Презентація на тему «Генрік Ібсен» (варіант 3)
ГЕНРІК ІБСЕН
Виконала учениця
11-А класуЗагоруй ВІкторія
(норвезький драматург і поет, реалістичні і суперечливі п'єси якого революціонізували європейський театр.)
Генрік Ібсен
Генріх Ібсен народився 20 березня 1828 року у норвезькому портовому містечку Шієні, в родині, що належала до кола місцевої купецької аристократії. У заможній родині Ібсенів усі чоловіки були комерсантами та морськими шкіперами, які возили до Англії ліс. Ібсени належали до купецької аристократії, переконаної, що важливіше набути практичний життєвий досвід, ніж вивчити грецьку та латинську мови. Тож дітей змалку спрямовували на засвоєння комерційних знань і навичок. У єдиній в Шиєні школі навчали найнеобхіднішого — читання, письма, лічби та Закону Божого. Все інше діти опановували в школі життя.
«Я народився в будинку, що стояв на ринковому майдані й називався будинком Стокмана, — згадував письменник. — Він розташовувався перед церквою з високою папертю і великою дзвіницею. Праворуч від церкви стояв міський ганебний стовп, а ліворуч будинок, де були розміщені зала міської ради, арестантські камери і палати для божевільних. З четвертого боку майдану містилися класична гімназія та міська школа. Сама ж церква височіла посередині відкритого майдану. Таким був краєвид, що вперше відкрився моїм очам. Лише будівлі; ані клаптика зелені; ані натяку на привілля сільського ландшафту. Окрім того, простір, затиснутий у цьому чотирикутнику з каменю та дерева, цілодобово сповнювався гуркотом та шумом від Монастирського та інших водоспадів, а вдень, тобто з ранку до вечора, гуркіт цей перекривався чимсь схожим на стогнуче, хрипке чи верескливе жіноче лементування. Це працювали на водоспадах сотні лісопилень. Читаючи пізніше про гільйотину, я завжди згадував оті лісопильні».
Ці спогади засвідчують, як важкі обставини формували суворий, самозаглиблений, відлюдкуватий характер хлопця. З усіх братів та сестер Генрік був близьким лише з сестрою Хедвіг. Молодші Ібсени захопилися ідеями релігійного відродження і стали сектантами, яким заборонялося читати літературні твори. Брат Ібсена вже після смерті Генріка зізнався, що майже нічого не читав з творів свого геніального брата. Дослідники творчості митця, неспроможні пояснити, звідки в родині купців та шкіперів з'явився письменник, висунули гіпотезу, нібито батьком Ібсена був поет, що віршував теле-маркською мовою. Достовірнішим видається припущення, що батьки Ібсена були людьми художньо обдарованими, але їхній спосіб життя не сприяв розвитку творчих здібностей.
Кнута Ібсена, батька майбутнього письменника, зазнали ряд невдач, і йому довелося оголосити банкрутство. Добробут родини похитнувся, подружжя Ібсенів розлучилося. Все це посилило трагічне світосприйняття мовчазного, схильного до рефлексій підлітка. Можливо, драматичність сімейних стосунків героїв усіх п'єс Генріка Ібсена пояснюється власним сумним досвідом...
Цей самотній підліток мріяв про фах лікаря. Тому після конфірмації (церковного обряду повноліття) п'ятнадцятирічний хлопець рушає у Грімстад і стає помічником аптекаря. Оскільки платня у Генріка була невеличкою, а батьки йому не допомагали, майбутній митець дуже бідував. Він не мав ні окремої кімнати, ні зимового одягу, ні пристойного взуття. Обіду в будинку аптекаря часто не було навіть під Різдво.
Становище Ібсена поліпшилося лише через чотири роки, з появою нового власника аптеки, який підвищив юнакові платню й надав окрему кімнату. Генрік одержав змогу багато читати, займатися самоосвітою. Незабаром він познайомився з молодими людьми, що поділяли його погляди, і замкнутий характер юнака змінився на краще: він бував веселим, інколи збирав друзів у себе. Молодь потягнулася до інтелектуального товариства, де точилися дискусії з серйозних питань. Ібсен ввійшов у світське товариство, почав брати уроки латини та грецької, деякі науки вивчав самостійно.
Революційні потрясіння 1848 року в Європі впливають і на нього: Ібсен створює свою першу бунтарсько-романтичну п'єсу «Катіліна» (1849). У 1850 році він переїздить до Кристіанії (сучасне Осло) і стає професійним літератором.
Його перша п'єса “Катіліна” (1850) була відхилена. Тоді письменник видав її власним коштом, а згодом майже весь тираж продав сміттяреві.
Поетична драма “Могил велета” (1850) не лише витримала дві вистави, а й принесла авторові трохи грошей. Щоправда, матеріальних проблем вони не вирішили, і Ібсену часто доводилося йти з дому в обідню пору, аби потім сказати, що він уже десь поїв.
