Презентація на тему «Марина Цвєтаєва» (варіант 4)
“Цілую вас - через сотні роз'єднуючих років!”
Марина Цвєтаєва
Вона була приголомшливою жінкою, талановитою поетесою, зводила з розуму чоловіків і жінок, божеволіла сама, не перестала любити однієї-єдиної людини, при цьому маючи вільний спосіб життя. Вона народила трьох дітей, яких безмежно любила, при цьому признавалася в тому, що ніколи не приділяла їм належної уваги. Вона - клубок суперечностей. Вона свята і розпусна, вона красива і грішна. Їй писали вірші, і вона їх сама присвячувала комусь. Вона не була скривджена розумом, характер її був суперечливий, а доля була до неї жорстока. Вона не втомлювалася любити життя, борючись за кожну мить, а у результаті пішла з неї із власної волі.
Вона – Марина Цвєтаєва!
Кpасною кистью Рябина зажглась. Падали листья.Я pодилась. Споpили сотни Колоколов.День был субботний: Иоанн Богослов.Мне и доныне Хочется гpызть Кpасной pябины Гоpькую кисть.
28 вересня 1892 року –
31 серпня 1941 року
16 серпня 1916 року
Москва! Какой огромный
Странноприимный дом!
Всяк на Руси – бездомный.
Мы все к тебе придём.
Трёхпрудный переулок. Дом Цветаевых.
Батько - професор, засновник Московського музею образотворчих мистецтв.
Мати - талановита піаністка, учениця А.Рубінштейна.
Батько - професор, засновник Московського музею образотворчих мистецтв.
Мати - талановита піаністка, учениця А.Рубінштейна.
Прекрасна освіта: мови, музика, малювання.
«Книги мені дали більше, ніж люди. Я подумки все пережила, все взяла. »
“Вся моя жизнь – роман с собственной душой.”
М. Цветаева
1910 – «Вечерний альбом»
1912 – «Волшебный фонарь»
1913 – «Из двух книг»
1920 – «Лебединый стан»
1921 – «Вёрсты»
1921 – «Стихи к Блоку»
1922 – «Разлука»
1923 – «Ремесло»
1923 – «Психея. Романтика»
1924 – «Молодец»
1928 – «После России»
1933 – «Живое о живом»
1934 – «Дом у старого Пимена»
1934 – «Пленный дух»
1935 – «Мать и музыка»
1936 – «Отец и его музей»
1936 – «Нездешний вечер»
1937 – «Мой Пушкин»
1938 – «Повесть о Сонечке»
Світогляд
Романтик, що сприймає життя як дароване на мить щастя.
Поет черпає натхнення з безкінечності своєї душі.
Протиставлення власного «Я» та навколишнього світу.
«Одна из всех – за всех – противу всех!»
Життя і творчість розділити неможливо.
«Я не верю стихам, которые льются. Рвутся – да!»
«Стихи - есть бытие»
«Равенство дара души и глагола – вот поэт»
Тема дитинства (період всебічного збагачення особистості)
Тема природи (колиска людини)
Тема дому та бездомів'я (пристань душі)
Тема конфлікту побуту і буття
Тема Росії (Москва, історична доля)
Тема смерті (життя - дар, швидкоплинний)
Тема високого призначення Поезії
Тема кохання як дарованого долею щастя
Тема приреченої жертовності («Лебединий стан»)
Тематика творчості
Улюблені образи
Конкретно - історичні:
Казанова, Лжедмитрій, Марина Мнішек, Карл VIII, Наполеон, Степан Разін, Пушкін, Блок, Магдалина.
«Літературні»:
Федра, Орфей, Гамлет, Офелія, Аріадна. Кармен, Кавалер де Гріє, Дон Жуан та інші.
Предметні:
Крило (крилатість), орел, лебідь, ворон ...
Шпага, клинок, кинджал, меч - знаки лицарства, символи мужності
Плащ, завіса ...
Море, хвиля, піна, камінь ...
Дерева: тополя, горобина, бузина
Письмовий стіл
Вікно, свічка, ніч, зірки ...
В. Брюсов хвалив Цвєтаєву за те, що вона сміливо пише про повсякдення, про життя, і застерігає перед дріб'язковістю, “милими дрібницями”.
В. Брюсов хвалив Цвєтаєву за те, що вона сміливо пише про повсякдення, про життя, і застерігає перед дріб*язковістю, “милими дрібницями”.
М. Гумільов писав: “Марина Цвєтаєва внутрішньо талановита, внутрішньо своєрідна…Багато нового в цій книзі: нова, смілива (не раз занадто) інтимність; нові теми, наприклад, дитяча закоханість; нове безпосереднє, бездумне милування дрібничками життя.
І, як і треба було думати, тут інстинктивно вгадані всі найголовніші закони поезії, отже, ця книжка – не лише мила книжка дівочих зізнань, а й книжка чудових віршів.”
Душа у віршах
Мне нравится, что вы больны не мной,Мне нравится, что я больна не вами,Что никогда тяжелый шар земнойНе уплывет под нашими ногами.Мне нравится, что можно быть смешной -Распущенной - и не играть словами,И не краснеть удушливой волной,Слегка соприкоснувшись рукавами.Мне нравится еще, что вы при мнеСпокойно обнимаете другую,Не прочите мне в адовом огнеГореть за то, что я не вас целую.Что имя нежное мое, мой нежный, неУпоминаете ни днем, ни ночью - всуе...Что никогда в церковной тишинеНе пропоют над нами: аллилуйя!Спасибо вам и сердцем и рукойЗа то, что вы меня - не зная сами! -Так любите: за мой ночной покой,За редкость встреч закатными часами,За наши не-гулянья под луной,За солнце, не у нас над головами,-За то, что вы больны - увы! - не мной,За то, что я больна - увы! - не вами!
Мне нравится, что вы больны не мной
Я - Эва, и страсти мои велики:Вся жизнь моя страстная дрожь!Глаза у меня огоньки-угольки,А волосы спелая рожь,И тянутся к ним из хлебов васильки.Загадочный век мой - хорош.Видал ли ты эльфов в полночную тьмуСквозь дым лиловатый костра?Звенящих монет от тебя не возьму, -Я призрачных эльфов сестра...А если забросишь колдунью в тюрьму,То гибель в неволе быстра!Ты рыцарь, ты смелый, твой голос ручей,С утёса стремящийся вниз.От глаз моих темных, от дерзких речейК невесте любимой вернись!Я, Эва, как ветер, а ветер - ничей...Я сон твой. О рыцарь, проснись!
Аббаты, свершая полночный дозор,Сказали: "Закрой свою дверьБезумной колдунье, чьи взоры позор.Колдунья лукава, как зверь!"- Быть может и правда, но темен мой взор,Я тайна, а тайному верь!В чем грех мой? Что в церкви слезам не учусь,Смеясь наяву и во сне?Поверь мне: я смехом от боли лечусь,Но в смехе не радостно мне!Прощай же, мой рыцарь, я в небо умчусьСегодня на лунном коне!
Колдунья
Я с вызовом ношу его кольцо...
Я с вызовом ношу его кольцо!-Да, в вечности - жена, не на бумаге! -Чрезмерно узкое его лицоПодобно шпаге.Безмолвен рот его, углами вниз,Мучительно-великолепны брови.В его лице трагически слилисьДве древних крови.Он тонок первой тонкостью ветвей.Его глаза - прекрасно-бесполезны! - Под крыльями раскинутых бровей - Две бездны.В его лице я рыцарству верна,-Всем вам, кто жил и умирал без страху! - Такие - в роковые времена - Слагают стансы - и идут на плаху.