Презентація на тему «Європейська музична культура» (варіант 5)
Європейська
музична
культура
Шансон - унікальне явище
французького
музичного
мистецтва
Мета уроку: розкрити зміст поняття “шансон”; сформувати уявлення про становлення музичної культури Франції, а саме шансона, протягом декількох століть; систематизувати знання учнів про видатних митців, їх творчості; познайомити у з музичними творами; сприяти культурному розвитку; розвивати музичне сприймання, виховувати любов до мистецтва.
Обладнання: підручник, комп`ютер,
фонотека
В історії музичного мистецтва кожна країна залишила світові свої суто національні явища, які є її своєрідними візитними картками.
Наприклад, джаз став результатом взаємодії двох музичних культур – культури нащадків африканських рабів та білого населення США;
два види японського театру – Но і Кабукі – унікальне явище театрального музичного мистецтва Далекого Сходу.
У музичному мистецтві Франції – це шансон.
Францу́зька
му́зика — одна
з найцікавіших і
найвпливовіших
європейських
музичних
культур, черпає
витоки з
фольклору кельтських і германських племен, які жили у давні часи на території нинішньої Франції. Зі становленням Франції в період Середньовіччя у французькій музиці злилися народні музичні традиції численних регіонів країни. Французька музикальна культура розвивалася, взаємодіючи також з музикальними культурами інших європейських народів, зокрема італійського та німецького. Починаючи з другої половини 20 століття музикальна сцена Франції збагатилася музичними традиціями вихідців з Африки. Вона не залишається осторонь світової музичної культури, увібравши в себе нові музичні тенденції і надавши особливого французького колориту джазу, року, хіп-хопу тощо.
У вузькому сенсі, шансоном називається поліфонічна
французька пісня XV--XVI століть. Ранні шансони
розвинулися з таких жанрів народної музики, як балад,
віреле, рондо, мистецтва трубадурів Першим значним
композитором шансонів був Гійом де Машо (XIV ст)..
У феодальних замках на основі народної музики
розквітає світське музично-поетичне мистецтво
трубадурів і труверів (11-14 ст.). Серед трубадурів
славилися Маркабрюн,Гільйом IX — герцог
Аквітанський, Бернарт де Вентадорн, Джауфре Рюдель
(кін. 11-12 ст.), Бертранде Борн, Гіраут де Борнейль,
Гіраут Рік'єр (кін. 12-13ст).
У 2-й пол. 12 ст. в північних областях країни виник
подібний напрямок — мистецтво труверів, що спочатку
було лицарським, а надалі все більше зближалося з
народною творчістю. Серед труверів поряд з королями,
аристократією — Річардом Левове Серце, Тібо
Шампанським (королем Наварри), згодом здобули
популярність представники демократичних верств
суспільства — Жан Бодель,Жак Бретель, П'єр Моніо,
поет і композитор Адам дела Аль, автор пісень,
мотетів, а також популярної
свого часу п'єси «Гра про Робен
та Маріон» (бл. 1283), насиченої
міськими піснями, танцями
(незвичайною була вже сама
ідея створення світської
театралізованої вистави,
пронизаної музикою).
Він по-новому трактував
традиційні одноголосні музично
-поетичні жанри трубадурів,
використавши багатоголосся
В кінці XVІ століття стали з'являтися шансони акордово-гармонічного складу, мелодичним голосом стає сопрано. З XVII століття в рамках «паризької школи» стали розвиватися шансони, написані для одного голосу. Стають популярними такі жанри вокальної музики як аir de cour, chanson pour boire, які виконувалися під акомпанемент лютні або клавіру.
1671 року в Парижі відкрився оперний театр під назвою «Королівська Академія музики». Очільником цього театру став Ж. Б. Люллі, що тепер вважається основоположником національної оперної школи. Люллі створив
ряд комедій-балетів, що стали передтечею
жанру ліричної трагедії, а пізніше-опері-балету.
Істотним є внесок Люллі в інструментальну
музику. Ним був створений тип французької
оперної увертюри (термін утвердився в 2-й
половині 17 ст. у Франції). Чисельні танці з
його творів великої форми (менует, гавот,
сарабанда та ін) вплинули на подальше
формування оркестрової сюїти.
У 17 ст. у Франції отримали розвиток різні
інструментальні школи — лютнева
(Д. Готьє, який вплинув на клавесинний
стиль Ж. А. Англебера, Ж. Ш. де
Шамбоньєра), клавесина (Шамбоньєр,
Л. Куперен), віольна (гамбіст М. Марен,
що вперше у Франції ввів в оперний оркестр
контрабас замість контрабасової віоли)
У 20-30-і роки 18 ст. найвищого розквіту
досягає клавесина сюїта. Серед
французьких клавесиністів провідна роль належить Ф. Куперену, автору вільних циклів, заснованих на принципах подібності і контрасту п'єс.
