Презентація на тему «Музична культура Київської Русі»
Музична культура Київської Русі: народна, придворно-світська, церковна.Давньоруські музиканти, музичні інструменти.Народна творчість: епос, календарно-обрядові та родинно-обрядові пісні
Музичне мистецтво часів Київської Русі можна поділити на три групи: музика народна, княжих салонів і церковна.
Народна музика Русі
Пісні з давніх часів були постійними супутниками наших далеких предків
у їхній праці, побуті та звичаях.
Це обрядова народна пісенність (колядки та щедрівки, гаївки й веснянки, купальські й обжинкові, весільні та хрестильні пісні, похоронні голосіння).
Веселі й сумні пісенні мотиви виконували не лише голосом, а й за допомогою музичних інструментів.
Музика княжого двору. Репертуар був дуже різноманітний — танковий, ліричний, побутовий, жартівливий та ін.
Найчастіше зустрічаються згадки про «співання слави» князям: військові та взагалі геройські подвиги князя або його предків («Слово
о полку Ігоревім»).
Подекуди збереглися навіть імена осіб, які були водночас поетами, композиторами
й виконавцями таких творів: Боян (XI ст.), Митуса (XIII ст.).
З інструментів використовували свої, споконвічні: гусла, дерев'яні труби, роги, бубни і різні свирілі, пищалі та сопілки.
У княжих дворах використовували ще й інструменти чужого походження: ковані, металеві або «рожані» труби та роги, орган, «смики» або «гудки», смичкові інструменти: псалтир (давньогрецький багатострунний музичний інструмент), лавута, навла, кимбал, бронзові
і мідні дзвіночки та дзвони.
Церковна музика прийшла до нас із Візантії. Давньоруські одноголосні церковні наспіви називалися знаменним розспівом
(від давньослов'янського «знамено» — знак).
Запозичений із Візантії, знаменний розспів збагатився народнопісенними традиціями східних слов'ян.
Основою знаменного розспіву стали «гласи» — хорові монодії, у яких мелодія наближалася до речитації. Знаменний розспів був чисто вокальний, без супроводу.
Його краса
і самобутність викликали захоплення
у багатьох іноземних мандрівників.
Із княжої доби збереглося чимало нотних книг, писаних безлінійною нотацією.
Дзвони супроводжували будь-яке християнське свято, збирали людей на віче та інші зібрання з нагоди вирішення важливих державних справ.
Перегук церковних дзвонів — це невеличкий музичний концерт.
Особливого розвитку на Русі набула музика дзвонів, яку виконували обов'язково по нотах
зі знанням справи.
В усній народній традиції продовжують розвиватись ігри, календарні та родинно-побутові пісні, похоронні плачі й голосіння.
ЕПОС
Епічні музичні жанри — історичні пісні, думи, балади.
Серед виконавців з'являються народні співці-професіонали.
За змістом найдавніші думи можна поділити на три групи: 1) про турецьку неволю; 2) про морські походи на турків, лицарську смерть козака; 3) про щасливий вихід козаків із небезпеки, перемогу над ворогом і поділ здобичі.
Історичні пісні розповідають про загальнонародні події, історичні реалії (післякняжих часів), народних героїв. Передусім це пісні про боротьбу українського народу з турками і татарами, з поляками, росіянами, інші козацькі пісні.
За тематикою балади поділяються на кілька груп: 1) із фантастичними та легендарними сюжетами, базованими на побутовому підґрунті; 2) про сімейний побут і любовні конфлікти; 3) побутово-любовні сюжети на історичному підґрунті; 4) соціально-побутові.
ОБРЯДОВИЙ ФОЛЬКЛОР. До обрядового фольклору належать календарні, родинно-обрядові та трудові пісні.
До найдавніших зразків традиційного фольклору зараховують обидві групи обрядових пісень — календарно-обрядові та родинно-обрядові.
Календарно-обрядові пісні: колядки, щедрівки, веснянки, русальні, купальські, петрівчані, жниварські пісні
Родинно-обрядові: пісні весільних
і поховальних обрядів, хрестильні пісні.
Багата й різноманітна спадщина часів Київської Русі стала міцним підгрунтям для формування професійної музичної культури українського народу.