Презентація на тему «Трипільська та Скіфська культури. Іх особливості та відмінності»

Трипільська та Скіфська культури.
Іх особливості та відмінності.

Трипільська культура

Трипільська культура, культура Кукутені — археологічна культура часів енеоліту, назва якої походить від назви села Трипілля на Київщині. Культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 роками до н. е., розташовувалась між Карпатами та річкою Дніпро на території сучасних України, Молдови та Румунії. Трипільська культура є однією з основних давньоземлеробських культур мідного віку. Трипільські племена займали простори Східної Європи від Дніпра до Карпат, від Полісся до Чорного моря і Балканського півострова. Розвивалася ця культура в IV–III тис. до н. е. і пройшла в своєму розвиткові три етапи — ранній, середній та пізній. В Україні виявлено понад тисячу пам'яток трипільської культури. Вони згруповані у трьох районах: найбільше їх виявлено у Середній Наддністрянщині,  Надпрутті й Надбужжі, менше у Наддніпрянщині. Однією з особливостей трипільської культури була величезна територія поширення, близько 190 тис. кв. км. Жодна з європейських розвинених землеробських енеолітичних культур не могла зрівнятися з нею ні за площею, ні за темпами поширення. Під час свого найбільшого розквіту населення на всій території трипільської культури становило на думку вчених близько 410 тис. чоловік.

Ранній етап

У другій половині VI тисячоліття та у першій половині V тисячоліття до н. е. племена трипільської культури розселювалися в басейні Дністра і Південного Бугу. За цього періоду вони розташувалися здебільшого в низьких місцях біля річок, але виявлено також поселення, розміщені на підвищених плато. Житла будували у вигляді заглиблених землянок або напівземлянок, а також переважно наземні, підлогу і вогнище або печі з припічком зміцнювали глиною; стіни споруджували з дерева або плоту, обмазаного глиною. На ранньому етапі розвитку трипільської культури з'являються також наземні прямокутної форми будівлі на стовпах з обмазаними глиною дерев'яними плетеними стінами, що мали солом'яну або очеретяну покрівлю. У поселеннях, розташованих на підвищених плато, план розміщення жител наближався до форми кола чи овалу.

Основою господарства цього періоду було  хліборобство і скотарство, полювання,  рибальство і збиральництво також мали важливе значення. Сіяли пшеницю, ячмінь, просо, жито, горох. Землю обробляли з допомогою мотик, зроблених з рогу оленя, каменю або з кістки та палиць-копалок з загостреними кінцями. Урожай збирали з допомогою серпів з кремінними вкладнями. Зерно розтирали кам'яними зернотерками. Жінка ліпила посуд, виробляла пряжу, одяг тощо і відігравала в суспільному житті значну роль. Чоловіки полювали, стерегли худобу, виробляли знаряддя з кременю, кісток та каменю.
У тваринництві перше місце належало великій рогатій худобі, на другому були  свині,  вівці, кози. Для поповнення м'ясної їжі за цієї доби велике значення мало полювання .

Значного розвитку досягли гончарні вироби. Глиняний посуд різноманітної форми ліпили руками: великі посудини грушоподібної форми для зерна, різної форми горщики, миски, ложки, друшляки, біноклеподібний посуд. З глини ліпили жіночі статуетки, модельки житла, намисто, амулети. Поверхню посуду вкривали заглибленим орнаментом або канелюрами у вигляді стрічок з кількох паралельних ліній, що утворювали спіральні форми орнаменту. Таким орнаментом вкривали також більшість статуеток. Статуетки, модельки жител та амулети мали ритуальне призначення і були пов'язані з хліборобськими культами. Серед досліджених ранньотрипільських поселень виявлено, хоч дуже рідко, різні вироби з міді, переважно прикраси: браслети, кільця, гачки тощо, а в поселенні біля села Корбуни в Молдавії знайдено великий скарб мідних речей, переважно прикрас, котрий датовано першою половиною V тисячоліття до н. е.

