Презентація на тему «Життя і слово Пастернака»

Життя і слово Б. Пастернака
Жизнь прожить –
не поле перейти
Б. Пастернак

Борис Пастернак – видатний російський поет ХХст.

Борис Пастернак - музикант

Борис Пастернак - філософ

Борис Пастернак - художник

Борис Леонідович - прозаїк

Борис Леонідович Пастернак - перекладач

Залишався патріотом своєї Батьківщини

Борис Пастернак завжди був інтелігентом

Борис Пастернак
Поет народився в Москві в інтелігентній сім'ї. Батько — відомий художник, мати — піаністка. Сім'я Пастернаків підтримувала дружбу з відо-мими художниками, музикан-тами і письменниками. У 13 років, під впливом композитора А. Скрябіна, Пастернак захопився музикою.

Ще до вступу у 1901 р. у гімназію Пастернак здобув добру домашню освіту, опанував дві мови — німецьку та французьку. Уже в дитинстві він пережив і перше серйозне творче захоплення — музикою, якою займався близько шести років. «Під впливом захоплення Скрябіним потяг до імпровізації і творчості повністю запанував наді мною. З цієї осені (1903 р.) я шість наступних років, усі гімназійні роки, присвятив докладному вивченню теорії композиції... Ніхто не сумнівався у моєму майбутньому. Доля моя була вирішена, шлях обраний. У мені вбачали музиканта, й усе пробачали заради музики...»

Але музику Пастернак усе ж облишив, незважаючи на прихильність свого кумира Скрябіна. Причиною цього, на думку самого Пастернака, стало слабке володіння технікою гри на роялі і відсутність абсолютного слуху. Остаточно Пастернак розірвав з музикою в 1909 р. і тоді ж вступив на історико-філологічний факультет Московського університету, де захопився філософією.

Щоби розширити і поглибити свої філософські знання, Пастернак у 1912 р. поїхав у Німеччину й один семестр провчився у Марбурзькому університеті. Тепер там на його честь названа одна з вулиць і встановлена меморіальна дошка, на якій, крім тексту, що засвідчує час перебування тут Пастернака, вибиті слова із його «Охоронної грамоти»: «Прощавай, філософіє...» І це не випадково. Паралельно з філософією Пастернак пережив ще одне захоплення — поезією, і саме вона рішуче витіснила і переважила усе інше в його колі творчих інтересів і стала справжнім життєвим покликанням.

У всьому хочу я дійти самої суті
У 1913 р. приєднався до футуристичного угрупування “Центрифуга”.
Виходять перші поетичні збірки “Близнюк у хмарах” (1914), “Над бар'єрами” (1917), де визначилися головні риси естетики Пастернака:
розуміння поезії як вираження життя творчої особистості;
усвідомлення єдності світу, де не можна відокремити людину від природи, поезії, життя;
незалежність митця – основа розвитку мистецтва;
призначення поета і його поезії – не просто відтворити життя, а передати своє враження від нього.
1917 р. приймає революцію як неминуче, не відокремлює себе від свого народу, батьківщини.

Від призову до армії у зв'язку з початком Першої світової війни Пастернак був звільнений, оскільки ще в дитинстві, впавши з коня, серйозно пошкодив ногу. На пропозицію одного із знайомих Пастернак поїхав на Урал і деякий час працював у конторі одного з хімічних заводів.

З початком революції 1917 р. він повернувся у Москву, хоча Урал залишить чималий слід у його творчості. Це і вірші, і проза — «Дитинство Люверс», «Повість», «Початок прози 1936 року», другий том «Доктора Живаго», в яких тією чи іншою мірою позначилися його уральські враження.

У 1917—1918 pp. Пастернак написав і свої перші прозові твори, а також звертався й до перекладів. У пореволюційні роки він певний час працював у Театральному відділі Наркомосвіти, а потім у редакції газети «Гудок». «...Виправляв чужі вірші й отримував пристойну червоноармійську пайку», — з сумною іронією писав він про ті роки.

У 1921 р. нова влада виселила з квартири його батька, котрий змушений був емігрувати. Того ж року Пастернак познайомився з Євгенією Лур'є, молодою художницею, яка стане його дружиною. З 1922 p., після підтримки впливового пролетарського критика Я. Полонського, матеріальний стан Пастернака дещо владнався, і він навіть зміг відвідати у Берліні своїх батьків. З метою заробітку Пастернак змушений був погодитись на пропозицію Інституту В. Леніна збирати іноземні бібліографічні матеріали щодо особи комуністичного вождя.

До середини 20-х pp. Пастернак вже був відомий як автор чотирьох поетичних збірок. Тепер він випробовує свої сили і в значніших за обсягом поетичних жанрах. Незабаром з'явилися дві його історично-революційні поеми «Дев'ятсот п'ятий рік» («Цевятсот пятый год», 1925—1926) і «Лейтенант Шмідт» («Лейтенант Шмидт», 1926—1927), присвячені першій російській революції 1905 р. і повстанню матросів Чорноморського флоту

Атмосфера політичних цькувань і репресій межі 20—30 pp., самогубство В. Маяковського гнітюче вплинули на письменника. Він навіть мав намір емігрувати за кордон, проте його спроба виявилась невдалою. Літо 1930 р. Пастернак провів у Ірпені під Києвом. Там він познайомився із Зінаїдою Нейгауз, котра стала його другою дружиною.

