Презентація на тему «Опришківські загони»

Опришківські загони
Робота
учениці 8-В класу
Іщенко Інни

Опришки
Опришки — учасники народно-визвольної боротьби в Галичині, на Закарпатті, Буковині проти феодально-кріпосницького гніту польської шляхти, молдавських феодалів, угорських та австрійських поміщиків у 16 – 1-й половині 19 ст.
Походження слова «опришок» неясне; може бути зіставлене з опріч «окремо, осторонь» як назва незалежного від пана чоловіка (теж не зовсім ясним) або оприск «скеля, уламок», оприскливий «нестриманий, дошкульний», пов'язаними з прискати.

Винекнення опришків
Вперше опришки згадуються в документах 1529 р. У зв'язку з посиленням феодально-кріпосницької експлуатації і національного гніту на західноукраїнських землях рух опришків спочатку розгорнувся на Прикарпатті, пізніше охопив Закарпаття і Буковину. Опорним центром опришків були Карпатські гори.
З Галичини, Закарпаття і Буковини тікали в гори розорені, покривджені селяни (наймити, комірники, городники, панські слуги), бідні міщани і польські, молдавські та угорські селяни, з яких створювалися опришківські загони. Вони нападали на поміщиків, орендарів, лихварів, корчмарів, руйнували шляхетські маєтки, а захоплене майно роздавали сільській бідноті.

Поширення
Діяли опришки з ранньої весни до пізньої осені невеликими загонами. Партизанська тактика раптових ударів, сувора конспірація, глибоке співчуття і цілковита підтримка з боку селянства, яке постачало їм зброю і харчі, давали можливість опришкам вести успішну боротьбу проти гнобителів.
У 16–17 століттях зброєю опришків були луки, списи, сокирки. Пізніше, у 18–19 ст., нею стали рушниці, пістолі, ножі, рогатини. Символом бойової доблесті опришків були топірці (бартки), на яких вони присягалися, коли вступали у загони.
В середині 16 ст. загони опришків діяли на Покутті (Коломийський повіт), Саноцькій і Перемишльській землях. В 2-й половині 16 ст. рух опришків охопив Західне Прикарпаття, Галицько-Угорське пограниччя, а також околиці Язлівця, Жидачева, район Кам'янця-Подільського. В той час відомими ватажками опришків були М.Гатала, брати Гриць та Іванча та інші.

Поширення
Діяли опришки з ранньої весни до пізньої осені невеликими загонами. Партизанська тактика раптових ударів, сувора конспірація, глибоке співчуття і цілковита підтримка з боку селянства, яке постачало їм зброю і харчі, давали можливість опришкам вести успішну боротьбу проти гнобителів.
У 16–17 століттях зброєю опришків були луки, списи, сокирки. Пізніше, у 18–19 ст., нею стали рушниці, пістолі, ножі, рогатини. Символом бойової доблесті опришків були топірці (бартки), на яких вони присягалися, коли вступали у загони.
В середині 16 ст. загони опришків діяли на Покутті (Коломийський повіт), Саноцькій і Перемишльській землях. В 2-й половині 16 ст. рух опришків охопив Західне Прикарпаття, Галицько-Угорське пограниччя, а також околиці Язлівця, Жидачева, район Кам'янця-Подільського. В той час відомими ватажками опришків були М.Гатала, брати Гриць та Іванча та інші.

Придушення опришків
За допомогою численних військових частин і каральних загонів смоляків, гірських стрільців, пушкарів австрійському урядові вдалося репресіями остаточно придушити опришківський рух. Останнім ватажком опришків був М.Дратрук (Бордюк), прилюдно скараний в Коломиї.
Антифеодальний рух опришків, що підривав основи шляхетської Польщі та монархічної Австрії, був складовою частиною антикріпосницької боротьби українського селянства. Про героїчну боротьбу опришків складено багато народних пісень, легенд, переказів.