Презентація на тему «Дисидентський рух» (варіант 7)
Дисидентський рух
"Народе мій!
До тебе я поверну,і в смерті обернуся до життя...“
В.Стус
Дисиде́нтський ру́х — рух, учасники якого в СРСР виступали за демократизацію суспільства, дотримання прав і свобод людини, в Україні — за вільний розвиток української мови та культури, реалізацію прав українського народу на власну державність.
Дисидент (від лат.) – інакодумець, відступник від панівної ідеології, розкольник. Як синоніми вживаються терміни дисидентство, правозахисництво, інакомислення.
У 1950—70-х роках у Радянському Союзі виникло примітне явище, коли політику уряду стала відкрито критикувати невелика, але дедалі більша кількість людей, яких звичайно називали дисидентами й які вимагали ширших громадянських, релігійних і національних прав.
75% усіх дисидентів були українцями.
Діяльність дисидентів
Організація масових заходів.
Написання листів – протестів до керівних органів УРСР і СРСР.
Протести, відкриті звернення на адресу міжнародних організацій та урядів демократичних країн.
Акції солідарності з іншими народами, які зазнали утисків з боку тоталітарної системи.
Видання і розповсюдження “самвидаву”.
Індивідуальні протести, вивішування синьо- жовтих прапорів
Напрямки дисидентства
Правозахисний
Національний
Релігійний
Перші прояви цього руху мали місце наприкінці 1950-х та на початку 60-х років, коли на Західній Україні було організовано кілька невеликих таємних груп. Виділялася серед них так звана «Група юристів» на чолі з адвокатом Левком Лук'яненком.
Левко Лук'яненко
Релігійне дисидентство
Окремий різновид дисидентства в Україні базувався на релігії. Теоретично радянська конституція гарантувала свободу віровизнання, але режим удавався до цілого ряду заходів для боротьби з релігійними віруваннями та практикою .
У 1982 р. Йосип Тереля організував Комітет захисту Української католицької церкви, що ставив собі за мету домогтися її легалізації. Хоч у відповідь на це режим став заарештовувати її активістів, серед українців Галичини та Закарпаття відданість своїй давній церкві не втрачала сили.
Антирелігійна політика
1954р. – постанова ЦК КПРС “Про проведення науково-атеїстичної пропаганди ”.
1957р. – за дорученням Ради Міністрів УРСР була створена робоча група, яка підготувала пропозиції щодо обмеження діяльності духовенства.
1964р.- постанова ЦК КПРС “Заходи щодо посилення атеїстичного виховання населення (за 12-17 років звільнити свідомість радянського суспільства від релігійних забобонів).
Спочатку осередок українських дисидентів складали «шістдесятники» — нове плідне покоління письменників, що здобувало собі визнання.
Євген Сверстюк писав у 1993 році: «… Серед ознак шістдесятників я б поставив на перше місце юний ідеалізм, який просвітлює, підносить і єднає… Другою ознакою я б назвав шукання правди і чесної позиції… Поетів тоді називали формалістами за шукання своєї індивідуальності. Насправді за шукання істини — замість ідеї спущеної зверху для оспівування. Як третю ознаку я б виділив неприйняття, опір, протистояння офіціальній літературі та всьому апаратові будівничих казарм.»
Придушення дисидентства
На початку 1980-х рр. в Україні інтелігентський дисидентський рух було практично розгромлено. Але вирішальною причиною невдачі дисидентського руху була природа системи, що протистояла йому. На дисидентів ополчилися всі потужні сили радянської системи й особливо всемогутній КДБ.
Значення дисидентства
Дисиденти зайняли помітне місце у світогляді населення. Завдяки їх самовідданій боротьбі у громадській свідомості поступово стверджувалася думка, що український народ є не просто придатком до «великого брата», що можливе створення незалежної держави. З середовища дисидентів вийшло багато видатних політиків часу перебудови, серед яких учасник Народного Руху України В'ячеслав Чорновіл.
Свою Україну любіть. Любіть її… Во время люте. В останню, тяжкую минуту за неї Господа моліть. Тарас Шевченко
Дякуємо за увагу !
Виконали
учні 11-В класу
Солина Андріана та Грицина Владислав