У тогочасній партійній критиці визнавалася незаперечна художня обдарованість Пастернака (М. Бухарін навіть назвав його поетом «дуже значного калібру»), але водночас йому докоряли у «світогляді, що не відповідає епосі», пропонуючи «тематично й ідейно перебудуватись». Попри всі ці докори, влада деякий час все ще ставилася до нього поблажливо: у 1936 р. йому надали дачу з селищі Передєлкіно (де він жив до самої смерті і де тепер розміщений його меморіальний музей), а через рік — нову квартиру у побудованому у Москві письменницькому будинку. У Передєлкіно поет зустрів і початок війни. Улітку 1943 р. Пастернак у складі письменницької бригади виїжджав на фронт, поблизу Орла. Його вірші, опубліковані у літературних збірках, журналах, газетах, згодом склали ліричний цикл, у якому постає образ поета-гуманіста і патріота.

Бути поетом – це щастя і нещастя в будь-який час , в будь-якій країні
У 30—40-х pp. вийшли друком нові поетичні збірки Пастернака, а паралельно він почав писати «велику прозу», робота над якою триватиме 10 років і виллється восени 1956 р. у роман «Лікар Живаго» («Доктор Живаго»). Критики вважають «Лікаря Живаго» своєрідною духовною автобіографією Пастернака, у якій він висловив свою остаточно сформовану ідейну позицію. Як і у віршах Пастернака, у романі порушуються вічні теми: природа, революція, мистецтво, кохання, філософія, історія і сучасність.

Після завершення роману Пастернак передав його рукопис для публікації відразу у два журнали — «Новый мир» і «Знамя», але цензура заборонила його публікацію. Натомість у 1957 р. він був опублікований за кордоном, в Італії, і ця публікація стала ще однією підставою для присудження письменнику у 1958 р. Нобелівської премії «за видатні досягнення в сучасній ліричній поезії і на традиційній ниві великої російської прози». У зв'язку із цим навколо постаті Пастернака і його роману розгорнулося безпрецедентне за масштабами (як на післясталінські часи) ідеологічне цькування. Письменник був змушений відмовитися від премії, але й попри це його виключили зі Спілки письменників СРСР (за передачу на Захід роману).

Упродовж 1957—1958 pp. роман «Лікар Живаго» був перекладений 24 мовами, і лише у 1988р. він вийшов друком на батьківщині Пастернака. Важка ідеологічна атмосфера, у якій перебував Пастернак, остаточно підірвала його сили й ослаблене здоров'я (ще працюючи над романом, він переніс інфаркт).

Десь там воля, світло, люди,Я ж – мов звір у хащині…
30 травня 1960 р. Пастернак помер і був похований на кладовищі у Передєлкіно. 19 лютого 1987 р. секретаріат правління Спілки письменників СРСР скасував постанову 1958 р. про виключення Пастернака зі своїх лав.
Вірю – надійде пора,
Ницості і злоби силу
Подолає дух добра.

Десь там воля, світло, люди,Я ж – мов звір у хащині…
30 травня 1960 р. Пастернак помер і був похований на кладовищі у Передєлкіно. 19 лютого 1987 р. секретаріат правління Спілки письменників СРСР скасував постанову 1958 р. про виключення Пастернака зі своїх лав.
Вірю – надійде пора,
Ницості і злоби силу
Подолає дух добра.

Особливості пейзажної лірики Бориса Пастернака

Творчість
Одухотвореність образів природи, утвердження ідеї спорідненості людини й природи, ознаки символізму, футуризму, імперссіонізму, реалізму та романтизму – все це ввібране в творчості поета

Особливості пейзажної лірики
1. Талант Пастернака черпати радість в природі. «Тютчевське здивування перед божим світом» - так любив називати його поет – не залишало Пастернака до самої смерті.2. У філософії Пастернака, поет – завжди особа страждальна, а не дійова, не «герой».3. В його поезії людина на наших очах дає повну згоду на свою біль і свою загибель.4. Вірші Пастернака не знають поділу природи на живу і неживу. Пейзаж існує в них на рівних правах з людиною, з автором.

Весна, я с улицы, где тополь удивлен, Где даль пугается, где дом упасть боится, Где воздух синь, как узелок с бельем У выписавшегося из больницы.
Пейзажну лірику Пастернака відзначає залюбленість у життя. Природа - завжди важлива частина життя. Вона співзвучна настрою поета у вірші "Цей лютий! Час до сліз і віршів", і він виливає сум чорно-білих лютневих пейзажів у поетичних рядках, де стільки живої надії і жаги життя! Не можна сказати, що в поета якась пора року улюблена, кожна по-своєму прекрасна, бо вона і є прояв життя:

Глухая пора листопада.Последних гусей косяки.Расстраиваться не надо:У страха глаза велики.
Пейзаж Пастернака легко впізнати, бо він завжди олюднений. Ніби читач його очима дивиться крізь шибку, залиту вересневим дощем, або вдивляється у далечінь безкраїх алей, сумуючи за минулим літом:

Думка про глибоку спорідненість природи та мистецтва посідає центральне місце у художній філософії Б. Пастернака. Мистецтво, на його переконання, - це не «друга реальність», яка відображує природу чи суперничає із нею, а органічна частка природного світу. Воно зароджується у надрах природи та висвітлює її закони і таємниці. Воно покликане не «винаходити» щось своє, а «знаходити» приховані скарби у зовнішньому світі.