Презентація на тему «Культура в середині 1960-х – у першій половині 1980-х років»

Культура в середині 1960-х – у першій половині 1980-х років

Освіта
Реформування суспільства, що відбулося після XX з'їзду КПРС, позначилося й на стані освіти. Цю сферу, яку партія розглядала як частину своєї ідеологічної системи, періодично намагалися реформувати. Наприкінці 1958 p. було опубліковано закон "Про зміцнення зв'язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти в СРСР", який був продубльований Верховною Радою України у квітні 1959 p. Згідно із цим законом семи— і десятирічні школи було перетворено на восьмирічні (обов'язкові) та одинадцятирічні загальноосвітні трудові політехнічні з виробничою практикою, що нагадувало попередні уніфіковані трудові школи. Випускники середніх шкіл, за винятком 20 % кращих учнів, зобов'язані були попрацювати принаймні два роки перед вступом до вузу.

Освіта
До 1976 p. в Україні було здійснено перехід до загальнообов'язкової середньої освіти. Розширювалась мережа дитячих позашкільних закладів: створювались нові палаци і будинки піонерів та школярів, станції і клуби юних техніків та юних натуралістів, дитячі залізниці, флотилії, музичні школи, екскурсійно-туристські станції та ін. Багато уваги приділялось також різним формам відпочинку та оздоровленню дітей і підлітків — у позаміських, міських, шкільних і колгоспних піонерських таборах. У 60-ті роки різними літніми оздоровчими заходами щороку охоплювалося близько 4 млн учнів.

Освіта
Господарські реформи, впровадження нової техніки в народне господарство, розвиток освіти і культури потребували дедалі більше спеціалістів з вищою та середньою спеціальною освітою, а отже, збільшення кількості вузів і технікумів. Удосконалення вищої та середньої спеціальної школи дало позитивні результати. Значно збільшився обсяг випуску фахівців з вищою та середньою спеціальною освітою. У цей час вузи республіки підготували 453,5 тис., а технікуми — 742,8 тис. спеціалістів для всіх галузей народного господарства і культури країни. У народному господарстві в 1966 p. працювало понад 2,3 млн фахівців з вищою і середньою спеціальною освітою.

Наука
У 60—80-ті роки українська наука істотно реформувалась. Так, на середину 60-х років Україна мала розгалужену мережу науково-дослідних установ, кількість яких постійно збільшувалась. Лише протягом 1959—1965 pp. у республіці було створено 73 наукові установи. Усього в цей період діяло понад 830 наукових установ.
У 60-70-ті роки Академія наук України складалася з трьох секцій, що об'єднували 9 відділів (згодом — відділення). У наступні роки було створено ще три відділення. Провідні напрямки досліджень визначалися секціями наук: фізико-технічних і математичних, хіміко-технологічних та біологічних, а також суспільних.

Наука
Українськими вченими, істориками, філософами, філологами, літературознавцями та мистецтвознавцями в 60—80-ті роки було опубліковано багато цікавих наукових розробок. Так, під керівництвом Бориса Патон в 1984 р. провів перше зварювання у відкритому космосі. Михайло Янгель головний конструктор бюро “Південне”, там розроблялися ракетно -космічна техніка. Під керівництвом Василя Ремесла було виведено нові сорти пшениці. Олена Апанович написала працю “Збройні сили України першої половини XVIII ст.” Ярослав Дзира писав козацькі літописи.

Розвиток літератури
Поступово, але суперечливо розвивалися всі сфери художньої творчості. Найбільш повно характерні риси епохи відобразила література. З одного боку, в художній прозі стали утверджуватися аналітичність, проблемність, відхід від описовості, звернення до сфери тонких почуттів, співвідношення морального і духовного. Насамперед це стосується творчості О. Гончара, П. Загребельного, Ю. Збанацького, В. Козаченка. 60-70-і роки, за оцінкою авторів «Історії української літератури XX століття», були періодом «плідним, хоч і суперечливим, періодом поглиблення її гуманістичних основ, посилення аналітичного й синтезуючого начал, утвердження нових форм, стилів, засобів». На повний голос заявили про себе Іван Драч, Ліна Костенко, Василь Симоненко, Микола Вінграновський. Склалася школа українського літературного перекладу, яка має високий міжнародний авторитет.

Розвиток літератури
У той же час творчість продовжувала жорстко регламентуватися, зазнавати цензури, новаторство часто діставало негативну оцінку у офіційній критиці. Українські читачі, як і раніше, були відлучені від творчості письменників, які емігрували з України і продовжували писати за кордоном. Особливе місце серед письменників-емігрантів займає Іван Багряний. До війни він зазнавав репресій, у Німеччині в 1948 р. організував Українську революційно-демократичну партію, яка боролася за національне звільнення України. Романи І. Багряного «Тигролови», «Сад Гетсиманський», «Людина біжить над проваллям», його повісті, поеми, публіцистика тільки в наші дні стали надбанням читача, були оцінені критиками як серйозний внесок в українську культуру.
Саме в колах інтелігенції виникає опозиційний рух, названий дисидентським, члени якого головним своїм завданням вважали відстоювання прав людини: свободу слова, свободу совісті. У 1976 р. була створена Українська Гельсінська спілка.

