Презентація на тему «Творчість Льва Толстого»

Творчість Льва Толстого
Лев Микола́йович Толсто́й  — російський письменник і громадський діяч

Роман “Анна Кареніна”
«А́нна Каре́ніна» — другий роман Льва Толстого, завершений 1877 року (опубліковано в 1876–1877 роках).
Основний конфлікт роману розвивається на прикладі кількох сімейних пар: Анна − Каренін, Доллі − Облонський, Кіті − Левін. У всіх випадках автор так і не знаходить відповіді на хвилюючі його питання: як живе людина в сім'ї і в суспільстві, чи можна обмежитися тільки рамками сім'ї? У чому секрет людського щастя?

Головна героїня роману, Анна Кареніна—людина розумна та чесна, але її образ пов'язаний з обманом і зрадою. Сенс її життя—власне щастя. Обранцем Анни стає Олексій Вронський-представник петербурзької інтелігенції. Чоловік Анни, високопоставлений чиновник, який на перший погляд видається бездушним і черствим, але насправді здатний до високих почуттів.
Три сюжетні лінії, які складають канву роману мають схожі та відмінні риси. Анна обирає кохання, руйнуючи родину. Дар'я, дружина її брата Степана Облонського, чинить навпаки. Заради щастя і благополуччя дітей пробачає зраду чоловіку. Костянтин Льовін, одружившись з молодшою сестрою Дар'ї, Кіті Щербацькою, прагне духовного й чистого шлюбу. Історія одруження Костянтина і Кіті, духовні пошуки Левіна є автобіографічними, оскільки відтворюють епізоди одруження і сімейного життя Льва Миколайовича й Софії Андріївни.

Лев Толстой створює умови, які реабілітують Анну. Вона відкрита, не приховує своїх стосунків з Вронським, прагне добитися розлучення у чоловіка. Проте письменник засуджує її. Розплатою за зраду чоловікові стає самогубство героїні, яке за задумом автора, — вияв Божого суду. Недаремно епіграфом до романа є цитата з біблійної книги «Повторення закону».
Кохання Анни до Вронського, на думку Льва Толстого, — є виявом не високого почуття, а згубної пристрасті. Її символ — люта завірюха, під час якої відбувається освідчення Вронського Анні. Усіх героїв Толстой вводить без попереднього опису і характеристик, в гострих життєвих ситуацій. Анну − в момент її зустрічі з Вронським, Стіву Облонського і Доллі в ситуації, коли обом здається, що їхня сім'я руйнується, Костянтина Левіна − в той день, коли він намагається зробити пропозицію Кіті.

Характерними художніми особливостями роману є повтори ситуацій та образів, які прогнозують розвиток подій. В епізоді знайомства Анни та Олексія Вронського на залізничному вокзалі гине зчіплювач вагонів. На залізничній станції відбувається й освічення Вронського до Анни. Образ залізниці співвідноситься в романі з мотивами пристрасті, смертельної загрози. Смерть Кареніної і провина Вронського провіщуються на перегонах, де Олексій через незграбність ламає хребет своїй кобилі. Символічного значення набуває й сон Анни, в якому вона бачить чоловіка, що працює з залізом, він нагадує з образ залізничних службовців та овіяний загрозою і смертю.

В «Анні Кареніній» Толстой неодноразово використовує прийом внутрішнього монологу, хаотичних спостережень, вражень від навколишнього світу та думок героїні. У «Анні Кареніній» сюжет і фабула не збігаються. Принцип концентричного розташування сюжетних кіл − характерна для Толстого форма виявлення внутрішньої єдності «широкого і вільного роману». Глави роману розташовані циклами, між якими існує тісний зв'язок і в тематичному, і в сюжетному планах. Кожна частина роману має свій «вузол ідеї». Опорними пунктами композиції є сюжетно-тематичні центри, які послідовно змінюють один одного.

