Презентація на тему «Творчість Стендаля. “Червоне і чорне”»
Із літератури реалізму.Творчість Стендаля.“Червоне і чорне”.
З літератури Реалізму
Реалізм - літературно-художній напрям, який остаточно сформувався приблизно в середині ХIХ ст. і розробив принципи аналітичного осмислення дійсності і життєво достовірного її зображення в художньому творі. Реалізм розкривав суть життєвих явищ через зображення героїв, ситуацій і обставин, «узятих з самої дійсності». Письменники цього напряму досліджували зовнішні і внутрішні чинники описуваних ними подій, утілювали в персонажах індивідуальні людські характери.
Загальні ознаки реалізму:
раціоналізм, раціоцентричний психологізм
правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у обставинах при правдивості деталей;
принцип точної відповідності реальній дійсності;
характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя;
конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди;
вільна побудова творів;
розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей.
Походження реалізму:
Початок реалізму як формі художньої свідомості було покладено, на думку різних дослідників, або в епоху Відродження («ренесансний реалізм»), або в епоху Просвітництва («просвітницький реалізм»), або в 30-х рр.. XIX століття («власне реалізм»). Першими видатними зразками російської літератури цього напрямку стали роботи пізнього А.С. Пушкіна (по праву вважається родоначальником реалізму в російській літературі): історична драма «Борис Годунов», повісті «Капітанська дочка», «Дубровський», «Повісті Бєлкіна», роман «Євгеній Онєгін»; а також М.Ю. Лермонтова (роман «Герой нашого часу») і Н.В. Гоголя (роман «Мертві душі»).
Походження реалізму:
Початок реалізму як формі художньої свідомості було покладено, на думку різних дослідників, або в епоху Відродження («ренесансний реалізм»), або в епоху Просвітництва («просвітницький реалізм»), або в 30-х рр.. XIX століття («власне реалізм»). Першими видатними зразками російської літератури цього напрямку стали роботи пізнього А.С. Пушкіна (по праву вважається родоначальником реалізму в російській літературі): історична драма «Борис Годунов», повісті «Капітанська дочка», «Дубровський», «Повісті Бєлкіна», роман «Євгеній Онєгін»; а також М.Ю. Лермонтова (роман «Герой нашого часу») і Н.В. Гоголя (роман «Мертві душі»).
Представники стилю
В 1830—1850-х роках реалізм як новий літературний напрям затверджується в європейських літературах, зокрема українській. XIX століття дало світовій літературі таких видатних письменників-реалістів, як Стендаль, П. Меріме, О. Бальзак, Г. Флобер у Франції; Ч. Діккенс, Т. Гарді, Ш. Бронте в Англії; О. Пушкін, М. Гоголь, М. Некрасов, І. Гончаров,Φ. Достоєвський, 0. Островський, Л. Толстой, А. Чехов у Росії; Г. Гайне, в Німеччині;
Представники стилю
В 1830—1850-х роках реалізм як новий літературний напрям затверджується в європейських літературах, зокрема українській. XIX століття дало світовій літературі таких видатних письменників-реалістів, як Стендаль, П. Меріме, О. Бальзак, Г. Флобер у Франції; Ч. Діккенс, Т. Гарді, Ш. Бронте в Англії; О. Пушкін, М. Гоголь, М. Некрасов, І. Гончаров,Φ. Достоєвський, 0. Островський, Л. Толстой, А. Чехов у Росії; Г. Гайне, в Німеччині;
Один ізвидатних французьких письменників XIX століття Анрі Бейль творив під псевдонімом Фредеріка Стендаля (Штендаль — назва німецького міста)
.
«Шляхетна душа діє заради щастя, але її найбільше щастя полягає в тому, щоб приносити щастя іншим…»
— Стендаль
Один ізвидатних французьких письменників XIX століття Анрі Бейль творив під псевдонімом Фредеріка Стендаля (Штендаль — назва німецького міста)
.