Поряд з Купереном великий внесок у розвиток програмно-характеристичної клавесинової сюїти внесли також Ж. Ф. Дандр і особливо Ж. Ф. Рамо.
У 1733 році успішна прем'єра опери Рамо
«Іпполіт і Аріка» забезпечила цьому
композиторові провідне положення в придворній
опері — «Королівській академії музики».
У творчості Рамо жанр ліричної трагедії досяг
кульмінації розвитку. Його вокально -
декламаційний стиль збагатився мелодико -
гармонійною експресією.
Період наполеонівської диктатури
(1799—1814) і Реставрації (1814-15,
1815-30) не принесли французькій
музиці яскравих здобутків. У
боротьбі з академічним мистецтвом
наполеонівської імперії складалася
французька романтична опера, що в
20-30-х роках зайняла панівне
становище (Ф. Обер). У ці ж роки
складається жанр великої опери на
історико - патріотичні героїчні сюжети. Французький музичний романтизм знайшов найбільш яскраве вираження у творчості Г. Берліоза - одного з найвизначніших композиторів 19 ст. Берліоз став творцем програмного романтичного симфонізму — «Фантастична симфонія» (1830), що стала свого роду маніфестом французького музичного романтизму, «Гарольд в Італії» (1834). Своєрідність симфонічної творчості Берліоза обумовлена відбитком в його музиці літературних образів Вергілія, У. Шекспіра, Дж. Байрона, І. Гете, зближенням симфонічних жанрів з театром. Великі нововведення вніс він в область музичної форми, зробив переворот у сфері інструментування. Декілька особливе місце у французькому музичному театрі зайняли опери Берліоза: його опера «Бенвенуто Челліні» (1837) продовжує традиції комічної опери.
В роки Другої імперії (1852-70)
для музичної культури Франції
характерно захоплення кафе-концертами,
театральними ревю, мистецтвом
шансоньє. У ці роки виникли чисельні
театри легких жанрів, де ставилися
водевілі, фарси. Розвивається французька
оперета, серед її творців — Ж. Оффенбах .
З 1870-х років, в умовах Третьої республіки
оперета втратила сатиричність, пародійність, злободенність, переважаючими стали історико - побутові та лірико-романтичний. сюжети, в музиці на перший план висунувся ліричний.
В кінці XІX століття з'являється новий різновид французької пісні що називався chanson realiste («реалістична пісня»). Народжений у кафе-концертах і кабаре Парижу, і увібравши риси літературного реалізму і натуралізму, Chanson realiste зберігав популярність до кінця Другої світової війни. Шансон realiste в основному виконували жінки, тематика цих пісень стосувалася життя бідних і робітничого класу Парижа. Серед авторів шансонів були і такі відомі композитори, як Ернст Шоссон, Габріель Форе,
Моріс Равель Клод Дебюссі
.
Після Першої світової війни увійшли в моду ритми американського фокстроту і південноамериканського танго. Співаки того часу – Мічтенгет, Моріс Шевальє, Жозефіна Бекер – працювали в стилі ревю.
У 1930 – 1940-х роках пісенне мистецтво вирізнялося різноманітністю. Наприклад, співачка Едіт Піаф продовжувала традицію реалістичної пісні.
У 1950-х роках оформилися два головні напрями, що існують до цього часу: класичний шансон і естрадна пісня.
У шансоні першорядне значення надавалося поетичній компоненті пісні. Багато зробили для популяризації шансону французи Лео Ферре, Жорж Брассанс і бельгієць Жак Брель, всесвітньо відомі Шарль Азнавур і Сальваторе Адамо.
Галерея
портретів
видатних
шансоньє
Франції
Жак Брель народився 8 квітня 1929 р. у
м. Схарбекe, Брюссельський столичний
округ, Бельгія. Починаючи з 1952 р. Жак
складає пісні, які він виконує в сімейному
колі або на вечірках в брюссельських
кабаре.
У 1953 р. виходить перша платівка на 78
обертів - її чекав провал. Незабаром після
цього Брель їде в Париж на запрошення
відомого діяча культури Жака Канетті, який
відкрив талант молодого бельгійця. У лютому 1954 року Брель
записує платівку з 8 пісень на студії «Філіпс», але ні
комерційного, ні творчого успіху вона не приносить. У тому ж
році Канетті відправляє співака в турне: Брель виступає в різних
містах Бельгії і Франції, в Амстердамі, Лозанні, Північній Африці.
