Презентація на тему «Музична культура XIX століття. Микола Лисенко»
Роботу виконав
Учень 10-Б класу
Ткач Антон
Музична культура XIX ст. МИКОЛА Лисенко
За часів відродження української культури необхідним є і знання тих звичаїв і культурних досягнень, що мали місце минулих століть. Органічно розвиваючись, ці культурні набуття сприяли існуванню української нації у її важкі історичні часи, підтримували дух народу у моменти суворих випробувань, що їх зазнавала Україна, і є невід'ємною частиною державної незалежності України.
Український народ має славу народу дуже музичного. Українська пісня, здобула собі визнання в цілому світі. Подорож української капели, з хоровим співом у 1919 та наступних роках по Європі та Америці була загальним тріумфом слов'янських хорів звичайно за українцями визнавалася першість. Українські селяни, співаючи без усякої науки, керуючись вродженою музичністю, ніколи не співають в унісон, а зразу розбиваються на різні голоси і кожен веде свою партію. Український церковний спів є, мабуть, одним із кращих у світі зі своїми стародавніми розспівами й новішими композиціями майстрів церковного співу, славних композиторів кінця XVIII та початку XIX ст.
На рубежі двох століть XVIII і XIX накреслився досить ясний шлях для нових творчих звершень у галузі музики. Маємо на увазі передусім хорову творчість визначних композиторів -- Березовського, Веделя і Бортнянського. З'явився ряд опер, кілька симфоній, камерно-інструментальна музика. Але через царські утиски й свідоме занедбання властями учбових закладів у першій половині XIX ст. на Україні не було можливостей для розвитку демократичної культури. Дальше покріпачення селянства загострило класові суперечності, спричинилося до ряду стихійних народних повстань.
У першій половині XIX ст. музична культура України розвивалась у досить складних умовах. Основними концертними осередками були поміщицькі маєтки. Деякі великі землевласники, мали свої симфонічні оркестри, оперні та балетні трупи. Артистами були переважно кріпаки. Нерідко для керівництва музичною справою поміщики запрошували відомих музикантів, композиторів з-за кордону.
Музичні центри в панських маєтках відіграли певну історичну роль. Деякі оркестри продовжували своє існування і після скасування кріпацтва. Вони влились у музичну культуру великих міст і збагатили її.
Найбільші міста України мали свої музичні традиції. У першій половині XIX ст. їх культура розвивалась не так інтенсивно, як у наступні 60--70-ті роки. Проте саме тут зароджувались і дали свої перші паростки демократичне мистецтво, література, наука. З відкриттям театрів, появою оперних труп, організацією концертного життя починається новий етап культурного розвитку. В цьому процесі значну роль відіграло відкриття університетів у Харкові, Києві, Львові. При Харківському університеті були музичні класи, де велась регулярна підготовка професіональних кадрів. У Львові було відкрито консерваторію, і це також істотно позначилося на розвитку музичного життя міста.
Засновником нової української літератури став Іван Котляревський. Його «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник», як і твори Г. Квітки-Основ'яненка, Є. Гребінки та інших, були написані мовою, близькою і зрозумілою народові і розповідали про долю простих людей. В них звучали народні пісні, музика. Це були перші паростки нової демократичної культури. Котляревський підсумував багатовікову музично-театральну традицію і створив високохудожні, класичні твори. «Наталку Полтавку» автор назвав народною оперою.
На початку XIX ст. з'явилася Симфонія «Соль Мінор» невідомого автора. Шкода, що її виконання на честь відкриття Одеського оперного театру в 1809 році було чи не єдиним. В наступні 150 років вона вважалася загубленою. Були певні успіхи в розвитку камерної, зокрема інструментальної, музики. Досить згадати інструментальну музику братів Лизогубів, М. Маркевича.
