цю детальність поверхності одягу починаючи з 30-х років змінює інше рішення, характерне готичному стилю. Маленький вузький ліф сюрко тепер має вузькі довгі рукави, на кінцях яких є невеликі, опущені вниз раструбами «бомбард», які візуально подовжують руку. Глибокий трикутний виріз комірця спереду переходить в такий самий виріз на спині. Його прикрашають смужкою хутра чи оксамиту. Спідниця, яка розширяється до низу, переходить в шлейф. Високий конусоподібний головний убір «еннен» з довгою вуаллю, гостроносе взуття.

Знать полюбляла додавати до свого одягу різноманітні прикраси. Чоловіки і жінки носили каблучки, браслети, пояси, ланцюжки. Дуже часто ці речі були унікальними ювелірними виробами. Для бідноти все це було недосяжним. І не лише через вартість, а й тому, що було заборонено законом. Значні кошти витрачали заможні жінки на косметику і парфуми, що привозили зі східних країн купці. Їм заздрили представниці прекрасної половини людства, які не могли дозволити собі таку розкіш, але намагалися не відставати від модниць.

Знать полюбляла додавати до свого одягу різноманітні прикраси. Чоловіки і жінки носили каблучки, браслети, пояси, ланцюжки. Дуже часто ці речі були унікальними ювелірними виробами. Для бідноти все це було недосяжним. І не лише через вартість, а й тому, що було заборонено законом. Значні кошти витрачали заможні жінки на косметику і парфуми, що привозили зі східних країн купці. Їм заздрили представниці прекрасної половини людства, які не могли дозволити собі таку розкіш, але намагалися не відставати від модниць.

Знать полюбляла додавати до свого одягу різноманітні прикраси. Чоловіки і жінки носили каблучки, браслети, пояси, ланцюжки. Дуже часто ці речі були унікальними ювелірними виробами. Для бідноти все це було недосяжним. І не лише через вартість, а й тому, що було заборонено законом. Значні кошти витрачали заможні жінки на косметику і парфуми, що привозили зі східних країн купці. Їм заздрили представниці прекрасної половини людства, які не могли дозволити собі таку розкіш, але намагалися не відставати від модниць.