Саме завдяки гастролям він нарешті стає популярним.
У 1956 р. Брель починає співпрацювати з піаністом -
акомпаніатором і оркестрантом Франсуа Робером, в 1957 р.
у нього з'являється другий акомпаніатор, Жерар Жуаннест – для
концертних виступів. Тоді ж його черговий альбом отримує
Гран-прі Академії Шарля Кро. З 1958 р. Брель активно виступає в
престижних залах «Олімпія» і «Бобін», «Альгамбра».
У жовтні 1965 року Брель гастролює по
Радянському Союзу: у його турне входять
Москва, Ленінград, Тбілісі, Єреван, Баку.
Ж.Брель завоював Париж піснею “ Коли
залишається тільки кохання ” Його пісня
”Nе me qutte” за опитуванням радіослухачів
Франції, Бельгії,Канади та Швейцарії була
названа найкращою франкомовною піснею
У 1967 р. Брель дебютує як кіноактор у фільмі Андре Кайата «Професійний ризик» у ролі вчителя, якого з помсти учениця звинувачує у згвалтуванні. У 1968 - як актор театральний у виставі «Людина з Ламанчі» Дейла Вассермана, в якому грає відразу дві ролі: Дон Кіхота і Сервантеса. Едуард Молінаро
використовував його безсумнівний
комедійний дар в своїх стрічках
«Мій дядько Бенжамен» (1969) і
«Зануда» (1973), а Клод Лелуш – в
бурлескної ролі в картині «Пригода
– це пригода» (1972). Брель також
поставив два фільми («Франц»,
1971 і «Дикий Захід», 1973) як режисер
* Шарль Азнавур (22.5.1924)
- французький актор, співак,
громадський діяч.
* Він - поет, співак,
композитор, кіноактор і громадський
діяч. Він - син вірменських
емігрантів, що не має музичної
освіти, зміг стати найбільшим
шансоньє Франції, зайнявши міцне
місце в історії сучасної музики. У
той же час, він вважається самим відомим вірменином в світі, їм захоплюються його співвітчизники з усього світу, він - Герой Вірменії та один з її символів.
До цих пір продано більше 100 мільйонів записів його пісень, серед їх виконавців - Рей Чарльз, Мстислав Ростропович, Джо Дассен, Шер, Хуліо Іглесіас, Боб Ділан, Лайза Міннеллі, Елвіс Костелло.
За результатами опитування, проведеного журналом «Time» у 1997 р., він - кращий естрадний виконавець ХХ століття. І хоча йому за 80, він як і раніше регулярно випускає нові диски, гастролює і знімається в кіно, а його пісні все так само хвилюють серця людей.
Французька преса пише захоплені
відгуки: «Франція азнавурізірована».
Концертом у Карнегі -холі (Нью-Йорк)
починається всесвітній тур Азнавура,
в рамках якого в 1964 р. він виступає
в СРСР, і зокрема, в Єревані, де
зустрічається зі своїми родичами. У
середині 1960-х Азнавур вже
успішний автор безлічі світових хітів
(серед них - «Il faut savoir», «La Mamma», «La boheme», «Avec»), абсолютний рекордсмен за кількістю чергових концертів в «Олімпії» і автор оперети «Monsieur Carnaval».
У 1974 р. диск «She», вперше в історії французької пісні, стає платиновим у Великобританії, а через рік Азнавур виступає для самої королеви Єлизавети.
…
Гадаємо, ви неодноразово чули хвилюючий та пронизливий голос цієї легендарної французької співачки.
Вона збирала величезні концерні зали, їй плескали стоячи, кричали «Браво!», обожнювали та боготворили. Мало хто знав, як ця фантастична тендітна жінка жила насправді і через що пройшла впродовж свого життя. Це Едіт Піаф
25 вересня 1962 Едіт співала з висоти Ейфелевої вежі з нагоди прем'єри фільму «Найдовший день» пісні «Ні, я ні про що не шкодую», “Зграя”, «Мілорд», «Ти не чуєш»,
«Право любити». Її слухав весь Париж.
Останнє її виступ на сцені відбулося
18 березня 1963 року.
Зал стоячи влаштував їй
п'ятихвилинну овацію.
10 жовтня 1963 Едіт Піаф не стало.
Похорон співачки відбулися на
кладовищі Пер-Лашез. На них
зібралося більше 40 тисяч чоловік,
багато хто не приховували своїх сліз,
квітів було стільки, що люди були
змушені йти прямо по них.
