Презентація на тему «Генрік Ібсен» (варіант 4)

Засновник нової драми
(20.03.1828-23.05.1906)
Робота учениці 11-А
Заволович Ольги

Три періоди творчості Ібсена
Перший (1848-1864):
національно-романтичний
Другий(1864-1884):
реалістичний
Третій(1884-1900):
символістичний

Видатний норвежський драматург, один із засновників національного норвежського театру.
Генрік Ібсен
(20.03.1828-23.05.1906)

 В історії західноєвропейської "нової драми" норвезькому письменнику Генріку Ібсену по праву належить роль новатора та першопрохідця. Його творчість стикається з багатьма літературними напрямами, але не вкладається в межі жодного з них. У 60-х роках XIX століття Г. Ібсен починав як романтик, у 70-х став одним із визнаних європейських письменників-реалістів, а символіка його п'єс 90-х років зближувала Ібсена з символістами та неоромантиками кінця століття. 

Генрік Йоганн Ібсен народився 2 березня 1828 року у невеличкому торговельному містечку Шиєні, в родині, що належала до кола місцевої купецької аристократії.  Із п'ятнадцяти років юнак був вимушений працювати учнем аптекаря — саме тоді він починає писати вірші в сентиментально-романтичному дусі.

Ібсен входить у коло місцевої запальної і сповненої поривань молоді, яка романтично мріяла про політичну перебудову країни, молоді, яка сміливо вільнодумствувала на страх грімстадському міщанству. Бурі 1848 року доходять і до далекого норвезького портового містечка. В усій країні вони з особливою силою пробуджують літературні національно-романтичні традиції, а в творчості письменника-початківця знаходять свої перші політичні відображення. Саме в цей час на зміну раннім лірико-сентиментальним віршам Ібсена з'являються схвильовані відгуки на угорську революцію, цикл сонетів, викликаних датсько-прусською війною, дошкульні епіграми, спрямовані проти місцевої громадської і бюрократичної верхівки. 

Шум цих же міжнародних бур змусив Ібсена вперше виступити і в ролі драматичного письменника. Із латинських класиків, яких він вивчав, Ібсен узяв сюжет своєї першої трагедії «Катіліна», надрукованої в 1850 році на власний страх і риск таким же юним, як і сам автор, захопленим шанувальником його таланту. Трагедія пройшла непоміченою критиками і театрами. Більша частина тиражу її видання була продана якомусь крамареві на обгортковий папір. 

Весною 1850 року Ібсен поїхав у столицю — в Хрістіанію (нині м. Осло), де, однак, йому не вдалося здійснити свого наміру — стати студентом медичного факультету. Відсутність потрібних коштів і невдача на екзаменах закрили перед ним дорогу в науку, але побічно сприяли тому, що Ібсен, залишившись у столиці і ведучи в ній життя вільного літератора, пройшов другу, після аптекарського учнівства, ступінь школи життя. Він діяльно співробітничає в періодичній пресі, бере участь в робітничому русі, який розвивається під керівництвом одного з ранніх норвезьких дрібно¬буржуазних соціалістів, Маркуса Тране, бере участь у виданні сатиричного журналу « Андхрімнер»

У столиці Ібсен віч-на-віч стикається з норвезькою «великою» політикою, що творилася як у стінах парламенту, так і в різних політиканствуючих гуртках. До цього часу слід віднести і його разчарування в цій «великій» політиці, яка в дійсності була політикою малих і здебільшого вузько-користолюбних ділових комбінацій. 

У 1852 році, після відносного успіху одноактної поетичної драми «Богатирський курган», Ібсен одержав запрошення на посаду драматурга при міському театрі в Бергені. Тут він написав і поставив цілий цикл и'єс за мотивами національних переказів, саг та богатирських пісень. 

У 1857 році Ібсен працює художнім керівником норвезького театру а Хрістіанії, де йому довелося витримати серйозну боротьбу за проникнен¬ня національної тематики на столичну сцену на противагу винятково датському впливові, який панував там, так й в усьому норвезькому культурному житті. Тут же настав і рішучий перелом у філософських та суспільних настроях письменника, який провів різку грань між собою і пануючими в соціально-політичному житті країни партіями відвертих реакціонерів і удаваних демократів ліберально-примиренського напрямку.

Протести і нападки, мішенню яких стала його нова п'єса — «Комедія кохання», цькування, влаштоване проти письменника і реакціонерами і ліберальствуючим міщанством, гірке розчарування і обурення, викли¬кані в нього датсько-прусською війною, в якій Ібсен цілком справедливо побачив загрозу незалежності всього півострова, прискорили рішення письменника покинути батьківщину. У квітні 1864 року він виїхав за кордон, де й прожив — у Римі, Дрездені та Мюнхені — до 1891 року, лише двічі на короткий час відвідавши батьківщину. 

Живучи за кордоном, Ібсен має можливість ближче і ширше познайо¬митися з світовим політичним життям, тим більше, що у 60—70-ті роки перед його очима розгорнулись події такого першорядного історичного значення як об'єднання Італії, франко-прусська війна, виникнення і за¬гибель Паризької Комуни. В цей час він створив такі драми як «Пер Гюнт», «Бранд», «Кесар і Галілеянин», «Ляльковий дім», «Стовпи суспільства», «Привиди» тощо. 