У 1856—1863 Толстой працював над романом про декабристів. Коріння подій 1 грудня 1825 він побачив в подіях війни 1812 року — часу духовного пробудження народу, єднання дворянства й простих людей в боротьбі з іноземцями. Так виник задум романа «Війна і мир». Роман писався впродовж 1863—1869 рр. (виданий у 1865—1869 рр., у виданнях 1873 і 1886 до тексту внесені деякі зміни).
Роман “Війна і мир”

«Війна і мир» мало схожий на класичний роман. У ньому немає традиційного любовного трикутника, любовного або соціального конфлікту як основи сюжету. Традиційно ключовими елементами роману є кульмінація або розв'язка — у той час це, як правило, були дуель, одруження або смерть персонажів. Тим часом, одруження одного з головних героїв, П'єра Безухова на пустій і аморальній світській красуні Елен Курагіній мало впливає на наступні події його життя. Дуель П'єра з коханцем Елен, Долоховим, не є пружиною дії. Вмирає інший улюблений толстовський герой, князь Андрій Болконський, але оповідь триває. П'єр одружується на Наташі Ростовій. Проте роман закінчується не описом їхнього весілля, а, здавалося б, випадковою сценою — зображенням сну Ніколеньки, сина князя Андрія. У цьому сні з'єдналися в одне два головні герої — князь Андрій і П'єр Безухов, і сон провіщає лихо П'єрові — майбутнього декабриста.

Цей дивний, незвичайний роман має відкритий фінал — майбутнє сім'ї П'єра і Наташі невідоме і лише смутно вгадується. Не зовнішні зміни в долях героїв, а їхня духовна еволюція, їхні етичні пошуки складають справжній зміст «Війни і миру».

Повість “Смерть Івана Ілліча”
"Смерть Івана Ілліча" - повість Л. Н. Толстого, над якою він працював з 1882 по 1886 роки, вносячи останні штрихи вже на стадії коректури. У творі розповідається про болісне вмирання суддівського чиновника середньої руки. Повість широко визнана однією з вершин світової літератури і найбільшим звершенням Толстого в області малої літературної форми.

Прототипом головного героя, незважаючи на його принципову узагальненість, вважається Іван Ілліч Мечников, тульський прокурор, в якому Толстой відчував непересічну людину. Тяжко хворий Мечников вражав оточуючих "розмовами про безплідність проведеного ним життя"; його знаменитий брат Ілля Ілліч вважає, що у своїй повісті Толстой "дав найкращий опис страху смерті".

На початку повісті чиновники обговорюють новину про смерть свого колеги, Івана Ілліча Головіна. Кожен з них обмірковує, що він особисто може отримати з цієї смерті. Підкресливши егоїзм "живих трупів", які прагнуть прожити життя "приємно і пристойно", автор звертається до грунтовної, натуралістичної розповіді про хвороби і вмирання Івана Ілліча: "Минула історія життя Івана Ілліча була найпростіша і звичайна і найжахливіша".
Автор змальовує історію "пристойною і приємною" життя свого героя, вершиною якої стало придбання їм "чарівної квартирки", обставленій в "комільфотному стилі". Намагаючись показати шпалернику, як слід вішати гардини, Іван Ілліч впав з драбинки. Це падіння стало початком його хвороби, що давала на перших порах знати про себе тупим болем у боці. З часом вона переросла в невблаганний тілесний біль (хоча діагноз так і залишився темним).
Вмирання тіла Івана Ілліча обернулося пробудженням його душі. Випускаючи дух, він бачить перед собою світло і відчуває справжнє щастя. Провідником його душі до справжнього життя стає мужик Герасим, який продовжує галерею толстовських персонажів з народу.

Повість “Крейцерова соната”
«Крейцерова соната» - повість Льва Толстого, опублікована в 1890 і відразу піддана цензурі царською владою. Книга проголошує ідеал стриманості і описує від першої особи гнів ревнощів. Назва повісті дала Соната № 9 для скрипки і фортепіано Людвіга ван Бетховена, присвячена Родольфу Крейцеру.