Спочатку Генрік відвідував так звану «фабрику студентів» Хальмберга, щоб отримати атестат зрілості. Зарахування до університету відбувалося за результатами шкільних випускних іспитів. Ібсен з багатьох предметів мав посередні оцінки, адже не отримав належних знань у дитинстві, тож до університету не потрапив. Зате, склавши іспити, він увійшов у Студентське товариство — духовну еліту норвезької молоді.
Ібсен відчув себе справжнім драматургом, коли інсценізували його п'єсу «Нормани», більше відому під назвою «Богатирський курган». Хоча виставу не можна вважати успішною, але вона започаткувала сценічне життя п'єс Ібсена. Якийсь час Генрік та його друг випускали газету, брали участь у робітничому русі, врешті розгромленому урядом.
З 1852 року, створюючи репертуар для театру, Ібсен водночас працював другим режисером, який відповідав за мізансцени і реквізит. Крім того, йому доводилося вести бухгалтерські розрахунки. Врешті Ібсена призначили керівником театру. Одна з поставлених ним п'єс провалилася. Іншу драматург побудував за мотивами народної творчості, тож вона мала глядацький успіх.
Із кінця 1851 до 1857 року він керує першим норвезьким національним театром, заснованим у Бергені й послідовно виступає за відродження національного мистецтва.
З часом драматурга запрошують очолити «Норвезький театр» у Кристіанії, і тут у першій половині 60-х років створюються і набувають сценічного втілення перші значні твори Ібсена.
У цей час Норвегія переживала період національного самоусвідомлення та відродження. Ібсен став активним учасником руху за створення самобутньої норвезької культури, часто через заперечення данської, яка тривалий час домінувала в повсякденному житті. Однак і тут Генріка спіткало розчарування.
Наближення дансько-прусської війни сколихнуло норвезьке суспільство. Генріх Ібсен написав поему, у якій закликав до боротьби, і вирушив у добровільне вигнання – жити на батьківщині було неможливо ані морально, ані матеріально.
Життя Ібсена стає все тяжчим. Він бідує, і справжнім порятунком виявляється стипендія на поїздку до Рима від драматурга Б'єрнстьєрне Б'єрнсона. Ібсен від'їжджає із Норвегії 5 квітня 1864 року й перебуває за кордоном із короткими перервами майже двадцять сім років.
В Італії драматург створив дві монументальні філософсько-символічні віршовані драми — «Бранд» (1865) і
«Пер Гюнт»(1867), які знаменували його відмежування і прощання із романтизмом і поставили Ібсена в перший ряд сучасної скандинавської літератури. І «Бранд», і «Пер Гюнт» поєднують живі індивідуалізовані образи з узагальненими, підкреслено типізованими.
Ще за життя Ібсена його драматургія визнавалася новаторською. Із повним правом він був оголошений творцем аналітичних п'єс.
У п'єсах Ібсена драматизм ситуації полягає в тому, що виявляється повна протилежність між видимістю життя і його справжньою природою. Розкриття показаного в п'єсі світу починається найчастіше вже в ході дії.
У той час у норвезькій літературі панувала так звана національна романтика. Але Ібсен був переконаний, що «не дріб'язкове копіювання сцен побуту» робить письменника національним, а «той особливий тон», що несеться «назустріч нам із рідних гір із долин... але насамперед — із глибини нашої власної душі». Ще 1857 року Ібсен так визначив своє творче завдання — зробити драму серйозною, примусити глядача мислити разом із автором і героями, перетворивши його на «співавтора драматурга». У драмі не повинні боротися ідеї, бо цього не буває в дійсності, треба показувати «зіткнення людей, життєві конфлікти, у яких, як у коконах, глибоко приховані ідеї, що борються, гинуть або перемагають».
Ібсен ущипливо висміяв романтичні ілюзії, вважаючи більш прийнятним світ тверезої практики. Розчарування Ібсена в національній романтиці, що посилилося наприкінці 50-х років, було пов'язане і з його зневірою у всіх сферах норвезького суспільного життя. Для нього стає ненависним не лише дріб'язкове міщанське існування, але й брехливість піднесених фраз, демагогічні гасла, які проголошуються на сторінках газет і в народних зібраннях
Живучи за кордоном, Ібсен має можливість ближче і ширше познайомитися з світовим політичним життям, тим більше, що у 60—70-ті роки перед його очима розгорнулись події такого першорядного історичного значення як об'єднання Італії, франко-прусська війна, виникнення і загибель Паризької Комуни.
В цей час він створив такідрами як «Пер Гюнт», «Бранд», «Кесар і Галілеянин», «Ляльковий дім», «Стовписуспільства», «Привиди» тощо.
У 1891 році Ібсен повернувся на батьківщину. А у 1898 році Норвегія урочисто відсвяткувала сімдесятиліття великого письменника.
Помер Генрік Ібсен 1906 року після виснажливої хвороби.
5696 Ібсен - астероїд, названий на честь літератора.
Жоден з драматургів межі століть не уникнув його впливу.