У 1891 році Ібсен повернувся на батьківщину. А у 1898 році Норвегія урочисто відсвяткувала сімдесятиліття великого письменника. 

Осло. Національний театр.(театральний) 1891—1899. Архітектор Х. Булль

Основна проблема цих драматичних творів — доля людини, особистості в сучасному суспільстві. Але центральні фігури цих п'єс діаметрально протилежні. Герой «Бранда» — священик Бранд — людина надзвичайної цілісності й сили; герой іншої драми — селянський хлопець Пер Гюнт — втілення душевної слабкості людини. Бранд не відступає ні перед якими жертвами, не погоджується на жоден компроміс, прагнучи виконати свою місію — виховувати цільних, позбавлених лицемірства й користолюбства людей, здатних самостійно мислити. Його гасло — «бути самим собою», тобто розвивати в собі неповторні риси людської особистості. Полум'яними словами Бранд картає половинчастість, душевну в'ялість людей і пороки сучасної держави. І хоча йому вдається надихнути парафіян — бідних селян і рибалок у закинутому краї на далекій Півночі, і повести їх за собою, кінець священика виявляється трагічним. Люди повірили йому й пішли за ним до вершини гори в пошуках свободи духу. Коли ж пастор не зміг пояснити конкретної мети цього походу, люди у гніві закидали його камінням. Жертвами Бранда з його надлюдською волею стають найближчі люди — спочатку гине його син, потім дружина. І сумнівним видається той подвиг, якому Бранд присвятив життя.

Творчі пошуки перших драматичних творів, філософські узагальнення і художні знахідки «Бранда» і «Пер Гюнта» стали підґрунтям для створення драми нового типу. Зовнішнім виявом цього є перехід від віршованої до прозової мови драматичних творів. У комедії «Союз молоді» (1868) письменник звертається до прямої політичної сатири. Ібсен передчуває і закликає прихід «революції духу», яка повинна оновити всі сфери людського існування. Свої роздуми Ібсен втілює у філософсько-історичній трилогії «Кесар і галілеєць» (1873) і в кількох великих поезіях. Але переворот у суспільному житті не відбувається. Починається новий цикл мирного, зовні благополучного історичного розвитку — розквіт «класичного» буржуазного суспільства. І, починаючи від 1877 року, із драми «Стовпи суспільства», Ібсен створює дванадцять п'єс, у яких надзвичайна точність у зображенні реальних форм сучасного життя поєднується з глибоким проникненням у внутрішню його суть і в душевний світ людей.

Ці п'єси зазвичай поділяють на три групи. Перша група, у якій особливо чітко й прямо визначена соціальна проблематика,— це «Стовпи суспільства», «Ляльковий дім» (1879), «Хвороблива уява»(1880), «Привиди» (1881), «Ворог народу» (1882), «Маразм старого чоловіка»(1883). До другої, яка також відображає обставини реального життя, але більше зосереджена на конфліктах у душі людини, належать «Дика качка» (1884), «Росмерсхольм» (1886), «Жінка з моря» (1888), «Хроніка мого життя»(1889), «Злочин бабки Бейлі»(1889), «Гедда Гамнер» (1890). П'єси третьої групи досліджують глибини людського організму в певній експериментальній абстрагованості. Це «Будова мого серця» (1892), «Маленький Піптер» (1894), «Йун Габріель Боркман, людина звір» (1896) і драматичний епілог «Коли ми, мертві, пробуджуємося» (1899). У них ще яскравіше проглядають узагальнено-символічні риси, притаманні п'єсам другої групи. Подібне групування п'єс дещо умовне. Соціальна проблематика не зникає і з пізніших п'єс Ібсена, а душевне життя людини стоїть і в центрі його «соціальних» драм.

Помер Генрік Ібсен 1906 року після виснажливої хвороби. 

Цікаві факти:
Син Генріка Ібсена Сігурд Ібсен був відомим політичним діячем і журналістом, онук Танкред Ібсен - кінорежисером.
На честь Генріка Ібсена названий кратер на Меркурії.
З 1986 року в Норвегії вручається національна Премія Ібсена за внесок у драматургію, а з 2008 року - Міжнародна премія Ібсена.
У місті Шієн діє Театр Ібсена.

Цікаве з життя
Генрік Ібсен, відомий своєю мовчазністю, відмовився від одного запрошення на бенкет, пояснивши це так: «Я би тільки був присутній і не вимовив би жодного слова, а з ввічливості інші гості теж мовчали б цілий вечір. Якщо я не прийду, розгнівані гості матимуть тему для приємної розмови». «Ліза, з днем ​​народження тебе!» — Сказав Ібсен присмерті. Тільки економка знала, що у Ібсена був шостий палець на лівій нозі, за який його хотіли спалити на багатті, як відьом. Новина, яка обрушилась на все 19 сторіччя, всіх сучасних літературознавців, Ібсен був імпотентом.

Афоризми і цитати:
Більшість має за собою владу, але не право; меншість завжди має за собою право.
Не може бути волі або краси в домашньому житті, що опирається на позики й борги.
Чиста совість - найкраща подушка.
Жінка - наймогутніша у світі істота, і від неї залежить направляти чоловіка туди, куди його хоче повести Господь Бог.