Презентація на тему «Срібна доба» російської поезії» (варіант 2)

«СРІБНА ДОБА» РОСІЙСЬКОЇ ПОЕЗІЇ

Межа ХІХ-ХХ ст. стала особливим етапом у розвитку російської словесності. Він увійшов до історії російської культури як «Срібна доба» (назва була обрана за аналогією із «золотою добою», яку ототожнювали з XIX ст., здебільшого - з пушкінською епохою).

Це був час, коли дево культури збагачувало своїми щедрими плодами не лише національну, а й світову духовну скарбницю. Свій «ренесанс» переживала російська релігійно-філософська думка: праці В. Соловйова, С. Булгакова, М. Бердяєва, Л. Шестова, Г. Федотова, С. Франка, П. Флоренського та інших мислителів вивели її на світовий рівень.
Бердяєв
Булгаков

Дух всебічного оновлення панував і в російській ліриці. Як і в західній поезії, вирішальну роль у її розквіті відігравали нереалістичні тенденції. Найвизначнішими з-поміж них були :

Хронологічно першим серед них був символізм, який, звісно, перегукувався з європейським, однак на російському ґрунті набув яскравого самобутнього характеру.
Символізм (від франц. symbolisme; грец. symbolon - знак, ознака) -художній напрям у літературі та мистецтві кінця XIX - початку XX ст. Виник у Франції, швидко поширився в інших країнах -Англії, Німеччині, Австрії, Бельгії, Норвегії, Україні, Росії.

У Росії символістський напрям почав формуватися у 90-і роки XIX ст. Вже тоді у ньому були наявні дві важливі тенденції.
Перша, містична, була теоретично обґрунтована у знаменитій доповіді Д. Мережковського «Про причини занепаду та про нові течії у сучасній російській літературі».
Друга тенденція була представлена передусім творчістю B. Брюсова, що розглядав символізм як сучасний засіб самовираження мистецького «я», а відтак наголошував на індивідуалізмі та естетизмі.
Зазначені тенденції суперничали одна з одною упродовж усього існування символістської літератури у Росії

У своєму розвитку російський символізм пройшов два етапи. Перший, що припав на 90-і роки XIX ст., був пов'язаний з іменами В. Брюсова, К. Бальмонта, Ф. Сологуба, Д. Мережковського, 3. Гіппіус та ін. На початку XX ст. у літературу прийшло нове покоління символістів. Найяскравішими його представниками були Андрій Бєлий (Б. Бугайов), О. Блок, C. Соловйов та ін.
.
О.Блок

Початок 10-х років XX ст. позначився кризою символізму. Одним із численних її симптомів було те, що ряд молодих поетів, які розпочинали свою творчість у символістському річищі, відмежувались від нього і 1911 р. організували своє об'єднання — «Цех поетів». Головним завданням цього об'єднання було вдосконалення поетичної майстерності.
“Цех поетів” . Малюнок С. Городецького 1913

Всередині «Цеху поетів» виникла і назва нової течії -акмеїзм.
Акмеїзм (від грец. акте - найвищий ступінь чогось, вершина, розквіт) - модерністська течія в російській поезії 10-20-х років XX ст. Лідерами акмеїзму були М. Гумільов та С. Городецький; з цією течією деякий час була пов'язана творчість А. Ахматової.
Повставши проти зосередженості символістів на «незбагненній» містичній сфері, акмеїсти проголосили необхідність повороту поезії до реальності, до предметно-чуттєвого, поцейбічного, до самоцінних матеріальних речей.

У Росії футуристський рух (який, до речі, не був «запозиченням» з італійської культури) набув широкого розмаху. І це не дивно, адже саме він найсучаснішою художньою мовою увиразнював утопічні настрої, що поширилися в російському суспільстві напередодні революції 1917 р.

У російському футуризмі співіснували декілька груп, що постійно ворогували між собою, вели літературні баталії. «Футуризм у Росії складався з чотирьох угруповань: "Гілея", або кубофутуристи, -В. Хлєбников, В. Маяковський, В. Каменський, О.Кручених, Б. Лівшиць; "Асоціація егофутуристів" - І. Северянин, І. Ігнатьєв, К. Олімпов, В. Гнєдов; "Мезонін поезії" - B. Шершневич, Р. Івнєв, С. Третьяков, Б. Лавреньов; "Центрифуга" - C. Бобров, Б. Пастернак, М. Асєєв, Божидар.