У поїзді головний герой , Позднишев , втручається у спільну розмову про любов - Так яка любов , запитує пан , що ви розумієте в істинній любові ? Перевагу однієї людини іншій ? Але на скільки? На рік , на місяць , на годину ? Адже це тільки в романах буває , в житті ніколи . Духовна спорідненість ? Єдність ідеалів ? Умовності диктують , щоб одружені пари залишалися разом , але початкова любов може швидко обернутися ненавистю . І він описує як він в молодості був безтурботним розпусником, скаржиться що жіночі сукні призначені , щоб збуджувати чоловічі бажання . Стверджує, що ніколи жінки не отримають рівні права , поки чоловіки сприймають їх як об'єкт пристрасті . Водночас описує їх владу над чоловіками.
Позднишев описує події, що призвели до вбивства дружини ; оскільки він одружився не так на грошах і не на зв'язках (вона була бідна ) , та до того ж мав намір триматися після одруження « одношлюбності » , то гордості його не було меж . ( Свиня я був жахлива , а уявляв, що ангел , зізнався Позднишев своєму попутнику . )

Однак все відразу пішло наперекосяк , медовий місяць не складався. Весь час було гидко , соромно і нудно. На третій чи четвертий день Позднишев застав дружину сумною , став питати , обняв , вона заплакала , не маючи змоги пояснити . І їй було сумно і важко , а обличчя виражало несподівану холодність і ворожість. Як ? Що? Любов - союз душ , а замість цього ось що ! Позднишев здригнувся. Невже закоханість виснажилася задоволенням чуттєвості і вони залишилися один проти одного зовсім чужі? Позднишев ще не розумів , що ця ворожість була нормальним , а не тимчасовим станом. Але потім сталася ще сварка , потім ще одна , і Позднишев відчув , що «попався » , що одруження не є чимось приємним, а , навпаки , дуже важким , але він не хотів зізнатися в цьому ні собі , ні іншим. ( Це озлоблення , розсудив він пізніше , було не що інше , як протест людської природи проти « тварини», яке пригнічувало її , але тоді він думав , що винен жінчин дурний характер. )
Його дружина захоплена скрипалем , і вони разом грають бетховенським Крейцерову сонату . Позднишев , стримуючи і ховаючи свої бурхливі ревнощі , їде у справах . Повернувшись , застає їх разом. Музикант збігає , а Позднишев кинджалом вбиває свою дружину.

Роман “Воскресіння”
"Воскресіння" - роман Льва Миколайовича Толстого, написаний ним у 1889 - 1899 роках і став одним з останніх великих творів автора. Визнано класичним твором російської літератури .
Після виходу у світ роман вразив сучасників і практично відразу ж був переведений на багато європейських мов. Подібний успіх багато в чому пояснювався гостротою обраної теми ( доля продажної жінки) і повною трансформацією письменника в жіночий образ для передачі її психологічних почуттів і переживань.

Роман "Воскресіння" писався автором в 1889 - 1890, 1895 - 1896, 1898 - 1899 роках. Три рази за рік, з перервами. Спочатку твір писався під назвою "Коневскім повість", тому що в червні 1887 Анатолій Федорович Коні розповів  Толстому, історію про те, як один з присяжних засідателів у суді пізнав в обвинуваченій за крадіжку повії ту жінку, яку він колись спокусив. Ця жінка носила прізвище Вони, і являла собою повію найнижчого розряду, знівечена хворобою. Але спокусник, ймовірно колись любив її, вирішив на ній одружитися і багато клопотався. Подвиг його не отримав завершення; жінка померла в в'язниці.