Отже, музичну культуру України першої половини XIX ст. характеризує збирання творчих сил, перехід мистецтва на нові, демократичні засади Остаточно цей перелом відбувся дещо пізніше. У другій половині XIX ст. українська музика досягла значних успіхів. Відбувається процес формування глибоко народного й реалістичного мистецтва. Великий інтерес у зв'язку з цим викликала народна пісня. Науковці починають записувати музичний фольклор, композитори активно використовують його у своїх творах. Величезну кількість українських народних пісень (мелодій і текстів) записав Микола Лисенко. Фольклором займався і Петро Сокальський, який створив наукову працю «Руська народна музика...». Докорінно змінилося концертне і театральне життя. Відкриваються оперні театри в Києві, Харкові, Львові. У великих і малих містах України організовуються симфонічні концерти, музичні товариства, відкриваються філіали Російського музичного товариства (РМТ), а також товариства «Боян» (спочатку у Львові й інших містах Західної України, а потім у Києві). Звичайно, за самодержавства українське мистецтво не мало необхідних можливостей для свого розвитку. Але передові російські діячі всіляко підтримували українську демократичну культуру. Про це свідчать творчі стосунки між С. Гулаком-Артемовським і М. Глинкою, П. Сокальським і О. Даргомижським, М. Лисенком і М. Римським-Корсаковим та П. Чайковським. Вплив російської класичної музики на формування українського національного мистецтва був величезним. Безпосередній поштовх до розвитку цілого ряду музичних жанрів дав український театр, який у 70--80-ті роки минулого століття досяг високого професіоналізму. Діяльність музично-театральних труп на чолі з М. Кропивницьким, М. Садовським, М. Старицьким, П. Саксаганським, М. КарпенкоКарим, М. Заньковецькою замінила певною мірою відсутній у той час український оперний театр. Для цих вистав почали створювати музику українські композитори, зокрема, М. Лисенко.
Отже, музичну культуру України першої половини XIX ст. характеризує збирання творчих сил, перехід мистецтва на нові, демократичні засади Остаточно цей перелом відбувся дещо пізніше. У другій половині XIX ст. українська музика досягла значних успіхів. Відбувається процес формування глибоко народного й реалістичного мистецтва. Великий інтерес у зв'язку з цим викликала народна пісня. Науковці починають записувати музичний фольклор, композитори активно використовують його у своїх творах. Величезну кількість українських народних пісень (мелодій і текстів) записав Микола Лисенко. Фольклором займався і Петро Сокальський, який створив наукову працю «Руська народна музика...». Докорінно змінилося концертне і театральне життя. Відкриваються оперні театри в Києві, Харкові, Львові. У великих і малих містах України організовуються симфонічні концерти, музичні товариства, відкриваються філіали Російського музичного товариства (РМТ), а також товариства «Боян» (спочатку у Львові й інших містах Західної України, а потім у Києві). Звичайно, за самодержавства українське мистецтво не мало необхідних можливостей для свого розвитку. Але передові російські діячі всіляко підтримували українську демократичну культуру. Про це свідчать творчі стосунки між С. Гулаком-Артемовським і М. Глинкою, П. Сокальським і О. Даргомижським, М. Лисенком і М. Римським-Корсаковим та П. Чайковським. Вплив російської класичної музики на формування українського національного мистецтва був величезним. Безпосередній поштовх до розвитку цілого ряду музичних жанрів дав український театр, який у 70--80-ті роки минулого століття досяг високого професіоналізму. Діяльність музично-театральних труп на чолі з М. Кропивницьким, М. Садовським, М. Старицьким, П. Саксаганським, М. КарпенкоКарим, М. Заньковецькою замінила певною мірою відсутній у той час український оперний театр. Для цих вистав почали створювати музику українські композитори, зокрема, М. Лисенко.
Коли Лисенко, ще студентом Київського університету, робив свої перші композиторські кроки, С. Гулак-Артемовський створив славнозвісну оперу «Запорожець за Дунаєм», М. Вербицький написав ряд хорів і серед н»х -- монументальну поему «Заповіт» («Завіщанє»), а П. Сокальський -- свою першу оперу «Майська ніч» та кантату «Пир во время чумы», за яку на конкурсі у Петербурзі отримав другу премію. Кожен з цих митців не мав змоги здобути професіональну музичну освіту і так і не реалізував свого таланту. Лисенко, будучи серед них наймолодшим, вирішив втілити свої мистецькі задуми на міцній професіональній композиторській основі. У 1867--1869 роках він -- студент Лейпцігської консерваторії, пізніше проходить курс інструментовки у М. А. Римського-Корсакова -- професора Петербурзької консерваторії. Лисенко глибоко вивчає музику західноєвропейських композиторів -- класиків і романтиків, ревно пропагує творчість Глинки, Даргомижського, Мусоргського, постійно стежить за новими творами Бородіна, Чайковського, Римського-Корсакова.
