Презентація на тему «Дмитро Іванович Донцов» (варіант 2)

Дмитро Іванович Донцов 

український літературний критик ;
публіцист ;
філософ ;
політичний діяч ;
засновник теорії інтегрального націоналізму.

У 1900р., після закінчення Мелітопольського реального училища, залишив рідне місто і переїхав до Царського Села біля Петербургу, де продовжив освіту на юридичному факультеті Петербурзького університету, який закінчив 1907р.
Народився 17 серпня (за іншими даними 10 вересня) 1883р. В Мелітополі.

Студентом почав інтенсивну політичну діяльність і 1905 вступив до Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП).
Його двічі арештовували: 1905 у Петербурзі та 1908 у Києві. Після другого арешту й восьми місяців ув'язнення заходами родичів його випускають на поруки, і того ж року він виїхав у Галичину, потім у Австро-Угорщину.

У 1909–1911 роках навчався у Віденському університеті, там же одружився з українською студенткою Марією Бачинською.
Провчившись 4 семестри у Відні, 1911 переїхав до Львова, де продовжив навчання. 1917 року одержав ступінь доктора юридичних наук.

1913 р. Донцов через конфлікт на національному підґрунті вийшов з УСДРП.
З 1914 р. проживав у Відні й Берліні, а з 1916 р. — у Швейцарії, активно включився у роботу Союзу Визволення України (СВУ), заснованого 4 серпня 1914, згодом став першим головою СВУ.

На початку 1918 р. повернувся до Києва, де працював у гетьманських урядових структурах, 24 травня наказом гетьмана став директором Української Телеграфічної Агенції (УТА) при уряді гетьмана Павла Скоропадського (Бюро преси при міністерстві внутрішніх справ). Разом з Липинським, Шеметом створив Партію хліборобів-демократів.

Протягом 1919–1921 рр.— шеф Українського пресового бюро при посольстві  УНР у Берні (Швейцарія).
З 1922 р. — знову у Львові, редагував журнали «Літературно-науковий вістник», «Заграва», «Вістник», друкувався у німецькій, швейцарській та польській періодиці.

1926р. -  написав свою провідну роботу «Націоналізм».
“ Панувати не над кимось, а на своїй землі ”

Займався публічною діяльністю, виступаючи заочним опонентом апологетів ідеї комунізму, роблячи розляглі доклади перед громадою. Жовтнем  1929р. у Львові виступив з критичною доповіддю про сутність здійснюваної в УРСР політики українізації; промова теоретика українського націоналізму стала відвертою альтернативою промові  Скрипника, виголошеній у Львові вереснем 1929 р.
У 1939 р. емігрував за кордон (Бухарест, Прага, Німеччина, Париж, США, Канада), з 1947 до самої смерті жив у Монреалі (Канада), там же у 1948-53 рр. викладав українську літературу у місцевому університеті.

Доля судила Донцову довгий життєвий шлях: на полі української публіцистики він працював майже 65 років. Світ за цей час сильно змінився , змінювалися і погляди Донцова. У загальних рисах можна виділити три етапи його ідейної біографії .
Соціал –демократичний
( до 1913 року)
У цей час молодий публіцист пливе у фарватері ідейних течій свого часу , вивчає і популяризує Маркса і Енгельса і навіть ... викриває " українських буржуазних націоналістів " ( під якими він розумів власне представників ліберального , поміркованого українства ) .
Націоналістичний
(почався в 1913 році і тривав приблизно до 1939 року ( умовно кажучи , до кінця " Вісника" )) .
У 1913 році Донцов круто перекладає кермо своєї долі , виголосивши промову ( надруковану брошурою ) за здобуття Україною незалежності. У творах цього періоду (який є найбільш плідним і найважливішим у житті Донцова ) вирішальною рушійною силою історичного процесу виступає не боротьба класів , але націоналізм , незмінна воля нації до буття та самореалізації.

Для якого важко підібрати чітке визначення (умовно можна назвати його містичним ) тривав приблизно з 1939 року до кінця життя Донцова.
Не заперечуючи відверто висловлених у попередньому періоді принципів , Донцов все більше уваги став приділяти проблемам духовного розвитку , бачачи в розвитку духу джерело громадських і політичних змін .
Але протягом усього життя нашого українського Макіавеллі його провідною зіркою була незалежна українська держава і боротьба проти Росії як головного ворога нашої незалежності

Помер 
30 березня 1973 р. 
у Канаді.
Похований у США на українському кладовищі в Саут-Баунд-Брук.

Дякую за увагу!