Трагічність становища цілком відображає сутність проституції і окремо нагадує розповідь Гі де Мопассана "Порт" - улюблене оповідання Толстого, який він переклав, назвавши "Франсуаза". Матрос, приїхавши з далекого плавання, в порту знайшов публічний будинок, взяв жінку і впізнав у ній сестру тільки тоді, коли вона почала його розпитувати, чи не бачив він в морі такого-то матроса, і назвала йому його власне ім'я.
Вражений усім цим, Лев Толстой попросив Коні віддати йому тему. Він почав розгортати життєву ситуацію в конфлікт, і ця робота зайняла кілька років письменницької праці та одинадцять років роздумів. 
Толстой, працюючи над романом, в січні 1899 року відвідував наглядача Бутирської в'язниці І. М. Виноградова і розпитував його про тюремний побут. У квітні 1899 року Толстой приїхав до Бутирської в'язниці, щоб пройти з відправленими до Сибіру засудженими шлях до Миколаївського вокзалу, а потім зобразив цей шлях в романі.

Роман “Сімейне щастя”
Сімейне щастя - роман Льва Толстого, вперше надрукований в журналі Російський вісник, 1859.
Початок роботи над романом відноситься до весни або осені 1858. На початку березня 1859 була готова перша редакція. Через місяць вона була перероблена в другу .

Роман розповідає історію спочатку кохання молодої дівчини до друга свого покійного батька, її опікуна, потім їх одруження і перших кількох років їхнього подружнього життя, що включають деяке охолодження і сварки.
«Сімейне щастя» відрізняється від інших романів Толстого тим, що тут розглядається лише приватне життя героїв без зв'язку з ширшою картиною дійсності.
Оповідання ведеться від першої особи (що вже дуже рідкісний випадок в творах Толстого), притому від особи молодої жінки.

Публікація роману пройшла майже непоміченою критикою. Тільки Аполлон Григор'єв відгукнувся на неї твердженням, що «Сімейне щастя» є «найкращим твором» Толстого (у статті «Явища сучасної літератури, пропущені нашої критики") . Сам Лев Толстой був настільки розчарований, що вирішив піти з літератури. «Моя Анна (" Анною "Толстой називав повість" Сімейне щастя "), як я приїхав в село і перечитав її, виявилася така ганебна гидоту, що я не можу отямитися від сорому, і, здається, більше ніколи писати не буду»

Трилогія Л.Н.Толстого «Дитинство. Отроцтво. Юність»

«Дитинство » - перша повість у псевдо- автобіографічної трилогії Льва Толстого , вперше надрукована в 1852 році в журналі Современник . Ця книга описує великі психологічні переживання , які відчувають багато хлопчиків в дитинстві : перша закоханість , почуття несправедливості , образа , сором .

Перші глави повісті знайомлять читача з головними людьми в житті головного героя: вчитель Карл Іванович , мама , тато. Йде опис життя і подій в садибі далеко від галасливої ​​і метушливої ​​столиці. Дрібниці , які доставляють неприємності й дрібниці , які радують. Барвисто описуються перші враження в дитинстві хлопчика: закоханість , образа , жалість , гіркоту прощання . У якийсь момент стає відомо , що Коля і Володя переїжджають до Москви.

«Отроцтво » - друга повість у псевдо- автобіографічної трилогії Льва Толстого , вперше надрукована в 1854 році в журналі Современник . Ця книга описує події , що відбуваються в житті підлітка під час отроцтва : перша зрада , зміна моральних цінностей та інше.

Сюжет повісті побудований на опис отроцтва звичайної російської дитини XIX століття - « Ніколеньки » , як його часто називають . У повісті розповідається про його переїзд до Москви , тяжінню до книг і філософії , і нарешті про його рідних. Читач побачить повільну зміну системи цінностей головного героя , його характер , а також продовження сюжетної лінії першої частини трилогії - «Дитинство»

«Юність» - третя і остання повість у псевдо- автобіографічної трилогії Льва Толстого , вперше надрукована в 1857 році в журналі Современник . Книга описує університетські роки життя головного героя і його однокурсників.