…
Джо Дассен (5 листопада 1938 -- 20 серпня 1980)
Джозеф Іра Дассен народився в Нью-Йорку 5
листопада 1938 Його батько Жюль, російський
єврей, у той час намагався зробити акторську
кар'єру, а мати - Беатріс Лонер, музикантка, яка
народилася в Угорщині, була скрипалькою у
жіночому оркестрі.
Джо Дассен почав свою кар'єру в Америці, виконуючи класичний французький шансон в місцевих барах. Але заповзятливий молодий співак незабаром доніс свою музику і до Франції, злетівши на вершини хіт-парадів 60-х зі своїм синглом "Bip Bip". Хоча його кар'єру обірвав фатальний серцевий напад на Таїті в 1980 р., Дассен записав цілий ряд шлягерів,включаючи
легендарний "L'ete indien".
Джо працював з двома талановитими
французькими творцями - Клодом Лемезлем і
П'єром Делано. Саме вони написали
найуспішніший хіт Дассена всіх часів
«L'ete indien», що з'явилася в жовтні 1975.
«L'ete indien» стала класикою французької
естради на всі часи. У тому ж році Джо купив
новий будинок у передмісті на північ від Парижа і
зробив там офіс і домашню студію, завдяки чому
міг управляти всім прямо з дому. 1978 став також роком його розлучення з Маріз. В 1976 Джо Дассен знову зійшов на вершини чартів з сінглом "A va pas changer le monde". За ним вийшов "A toi", який теж став великим хітом у 1977 р. Співак помер 20 серпня
1980 г. Не дивлячись його смерть, Джо
Дассен залишається однією з найвідоміших
постатей в історії французької музики. Його
пісні, які розійшлися мільйонними тиражами
ще за його життя, часто звучать на
французькому радіо досі, через понад 20
років
Патрісія Каас (фр. Patricia Kaas;
(5 грудня 1966) — французька співачка.
Репертуар Каас — суміш поп-музики, джазу і
класичного шансону. З моменту виходу
дебютного альбому Каас «Мадмуазель
співає...» (Mademoiselle chante..) у 1988 році у
всьому світі було продано понад 17 мільйонів
записів її виступів. Істотна частина формули її успіху це гастролі, —
Каас практично постійно знаходиться в закордонних турне. У 9 років Патрісія стала виступати в групі Black Flowers
(Чорні квіти), де виконувала популярні пісні в
стилі диско. У віці тринадцяти років вона
виграла конкурс і уклала контракт на 7 років
з клубом-кабаре Rumpelkammer в німецькому
місті Саарбрюккен. З цієї миті почалася
професійна кар'єра співачки. На початку 1987
року Бернар Шварц і Патрісія Каас уклали
контракт із звукозаписною компанією Polydorа,
в квітні цього ж року в світ вийшов знаменитий
сінгл «Mademoiselle chante le blues» ("Мадемуазель співає блюз"). У 1988 році співачка переїхала до Парижа і почала роботу над записом альбому. У жовтні цього ж року Патрісія отримала свої перші нагороди: Victoires de la Musique в категорії "Кращий жіночий дебют року", а також премії SACEM і Radio-France (RFI). 10 квітня 1990 року вийшов другий альбом співачки Scеne de vie ("Сцена життя"), 8 квітня 1993 року — третій альбом Je te dis vous ("Я
говорю тобі ви").
В кінці вересня 1993 року почалося друге
світове турне Каас, що включило 150 концертів
в 19 країнах (Франція, Австралія, Німеччина,
Японія, Росія, Англія, США, Австрія і інші).
Патрісія записала російськомовний дует "Не
позвонишь" разом з відомою російською
групою Uma2rmaH. У грудні 2008 року у
Патрісії вийшов новий, восьмий, альбом
Kabaret (Кабаре).
Мірей Матьє народилася в Франції в 1946
році в Авіньйоні.З дитинства любила співати
Приймала участь у різних конкурсах. В 1964
році стала лауреатом співочого конкурсу “В
нашому будинку співають”.
у 1967 році мерія Авіньйона
допомагає дівчині поїхати
в Париж на конкурс “Гра в
удачу” Там вона
знайомиться з відомим імпресаріо Джоні Старком
який в майбутньому став її продюсером. Саме
він допоміг Мірей стати зіркою. В 1966 році Мірей
виступає в концертному залі “Олімпія” і її диск
Розійшовся мільйонним тиражем. Співачка виконувала пісні на німецькій, англійській, іспанській, японській і російській мовах. Загальний тираж платівок склав більше ста мільйонів. В 1998 році
Мірей Матьє нагороджена орденом Почесного
легіону. 4 листопада 2010 президентом Росії
Д. Медведевим нагороджена Орденом
Дружби.