Формування опозиційних течій у культурі та реакція влади на них.
У СРСР була сформована одержавлена культура, яка знаходилася під постійним контролем компартії. Метод соцреалізму став панівним у радянській культурі. Теми революції, класової боротьби, соцбудівництва були обов'язковими для письменників, художників і кіно митців. Цей метод заперечував свободу творчості. Компартія забороняла творчість, яка не відповідала вимогам соцреалізму.
в 1970-х роках. Були прийняті постанови ЦК КПРС «Про літературно-художню критику» , «Про заходи по дальшому розвитку кінематографії» , «Про народні художні промисли»  «Про роботу з творчою молоддю» Ці партійні рішення були обов'язковими для виконання.
Українська творча інтелігенція чинила опір офіційному курсові у сфері культури, намагалася зберегти його національним зміст та право на свободу творчості. Протест проти партійно-державного контролю проявився виникненням опозиційних течій у культурі. Опозиційність українських письменників і митців виявилася у двох напрямах: вона була тісно пов'язана з політичним дисидентством, або опозиційність проявилася як мистецький нонконформізм.

Формування опозиційних течій у культурі та реакція влади на них.
КПРС пильно контролювала кіномистецтво, яке вона вважала важливим засобом комуністичного виховання. В Україні працювали Київська, Одеська та Ялтинська кіностудії художніх фільмів. Більшість кінофільмів озвучували російською мовою. Однак саме в кіномистецтві почав формуватися напрям, який руйнував канони соцреалізму, — українське поетичне кіно. Цей напрям в українському мистецтві започаткував фільм режисера Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» знятий за однойменною повістю М. Коцюбинського.
Яскравим представником українського кіно був Юрій Іллєнко, який дебютував як режисер у фільмі «Криниця для спраглих» (сценарій І. Драча). Фільм заборонили, бо в ньому партійне керівництво виявило «серйозні недоліки», зокрема виявлено «заперечення ідеалів, якими живе народ радянської України».
Національне мистецтво заперечувало політику уніфікації культур, пробуджувало національну свідомість, тому влада його переслідувала. Про це свідчить доля хору «Гомін», створеного в 1970 р. музикознавцем-фольклористом Л. Ященком. Керівництво Спілки композиторів України доповіло Київському міськкому КЇІУ, що репертуар хору обмежується старовинними піснями. Невдовзі Л. Ященко був виключений зі Спілки композиторів України за ідейну незрілість.
Реакцією на тематичну, жанрову та художньо-стильову обмеженість соцреалізму було неофіційне мистецтво, яке проявилося в авангардизмі й нонконформізмі. До цього напряму належали одеські художники В. Хрущ, С. Сичов, Л. Ястреб та ін. У 1967 р. вони організували виставку своїх робіт на паркані Одеського оперного театру, почали проводити «квартирні виставки». Помітний вплив на мистецьке середовище м. Львова мав художник К. Звіринський. Він організував на своїй квартирі неофіційну мистецьку школу, яку називали «підпільною академією».
Неприйняття молоддю традиційних естетичних норм проявилося в рок-музиці, яка була частиною молодіжної культури. Своєрідним поєднанням поетичного та музичного мистецтва стала самодіяльна пісня, непідконтрольна владі. Комуністична влада жорстко критикувала нові течії в мистецтві, обмежувала їхній розвиток. Неформальними творчими групами постійно цікавилися партійні та правоохоронні органи, їхні учасники зазнавали переслідувань.

 Суперечності в розвитку українського мистецтва
Розвиток українського мистецтва обмежувався і гальмувався державною політикою, яка проводилася в цій сфері. Нерідко долю мистецького твору вирішували чиновники, які не знали мистецтва, не розуміли його природи і значення. Тому розвивалися передусім ті жанри, які не мали виразного національного змісту. У СРСР митці були об'єднані у творчі спілки. Держава сприяла творчості передусім тих митців, які були членами творчих спілок кінематографістів, композиторів, художників, письменників. Ці спілки вважалися громадськими організаціями, однак насправді вони виконували волю партійно-державного апарату й часто використовувалися для приборкання непокірних. Водночас членство в спілці сприяло обмінові творчими здобутками, давало можливість брати участь у виставках, хоча при цьому обмежувало творчу індивідуальність художника. Члени творчих спілок мали значні привілеї. Застосовуючи тактику заохочень і покарань, партія через творчі спілки контролювала діяльність митців.

Суперечності в розвитку українського мистецтва
Україна, перебуваючи в складі СРСР, не могла здійснювати власну політику в галузі культури. Щоб зберегти право на творчість, митці часто змушені були поступатися своїми творчими принципами. Співаки, музиканти, актори досягали високої виконавської майстерності, художники досконало володіли пензлем, однак тематичний діапазон був обмежений партійним контролем. У 1970-х роках розвинулася й набула популярності українська естрадна музика, основоположником якої став Володимир Івасюк. Він написав понад 100 пісень, більшість яких викопував талановитий співак Назарій Яремчук. Життя автора надзвичайно популярної пісні «Червона рута». На цей же час припадає останній період творчості живописця Миколи Глущенка, художні полотна якого здобули європейське визнання. Уважають, що він створив понад 10 тис. картин. Василь Касіян — засновник графічної школи, що ґрунтується на засадах реалізму та народності. скульптор Василь Бородай — був відзначений Державною премією УРСР ім. Т. Г. Шевченка за пам'ятник партизанам-ковпаківцям у м. Яремчі Івано-Франківської області.