Сюжет повісті описує університетське життя Миколи і його товаришів - однокурсників в пору юнацтва. Обсяг сюжету в порівнянні з минулими частинами трилогії («Дитинство » і « Отроцтво» ) став набагато більшим і розкутішим. Повість наповнена філософськими роздумами і різними подіями , які можуть статися з будь-яким з юнаків.

Драма “Влада пітьми”
Перша назва п'єси, що стало потім її підзаголовком: «Кігтик загруз, всій пташці прірву». Написана в 1886 р. Вперше опублікована видавництвом «Посередник» в 1887 р.

Драма в 5 діях. Написана в 1886 : розпочато в кінці жовтня - 25 листопада здана в набір . В основу « Влади темряви» покладено кримінальну справу селянина Тульської губернії Єфрема Колоскова , якого Толстой відвідав у в'язниці. Згодом Толстой розповідав: « Фабула " Влада темряви " майже цілком взята мною з справжньої кримінальної справи , яка розглядалась в Тульському окружному суді . У справі цій малося саме таке ж , як наведено і у " Владі темряви " , вбивство дитини , прижитого від падчерки , причому винуватець убивства точно так само каявся всенародно на весіллі цієї падчерки » . Толстой хотів , щоб драма була поставлена ​​в Москві в народному театрі М. В. Лентовського «Скоморох ». Але вже наприкінці грудня 1886 актриса петербурзького Александрінського театру М. Г. Савіна попросила у Толстого цю п'єсу для свого бенефісу. Толстой відповів згодою . Але всі договори виявилися марними - п'єса була заборонена цензорським комітетом.

Тоді друзі Толстого В. Г. Чертков і А. А. Стахович організували читання « Влада темряви» у відомих приватних будинках , придворних колах , щоб популяризувати драму і домогтися скасування її цензурної заборони . Багато діячів культури: І. Є. Рєпін , В. В. Стасов , Г. І. Успенський , В. Г. Короленко , В. М. Гаршин , В. І. Немирович - Данченко - високо оцінили п'єсу Толстого і домагалися її дозволу для театру. А. А. Стахович читав п'єсу у міністра імператорського двору й уділів у присутності Олександра III. П'єса царю сподобалася , він сам побажав бути на генеральній репетиції. У лютому - березні 1887 року в Олександрійському театрі йшла підготовка до спектаклю.

Вже були розподілені ролі , вже театр готувався до генеральної репетиції . Однак начальник Головного управління у справах друку Є. М. Феоктистов здаватися не збирався : він
послав п'єсу обер- прокурору Синоду К. П. Побєдоносцеву . Прочитавши п'єсу , Побєдоносцев писав Олександру III: «Я тільки що прочитав нову драму Л. Толстого і не можу прийти в себе від жаху. А мене запевняють , нібито готуються давати її на імператорських театрах і вже розучують ролі . Яка відсутність , більше того , заперечення ідеалу , яке приниження морального почуття , яка образа смаку. День , в який драма Толстого буде представлена ​​в імператорських театрах , буде днем рішучого падіння нашої сцени » І підготовлений спектакль був заборонений.

До 1895 була заборонена до постановки в Росії. Однак 11 січня 1890 поставлена ​​на домашній сцені в сім'ї Пріселкових в Петербурзі силами любителів під керівництвом актора Александрінського театру В. Н. Давидова. Глядачами були видатні діячі культури часу : актори Александрінського театру ( яким так і не вдалося зіграти на сцені свої вже підготовлені ролі) , літератори , художники. До цього часу п'єса вже йшла на закордонних підмостках : в 1888 р. вона була показана в Вільному театрі А. Антуана в Парижі , в 1890 - в Вільному театрі О. Брама в Берліні ; ставилася в театрах Італії , Швейцарії , Голландії .

Відомий жартівливий віршик В. А. Гіляровського з приводу цієї п'єси:
У Росії дві напасті:
Внизу - влада пітьми,
А нагорі - пітьма влади.