Найбільш плодотворний період життя Лисенко - 70 - 90-ті роки, коли були створені кращі твори композитора: опери «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Наталка Полтавка», «Тарас Бульба», різні композиції на тексти Тараса Шевченко, Івана Франко, Лесі Українки, а також три дитячі опери.
В результаті багаторічної праці Лисенко опублікував більше 600 образців українського музичного фольклору, оброблених їм для одного голоса з фортепіано, а також для чоловічого, дитячого та змішаного хорів.
Лисенко прагнув як можна глибше та ярче передати ідейний зміст народних пісень, розкрити їх образи, виявити та зберегти найбільш цікаві та характерні особливості народної музики. Ці обробки і в наші дні представляють собою величезну художню цінність.
У своїх хорових обробках Лисенко перетворив деякі найважливі риси украінського народного багатоголосся.
Одразу ж за Миколою Лисенком почали «європеїзувати» український народний мелос й інші композитори. Тому недивно, що ми, кобзарі сьогоденні, зі средньою та вищою музичною освітою, чуємо та вміємо зітворювати від наших предків, лише тони та полутони. Кобзарі часів Лисенка й Хоткевича, сліпі, принижені, неграмотні, мастерські співали, додаючи жалібності своїм думам, четверті, восьмі, а то й шістнадцаті тони, і таким образом їх звукова палітра була багатче та різноманітней нашої...
Поряд з Лисенком на Україні працюють його сучасники -- згаданий уже П. Сокальський, І. Лаврівський, М. Калачевський, А. Вахнянин та інші. Кожний з них прагне до створення яскравих національних композицій Справжньою перлиною серед них стала музика до театральної вистави «Назар Стодоля» Т Шевченка -- «Вечорниці», її автор -- Петро Іванович Ніщинський (1832--1896).
Наприкінці XIX ст. з'являються твори О. Нижанківського, В. Сокальського, М. Матюка, М. Аркаса і Д. Січинського. А вже на початку XX ст. Лисенко щиро вітає появу нової когорти українських композиторів -- К. Стеценка, Я. Степового, М. Леонтовича, С. Людкевича.
Напротязі першої половини XIX століття в музично-театральному житті України відбуваються докорінні зміни. На зміну кріпостним театрам приходять театри «вольные», в яких спочатку приймають участь й окремі кріпостні актори.
Перші «вольные» труппи, как правило, мндрували з міста в місто по всій Україні. У репертуар «вольных» театрів входили драматичні п'єси, опери та балети. Розподулі на оперні та драматичні труппи ще не існувало. Одні й ті ж актори брали участь й в оперних й в драматичних виставах. На Україні ця традиція зберіглася навіть після появи постійних театрів у другій половині XIX століття.
Висновок
«Немає добра без краси, ані правдивої краси без добра»
Музика має вплив на виховання й образовання характеру, про це, мабуть, нині ніхто не буде сумніватися. Цю правду знали вже старинні філософи, як Конфуцій, Платон і Арістотель, які оцінювали музику майже виключно з етичного становища. Особливо ж замітна є теорія великого грецького ідеаліста Платона про етичний та моральний вплив музики у вихованні молоді і суспільности.
Коли б ходило про означення якості впливу музики на людину, то треба нам зважити, що музика, з одного боку, вважається з усіх мистецтв найбільше почуттєвим, тобто найбільш безпосередньо і найсильніше діє на людський організм і його нервову структуру, з другого ж боку, музика є мистецтвом з усіх найбільше абстрактним та конструктивним, що свою тональну й ритмічну естетику і техніку базує на пропорції і відносинах математичних чисел.
Обидві ці сторони впливу музики можеть і повинні бути відповідно й рівномірно використані в педагогіці і культурнім розвою народу.
У надрах культури XIX ст. почалися принципово нові наукові відкриття, були розроблені філософські системи, висунені соціальні теорії, зародилися художні явища, які визначать характер вже наступної епохи.
Дякую за увагу!