Середній етап

На середньому етапі розвитку племена трипільської культури посідали величезні простори лісостепу від Східної Трансільванії на захід до Дніпра на схід. Вони розселилися в районі сточищ Верхнього і Середнього Дністра, Прута, Серета, Південного Побужжя та Правобережжя Дніпра. Поселення цього періоду значно більші за розміром і розташовані на підвищених плато біля річок та струмків. Наземні житла в них будувалися по колу або овалом. Житла в плані мали форму видовженого прямокутника й будувалися на фундаменті з розколотого дерева, покладеного впоперек, на нього накладався товстий шар або кілька шарів глини. Плетені дерев'яні стіни на стовпах і перегородки всередині житла обмазували глиною, з глини будували печі на дерев'яному каркасі, припічки, лежанки коло печі. З глини робили ритуальні жертовники в житлах, круглі або у формі хреста.

Разом зі збільшенням населення збільшувалися посівні площі. Скотарство також було розвинене більше, ніж раніше, але полювання далі мало допоміжне значення. Знаряддя праці вироблялося з кременю, каменю та кісток тварин, мотики для обробки землі з рогу оленя. У поселеннях виявлено клиновидної форми та провушні сокири з міді. Почалося видобування міді із родовищ на Волині та у Подністров'ї. Рівня ремесла досягло гончарство. Характерним для кінця цього періоду став монохромний спіральний орнамент, нанесений чорною фарбою на жовтувато-червонуватому ангобу. Ліпили посуд різних форм, застосували повільне гончарне коло. Виготовляли з глини предмети побуту: типові великі грушовидні та кратероподібні посудини для збереження зерна, миски, горщики, біконічні посудини. Також з глини виготовляли культові схематизовані жіночі статуетки, фігурки тварин, модельки жител.

Пізній етап

За пізнього періоду трипільської культури значно розширилася територія, заселена трипільцями: на землі східної Волині, сточища pік Случі й Горині, обидва береги Київського Придніпров'я та степи північно-західного Причорномор'я, де трипільці стикалися з носіями інших культур. Значно зросло значення скотарства. Скотарство напівкочового характеру складалося переважно з дрібної рогатої худоби. Помітного значення набув кінь. За цього періоду, складається патріархальний лад, оскільки у ранньому та середньому періоді був матріархальний лад. Під впливом контактів із племенами інших культур у культурі пізньотрипільських племен зникає багато рис, характеристичних для трипільської культури попереднього часу. Змінюється характер житлобудівництва, зникає спіральна орнаментація в мотивах розпису посуду і типові трипільські його форми, натомість з'являється новий тип посуду, орнаментованого відтисками шнура, схематизується антропоморфна пластика. З'являється новий тип поховання в ямах з насипом та без насипу з кам'яною обкладкою навкруг. Історична доля інших пізньотрипільських племен була різна; зміни в їхній культурі Середнього і Горішнього Подністров'я пов'язані з появою на цій території племен культури кулястих амфор (рання бронза).

Але у всякої культури є початок і кінець. Були вони і в Трипілля.
З приводу цього є кілька гіпотез:
Порушення екологічного балансу;
Внутрішні протиріччя;
Наслідок експансії агресивних племен, які прийшли з північного заходу і сходу.

Скіфська культура

У першій половині VII ст. до н. е. зі степів Прикубання й Північного Кавказу на території України з'явилися скіфи. Одні історики переконані, що скіфи прийшли сюди з Північного Ірану, другі вважають, що вони містилися в передгір'ях Алтаю, треті - в Передній Азії, четверті - в Середній Азії, п'яті - в Північному Причорномор'ї, яке предки скіфів залишили в середині II тис. до н.е. Північний Кавказ довго залишався для них надійним тилом, звідки вони черпали продукцію сільського господарства, кольорові метали, залізо, поповнення до війська.

Перші спроби об'єднання скіфських племен датуються VI ст. до н. е. Вперше вони об'єдналися під час вторгнення величезного перського війська на чолі з царем Дарієм. Перси змушені були відступити. На початку своєї історії скіфи здійснили ряд завойовницьких походів через Кавказ вони атакували Передню Азію, де зруйнували столицю Ассирії Ніневію, захопили території Мідії, Сирії, Палестини, взяли викуп з Єгипту, вторглися в Індію. На зламі V-IV ст. до н. е. поряд із залишками родових відносин у скіфів розвивалося рабовласництво і склалася перша на території України держава - Велика Скіфія, яка була монархічною за формою правління.
Держава була насамперед військовою організацією: воїнами були всі дорослі чоловіки і більшість жінок. Верхівку скіфського суспільства становила могутня військова скіфська знать на чолі з царями. До скіфської знаті належали військові вожді, царські дружинники. Основну частину дорослого населення складали воїни, а також хлібороби або скотарі - рядові общинники. Були у скіфів і раби.