«Шляхетна душа діє заради щастя, але її найбільше щастя полягає в тому, щоб приносити щастя іншим…»
— Стендаль
Світогляд письменника
В літературу XIX століття Стендаль вносить бойовий дух століття і революції, віру в розум, у гармонійну особистість, культ сильних пристрастей. У розумінні мистецтва Стендаль йде далі від просвітителів і стверджує, що мистецтво є соціальним, воно служить суспільним цілям. Це положення Стендаль перетворює на бойову зброю проти мистецтва свого часу, насамперед проти класицизму. Його мистецтвознавчі роботи були гостро публіцистичні
Твори Стендаля
Романи:
Арманс (фр. Armance, 1827)
Червоне та чорне
Пармська обитель
Люсьєн Левен
Ламіель (фр. Lamiel, писаний протягом 1839-42, незакінчений, виданий 1889)
Життя Наполеона (1817-1818), виданий у 1929
Червоне і чорне
“Хроніка XIX ст.”
Червоне та чорне (фр. Le Rouge et le Noir, 1830) — роман, написаний Стендалем у 1830 р. Іноді його ще називають хронікою XIX ст. У романі розкривається трагічна історія Жульєна Сореля, «в душі котрого йде боротьба між природною шляхетністю й небезпечними примарами честолюбства». Показуючи життя героя, автор одночасно змальовує три соціальні шари французького суспільства після революції 1793 року: буржуазію, духовенство, дворянство. Роман складається з двох частин. Умовно їх можна поділити на чотири періоди, чи дії.
Історія написання роману
У романі "Червоне і чорне” Стендаль використав кримінальну справу, про яку прочитав у газеті. Поштовхом до роботи над твором стала історія Антуана Берте, сина сільського коваля. Його вихователем і вчителем був місцевий священник. Коли юнакові виповнилось 19 років, він почав працювати гувернером у родині багатого промисловця пана Мішу. Можливо, між дружиною Мішу й Антуаном виник роман. Священник, зумів влаштувати Берте в семінарію, з якої юнак переходить вихователем до аристократичного будинку Кордонів. Мадемуазель де Кордон, дочка хазяїна, закохується в молодого плебея. Її батько пише листа до пані Мішу і просить схарактеризувати поведінку Антуана, на що отримує негативний відгук. Це означає кінець карєри для Берте, і той з відчаю стріляє в пані Мішу з пістолета, а потім намагається накласти на себе руки. Пані Мішу не помирає, й Берте. У 1827 р. в Греноблі відбувся судовий процес, на якому його було засуджено на смерть
“Я засуджений справедливо”
Тема: Показ в образі Жульена Сореля трагічної внутрішньої боротьби сильних і щирих пристрастей та егоїстичного розрахунку.
Характеристика головного героя
Доля головного героя — Жульєна Сореля — значною мірою визначена конфліктом між “природною людиною” і “цивілізацією”.
Ж,Сорель є також втіленням авторського культу свободи та енергії. Герой прагне щастя, зневажає сучасність й обожнює минуле.
“ Жульєн зовсім не такий лукавець, яким він вам здається, — писав Стендаль в одному з листів. — Дехто припиняє зі мною знайомство на підставі ,що Жульєн — негідник і що він — мій портрет. У часи імператора (Наполеона) Жульєн був би цілком порядною людиною.
Жульєн змушений пристосовуватися і лицемірити: це зумовлено життєвою необхідністю, існуючим режимом. Тому він обожнює Наполеона і відчуває, що запізнився з народженням і потрапив в чужу й ворожу йому епоху.
ЖУЛЬЄН СОРЕЛЬ -«ПРИРОДНА ЛЮДИНА»
Мрія: “ Непохитна рішучість витерпіти які завгодно муки, аби лише пробити собі дорогу. Пробити дорогу для Жульєна насамперед означало вирватись із Вер*єра; він ненавидів свій край. Від усього, що він тут бачив, холонуло серце». “Жульєн марив військовою службою” (ч. 1. р. V)
Улюблені твори: збірка реляцій великої армії та "Меморіал святої Єлени» Наполеона; «Сповідь” Руссо.
Ідеал: Наполеон. «Протягом багатьох років у житті Жульєна не було, здається, жодної хвилини, коли б він не повторював собі, що Бонапарт нікому не відомий бідний лейтенант, зробився володарем світу з допомогою тільки своєї шпаги.
Ця думка втішала його у нещастях, які здавалися
йому жахливими, і подвоювала його радощі,
коли було чому радіти» (ч. І, р. V).
Спілкування з дійсністю змінює мрію.
