Презентація на тему «Життя і творчість Василя Симоненка»

Посивіла на світанку ненька. Нагло так ударила зима… Гляньмо ж в очі віршам Симоненка Тим, що є, і тим, яких нема. Т. Коломієць
«ВИТЯЗЬ МОЛОДОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ»
(Життя і творчість Василя Симоненка)

Василь Андрійович Симоненко народився
8 січня 1935 р. в с. Біївці Лубенського району Полтавської області в сім'ї колгоспника. Мати – Щербань Ганна Федорівна – працювала в колгоспі з дня його заснування до осені 1957 р. Батько – Симоненко Андрій Леонтович – залишив сім'ю, коли Василеві не було ще й року.

Василь Андрійович Симоненко народився
8 січня 1935 р. в с. Біївці Лубенського району Полтавської області в сім'ї колгоспника. Мати – Щербань Ганна Федорівна – працювала в колгоспі з дня його заснування до осені 1957 р. Батько – Симоненко Андрій Леонтович – залишив сім'ю, коли Василеві не було ще й року.

Матір для В. Симоненка – не просто рідна і близька людина. Цей образ поет возвеличує до космічного рівня: жінка-матір – найсвятіше, що є у світі, те, що триматиме Землю попри всі катастрофи, війни і терор.

Мрія працювати з мовою і для народу визначила вибір професійного шляху. В цьому ж 1952 р. Василь Симоненко вступив на факультет журналістики Київського державного університету, який закінчив у липні 1957 р.

Одружився В. Симоненко навесні 1957 р. Їхня сім'я складалася з 4 осіб: Василь Симоненко, дружина – Людмила Павлівна, син – Олесь і мати – Щербань Ганна Федорівна. Дружина поета працювала контролером на заводі хімреактивів, а мати займалася домогосподарством.

У 1957 – 1960 рр. В. Симоненко працював у газеті «Черкаська правда», потім, у 1960 – 1963 рр., - у газеті «Молодь Черкащини», власним кореспондентом «Робітничої газети», а також займався літературною творчістю.

1962 р. в «Держлітвидаві», що пізніше дістав назву «Дніпро», вийшла збірка творів В. Симоненка «Тиша і грім», яка, на жаль, стала першою й останньою прижиттєвою книжкою поета. Але відтоді про поета заговорили.

   13-го грудня 1963р. поет помер у Черкаській лікарні. За офіційною версією, смерть поета спричинив рак. Похований у Черкасах.

Не докорю ніколи
і нікому,
Хіба на себе інколи
позлюсь,
Що в двадцять літ
в моєму серці втома,
Що в тридцять – смерті
в очі подивлюсь.
Так краще в тридцять
повністю згоріти,
Ніж до півсотні
помаленьку тліть.
Василь Симоненко