Найвищого піднесення Велика Скіфія досягла в IV ст. до н. е. за часів царя Атея. Він підкорив своїй владі всі скіфські землі від Дунаю до Дону. Тоді скіфи вели жваву торгівлю з грецькими колоніями - Ольвією, Херсонесом, Тірою, Пантікапеєм, а також з Македонією, Істрією, римськими провінціями. Держава стала централізованою, було започатковано карбування скіфської монети.

Основним заняттям скіфів було кочове тваринництво. Поголів'я худоби визначало майнове становище скіфів. У скіфів існували майстерні: збройові, ковальські, деревообробні. Окремим видом ремесла стала найважливіша його галузь - обробка заліза.
Другим основним заняттям скіфів були військові походи. Основу скіфського війська становила легкоозброєна піхота. Але головною ударною силою були загони важко озброєних вершників, захищених панцирами, шоломами та щитами. Скіфи були чудовими лучниками, майстерно володіли коротким мечем.
Побут скіфів визначався кочовим способом життя. Своєрідними житлами на колесах були кибитки на 4-х або 6-ти колесах, у яких переїжджали жінки та діти, зберігалося майно скіфів. Життя чоловіків із дитинства було пов'язано з конем. Одяг, оздоблений вишивкою, був зручно пристосований до верхової їзди.

В античних містах-державах Північного Причорномор'я існували ювелірні майстерні, що виконували замовлення багатих скіфів. Чудові твори ювелірного мистецтва накопичувалися в усипальницях знаті, що за своїми розмірами та багатством не мали рівних серед інших представників знаті Східної Європи. Серед найвідоміших скіфських курганів - Товста Могила на Дніпропетровщині (тут знайдено відому золоту пектораль), Солоха біля с. Велика Знаменка на території Запорізької області (тут знайдено золотий гребінь), Чортомлик - недалеко від м. Нікополя Дніпропетровської області (тут знайдено зброю).

У IV ст. до н. е. скіфи вели боротьбу з могутньою Македонією за вплив на Балканах і в південно-західному Причорномор'ї. У вирішальній битві в 339 р. до н. е. скіфи зазнали поразки. У жорстокому бою загинув і Атей, якому на той час виповнилося близько 90 років. Після цього скіфська держава почала занепадати, і в III ст. до и. е. Велика Скіфія припинила своє існування. Скіфи відійшли на південь і створили Малу Скіфію зі столицею в Неаполі Скіфському (поблизу сучасного Сімферополя). У II ст. до н. е. скіфи були остаточно розгромлені сарматами, готами та іншими племенами.
Розвинута матеріальна культура скіфів увібрала в себе досягнення місцевих племен, передових цивілізацій Сходу, Греції та пізніше Риму. У і свою чергу Скіфія істотно вплинула на економіку, суспільний устрій, матеріальну культуру населення лісостепової України.

Спільні та відмінні риси
Трипільської та Скіфської культур.

Кожна культура має спільні та відмінні риси з усіма іншими.
Спільними рисами Трипільської та Скіфської культур є:
Провідна галузь господарства – скотарство та мисливство
Виробництво предметів вжитку з металу
Територія розташування – на території, де жили трипільці, потім знаходилась частина скіфських поселень.
Відмінні риси обох культур:
Трипільці були більш задіяні у господарстві, а скіфи у військовій справі.
Трипільці використовували глину, мідь та бронзу для виготовлення предметів побуту, а скіфи метал, срібло та золото.
Одяг трипільців був менш прикрашений та різнобарвний ніж у скіфів.
У трипільців була матріархальна система виховання (ранній та середній періоди), а у скіфів патріархальна система виховання.
Територія поселень скіфів була набагато більшою ніж територія поселень трипільців
Трипільська культура існувала з 4 по 5 тис. до н.е., а Скіфська з 10 ст. до н.е. по 3 ст. до н.е.