Презентація на тему «Портретний живопис козацько – гетьманської доби»
Портретний живопис козацько – гетьманської доби
Підготувала:
Учениця 10 класу
Михайлівська Дарина
Національна самобутність українського бароко яскраво виявила себе в живописі. В цей час виникають особливі жанри образотворчого мистецтва, в яких формуються національні ознаки як у відтворенні образів, так і в доборі технічних прийомів. Українські живописці продовжували й розвивали традиції візантійського, давньоруського, а також ренесансного живопису. Відтак вони стримано ставилися до вигадливих і динамічних форм європейського бароко. Тематика живопису залишалася релігійною, однак тепер її спрямовують гуманістичні ідеї, активніше розвиваються форми монументального настінного розпису, станкового іконопису, жанр портрета.
Одночасно з релігійною тематикою у бароковому малярстві широкого розповсюдження набуло зображення світського життя заможних громадян суспільства. Це стало прикметною рисою світського портрета.
Світський живопис
У бароковому мистецтві широкого розповсюдження набуло зображення світського життя заможних громадян суспільства. Найяскравішим виявом українського портретного живопису є жанр парсуни (особливість – тісний зв'язок з іконописом).
Портретами царів, князів, гетьманів прикрашали стіни церков і соборів. Так, в Успенському соборі Києво-Печерської лаври є галерея портретів видатних осіб. Дуже популярними були портрети славетного гетьмана Б. Хмельницького, які набули рис парадності й патетичності.
На українських землях портретний жанр виник наприкінці ХVІ ст. у трьох композиційних варіантах – погрудному, поясному та на повний зріст. Останній варіант був вельми репрезентативним, тоді як поясні й погрудні портрети позначені простотою і суворістю художньої мови. Основу козацького портрета становила потреба в піднесенні суспільного престижу, поєднана з гуманістичним уявленням про гідність людини та її соціальний статус. Митці прагнули проникнути у внутрішній світ портретованої людини, показати її характер, вдачу, розкрити індивідуальність. Тому вони зосереджувалися переважно на обличчях своїх персонажів.
Композиція портрета створювалась на основі чіткої схеми. Для портретів значної козацької старшини й духовенства характерними є традиційність пози, пишний одяг, декоративне драпірування тканин і одягу, наявність атрибутів, що характеризують персонаж,— жезл, розп'яття, книга, герб та ін.
Згодом великої популярності набув парадний портрет, де зовнішня характеристика обра-зу має велике значення. Митці звернули увагу на оздоблення вбрання, коштовність прикрас і тканин, елегантність постави. До визначних творів цього жанру належать портрети Г. Гамалії, С. Сулими.
Портрет Г. Гамалія
Полковник Сулима
До найвідоміших належать портрети П. Могили, М. Маклашевського, полковника І. Сулими та його дружини, генерального обозного І. Родзянка та ін.
Петро Могила
Михайло Маклашевський
Іван Мазепа
Портрет Павла Руденка
роботи В. Боровиковського
Портрет Павла Руденка, полтавського бургомістра, написаний Володимиром Боровиковським (1757-1825).
Портрет Павла Руденка є останнім відлунням монументального козацько-старшинського портрета і за своїм формально-образним ладом завершує його розвиток. Із кінця XVIII ст. козацька старшина буде наслідувати центральну аристократію, тому портретний живопис козацького типу (з притаманними цим зображенням елементами побуту та моди козацької старшини) відійде в минуле.
Портрет князя Криштофа Збаразького
Криштоф Збаразький (1580-1627) — будівничий замку в м. Збараж, кременецький староста, коронний конюший. Його портрет — один з найдавніших портретів в історії українського живопису.
Велику популярність мав в ті часи ктиторський портрет — зображення меценатів, добродійників храму. У вівтарній частині Успенського собору Києво-Печерської лаври було зображено 85 історичних осіб. Серед них — портрети Острозьких, Вишневецьких, Сангушек, гетьманів Хмельницького і Мазепи.
Портрети малювали і раніше (наприклад, у Львові), але з XVII ст. починається історія власне українського портрета. На знак ушанування особливих чеснот видатних осіб їхніми портретами прикрашали стіни церков і соборів. Наприклад: на стінах київської церкви Спаса на Берестові — портрет П. Могили; в Успенсько¬му Соборі Києво-Печерської Лаври — галерея образів князів і царів. Улюбленим персонажем портретистів II половини XVII—XVIII ст. був уславлений гетьман Б. Хмельницький.
Важливе місце у розвитку національного художнього мистецтва посідали мистецька школа при Києво-Печерській Лаврі та Києво-Могилянська академія. Визначним мистецьким осередком були «новоприбавочные классы» при Харківському колегіумі, що фактично були справжньою академією мистецтва.