ЖУЛЬЄН СОРЕЛЬ -ЛЮДИНА «ШТУЧНА», ВИГАДАНА НИМ САМИМ
Жульєн розпочинає боротьбу за місце під сонцем.
Що ж відбувається в душі героя? Теж боротьба —
між сильними та щирими пристрастями, закладеними природою,
та егоїстичним розрахунком
«Я» природне
«Я» штучне
Розум — знав напам'ять Новий Завіт латиною і книжку «Про папу» Ж. де Местра; неабиякі здібності. Неповторна і непересічна індивідуальність
Вирішив пристосуватись. Лицемірство. Розраховує кожен крок
Темпераментний.
Щиро закохується: «роль звабника так його гнітила, що, якби він міг дати собі волю(!), то на кілька днів зачинився б у себе в кімнаті, щоб не бачити цих жінок» (ч. 1, р. V)
Грає роль переможця жіночих сердець: план зваблення пані де Реналь (ч. І, р. 14, 15): а) «поцілував, коли переходили з кімнати в кімнату»; б) «злегка наступив на маленьку ніжку пані»; в) «уперто грав роль донжуана і поводився... як несусвітний дурень»
Чарівна простосердність
«Дуже потайний», «усе обмірковує і кожний вчинок зважує заздалегідь» (пані де Реналь)
«Я» природне
«Я» штучне
Гордість: «почуває себе приниженим» (але!)
«Не припускав думки, щоб покинути гру і відмовитись від своїх планів» (ч. І, р. 15)
«Почував себе розгубленим», «страждав більше в тисячу разів, ніж коли б ішов на смерть» (перед побаченням); «Жульєн забув усі свої честолюбні плани і став самим собою» (в кімнаті пані де Реналь) (ч. І, р. 15)
«Не помічаючи ніяких поривів, докорів сумління, які ще збільшували їхню силу, він ні на мить не дозволяв собі забути про свій обов'язок». Він боявся, що потім гірко докорятиме собі й навіки осоромиться, якщо відступиться від ідеалу, який сам собі вигадав (!!!)» (ч. І.р.15)
“Те, що робило Жульєна вищою істотою, заважало йому втішатись щастям, яке саме йшло йому до рук” (ч. І, р.15)
“ Їхнє щастя відверто стало піднесеним, а полум'я, що сушило їх, запалало ще сильніше. Збоку могло здатися, що їхнє щастя повне. Але вони вже втратили ту чудесну ясність, те безхмарне раювання й легку радість перших днів любові, коли пані де Реналь боялася тільки одного — що Жульєн її не досить сильно кохає. Тепер їхнє щастя іноді нагадувало злочин»—tЧи отримує герой перемогу?
У боротьбі за кар'єру герой програє зовні — це поразка.
Але у внутрішній душевній боротьбі «природного і штучного», вигаданого Жульєном , перемогу отримує справжнє “Я” героя.
«Він мріяв про славу для себе і свободу для всіх».
Пані де Реналь та Матильда
Матильда
Матильда — «паризька лялька» -- такою її сприймав Жульєн: «Яким смішним я, мабуть, здаюся цій паризькій ляльці. Яке божевілля — щиро вислювати перед нею свої думки. Навіщо їй треба знати мої найпотаємніші думки? Вона безцеремонна. Так робити непристойно». Жульєн вирішив використати закоханість Матильди заради власної кар'єри:
Пані де Реналь
«Яка чарівна природність! Яка щирість! Я знав усі її думки, перш ніж вона їх висловлювана». Я бачив їх зародження; в серці я мав тільки одного супротивника — її страх за життя дітей, але це почуття розумне й природне, воно було мені навіть приємне, хоч я від цього страждав. Ото дурний був! Мрії про Париж, якими я тоді тільки й жив, заважали мені оцінити по-справжньому цю божественну жінку»
Найскладніший бій — це бій із самим собою.
«Честолюбство померло в його серці» — це сталося у в'язниці в самотні години. Душевна внутрішня боротьба закінчилася перемогою справжніх, щирих почуттів, сердця й розуму. Разом з цим повернулася любов, справжнє кохання до пані де Реналь. Він відмовляється від порятунку і погоджується на апеляцію тільки після того, як його про це попросила пані де Реналь, щоб щекілька тижнів бути поряд з нею.