В її репертуарі були пісні відомих французьких
авторів — Пьєра Деланоє, Шарля Азнавура,
Лемеля, Рево і світові хіти. В 1989 році на
святкуванні 100- річчя Ейфелевої башні Мірей
Матьє співала гімн Франції — Марсельєзу — в супроводі оркестру Республіканської гвардії и хору французької армії. Це виконання Марсельєзи транслювалося по телебаченню багатьох країн, і стало одним із самих відомих в світі і говорило про признання Мірей Матьє великою
французькою співачкою.
Патріарх французького шансона Моріс
Шевальє, на початку її кар`єри сказав:
— Ось, ви, яка мила малютка! І зауважте, я
не кажу «Піаф». Тому що між вами обома
велика різниця. Малютка Піаф йшла по
тіньовій стороні життя, а ви, Мірей, підете по
сонячній стороні”.
Узагальнення знаньтестування
Дайте відповідь на запитання (1 бал)
На межі яких століть жанр “шансон” набув особливої популярності:
1) ХVII – XVIII ст.; 2) XVIII – XIX ст.; 3) XIX – XXст.
Хто із співаків у 1930 – 1940 роках продовжував
традицію реалістичної пісні ?
1) Едіт Піаф; 2) Бенжамен Бйолі;
3) Сальваторе Адамо.
Якою піснею Жак Брель завоював Париж”
1) “Париж всегда поёт”
2) “Коли залишається тільки кохання”
3) “Вечная любовь”
Як називався дебютний альбом Патрісії Каас?
1) “Мадмазель співає”
2) “Мадмазель співає блюз”;
3) “Я говорю тобі – ви”
Кого називали “послом” французької пісні?
1) Мірей Матьє; 2) Джо Дассена; 3) Едіт Піаф
Сім`я якого співака емігрувала з Вірменії і він став
активним громадським діячем і патріотом Вірменії і Франції?
1) Джо Дассена; 2) Шарля Азнавура; 3) Шарля Трені.
Хто став першим французьким виконавцем, якому вдалося отримати “платиновий” диск?
1) Моріс Шевальє; 2) Жорж Брассанс; 3) Шарль Азнавур
Дайте стислу відповідь на запитання (2 бали)
Чи існує український шансон? Якщо так, то назвіть виконавців.
Назвіть основні риси шансону.
ПІДСУМОК
Шансон не забутій і у наш час. Шансоньє, які прийшли на сцену у кінці ХХ - на початку ХХІ ст., використовують нові підходи до сучасної легкої музики. Вони включають елементу року, латиноамериканські та інші етнічні ритми, електронну музику тощо. Але, як і раніше, всі виконавці дуже вимогливо ставляться до змісту текстів своїх пісень. Представники «нового шансону» - Домінік А, Бенжамен Бйолі, його сестра Коралі Клеман, Керен Анн, Олівія Руїз і багато інших.
У довідниках з історії французької пісні ХХ - ХХІ ст. налічується не менше ніж 600-700 статей. Це лише приблизна кількість людей, які зробили неоцінний внесок у французьку пісенну спадщину. Це і автори слів, і композитори, і співаки, і автори-виконавці власних пісень, а також яскраві музиканти, диригенти і аранжувальники.
Часто ми помиляємося і розуміємо під словом "шансон" музику сумнівної якості з нальотом ресторанної екзотики. Тим не менше шансон - це Шарль Азнавур і Джо Дассен, Окуджава і Висоцький, Визбор і Галич, Гребєнщиков і Макаревич, Утьосов та Ізабелла Юр'єва, Земфіра і "Високосний рік" ...
ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Опрацювати тему “Європейська музична кудьтура. Шансон” з розділу “Музичне мистецтво”
Підготувати розповідь про одного із шансоньє. Записати пісню із його виступу.
О. А. Виноградова. Французкая музыка
Музична енциклопедія, М., 1973—82
Т. Ф. Гнатів. Музична культура Франції рубежу ХІХ-ХХ століть
Навчальний посібник для музичних вузів. — К.: Музична Україна, 1993.
Назеренко Н.В., Ковальова І.О. Художня культура. 11 клас./ 2011
Henri, Blog : henrismusic.blogspot.com/ 2010.
Бібліографія
Презентацію створила Дядюра Майя Петрівнаучитель Кузьминогребельської ЗОШ І-ІІІ ступенівХристинівської районної ради