Презентація на тему «Культура України на початку XX ст»

Культура України на початку XX ст.
Ученицці 10-А класу
КЗО ДСЗШ №147
ім. В. Чорновола
Іващенко Ірини

На початку XX ст. панівні кола Росії та Австро-Угорщини й далі здійснювали політику колоніального гноблення українських земель. Особливо відчутними стали утиски українства з боку російського царизму після поразки революції 1905-1907 pp. Проте українська культура, незважаючи на складні умови, досягла певних висот.

Освіта
У зазначений період унаслідок розвитку капіталізму й зростання потреб у кваліфікованих кадрах кількість навчальних закладів, і відповідно учнів та студентів у них, збільшилася. У підросійській Україні в 1914-1915 навчальному році налічувалося 26 тис. загальноосвітніх шкіл, у яких навчалося 2,6 млн. учнів. Понад 17 тис. учнів опановували технічні спеціальності в училищах. У 27 вищих навчальних закладах освіту здобували 35,2 тис. студентів. Проте така кількість шкіл не задовольняла зрослих потреб населення в початковій освіті. Через це понад 70% українців не вміли читати й писати. Майже половина тих, що прагнули навчатися в середніх школах, одержувала від їх керівництва відмову. Рух національно-свідомої інтелігенції за відродження української школи зумовив появу підручників рідною мовою. У цей час вийшли друком буквар Б. Грінченка, читанка А. Білоусенка, буквар і читанка Т. Лубенця, граматики української мови П. Залізного і Т. Шерстюка. Проте навіть у роки революції царський уряд не скасував заборони української мови. Ще гіршим був стан з освітою на західноукраїнських землях. Тут зовсім неписьменним залишалося 70-75%, а в гірських районах навіть 90% населення. У 1911 році в Східній Галичині в 500 селах узагалі не було ніяких шкіл. У гімназіях навчалася невелика кількість українців, у закладах такого типу здебільшого викладали польською або німецькою мовами. Здобути вищу університетську освіту у Львові та Чернівцях могли лише діти багатих батьків, серед яких українців було дуже мало.

Наука
Усупереч усім труднощам, у зазначений період науковці в Україні досягли значних успіхів у розвитку природничих наук. У Харківському та Київському університетах працювали видатні математики Д. Граве, В. Стеклов, фізик Д. Рожанський, хіміки С. Реформатський, П. Осипов, біологи О. Сєверцов, С. Навашин, В. Арнольді та ін. На основі новітніх теоретичних знань під керівництвом професора М. Делоне активно діяло засноване в 1909 році Київське товариство повітроплавання. З ним були пов'язані відомі конструктори й льотчики Д. Григорович, І. Сікорський, П. Нестеров, Ф. Андерс та ін. І. Сікорський сконструював перші у світі багатомоторні літаки «Русский витязь» та «Илья Муромец», Д. Григорович — гідролітак. Усього за 1909-1912 pp. в Києві було збудовано 40 дослідних зразків новітніх літаків. На початку XX ст. гуманітарні науки збагатили національну культуру вагомим доробком. Провідне місце у вітчизняній історичній галузі в цей час упевнено посідав М. Грушевський, який написав «Нарис історії українського народу», «Про старі часи на Україні», «Ілюстровану історію України». Безсумнівно, найбільшим науковим здобутком видатного історика є десятитомна «Історія України-Руси». М. Грушевський винайшов і послідовно відстоював у своїх працях нову схему українського історичного процесу. Його заслугою було створення великої наукової школи істориків, до якої увійшли М. Кордуба, С Томашівський, О. Терлецький, І. Крип'якевич та ін. Поряд з ними у вітчизняній історичній науці й далі плідно працювали О. Єфименко, М. Аркас, Д. Багалій, В. Барвінський, Д. Яворницький. Помітний слід у розвитку української етнографії та фольклору залишив у цей період послідовник І. Франка В. Гнатюк, плідно працював видатний філолог, сходознавець, історик А. Кримський. Значною подією в розвитку українського мовознавства стало видання Українсько-російського словника В. Дубровського та Словаря української мови Б. Грінченка. Українське наукове товариство, створене в Києві 1907 року за ініціативою М. Грушевсь-кого, координувало вітчизняні дослідження й сприяло поширенню знань українською мовою. Його члени видали в 1908-1918 pp. 18 томів «Записок Українського наукового товариства в Києві», 4 книги «Збірників природничо-технічної секції», чимало наукових і популярних праць.

Література
На початку XX ст. плідно працювали в галузі красного письменства видатні українські письменники І. Франко, Панас Мирний, М. Коцюбинський, Леся Українка та ін. Ставши свідками революційних подій 1905-1907 pp. і наступної після них столипінської політичної реакції, вони у своїх творах таврували царизм і всю систему тогочасної державної влади як ворогів простого народу, об'єктивно й правдиво показували боротьбу трудящих за свободу й волю. Помітним явищем в історії вітчизняної культури цієї доби став літературний доробок письменників нового покоління, як-от: А. Тесленка, Степана Васильченка, Г. Хоткевича та ін. Вони зуміли показати весь драматизм людського існування в умовах загострення соціальної та національної боротьби на початку XX ст. У цей період в українську літературу впевнено ввійшов талановитий поет Олександр Олесь. Протягом 1907-1917 pp. з'явилося п'ять книг його поезій. У двох перших письменник з радістю зустрічає революційні події 1905-1907 pp., закликає до боротьби за волю, справедливість, оспівує рідну українську природу.У цей період розпочинається активна літературна діяльність Володимира Винниченка, який у своїх ранніх творах 1902-1906 pp. реалістично зображував життя бідноти, показував тодішні соціальні контрасти, різко критикував ліберальних панів, котрі удавали з себе щирих народолюбців.

Театр
Провідне місце в театральному житті України на початку XX ст. належало акторським колективам, які очолювали корифеї української сцени П. Саксаганський, І. Карпенко-Карий, М. Садовський. Періодом найвищого творчого піднесення їхньої театральної трупи були 1900-1903 pp., коли в її репертуарі було близько 60 п'єс. У 1907 році М. Садовський заснував у Києві перший український стаціонарний театр. У цей час у Львові й далі успішно працював єдиний український професійний театр «Руської бесіди». Під впливом Російської демократичної революції 1905-1907 pp. репертуар українського театру значно збагатився. Його основою, як і раніше, залишалися п'єси українських класиків М. Старицького, М. Кропивницького, І. Карпенка-Карого. Проте в репертуарі театру все частіше з'являються п'єси Лесі Українки, І. Франка, Г. Хоткевича, Л. Яновської, у яких реалістично зображувалося минуле й сучасне українського народу.

Музика
Як і в театральному мистецтві, у музиці початку XX ст. спостерігалисявідчутні якісні зміни. Провідні українські композитори М. Лисенко, С. Людкевич, К. Стеценко та ін. у своїх музичних творах відображали проблеми, сповнені глибокого соціального й громадянського змісту. М. Лисенко під впливом революційних подій 1905-1907 pp. написав хор-гімн «Вічний революціонер», драматичний монолог «В грудях вогонь», кантату «До 50-х роковин смерті Т. Шевченка», опери «Тарас Бульба» та «Енеїда». Ці твори мали глибоке патріотичне, громадянське, революційне звучання. У 1904 році М. Лисенко заснував музично-драматичну школу, яка в 1913 році була реорганізована в консерваторію. Водночас у Львові з ініціативи А. Вахнянина був заснований Вищий музичний інститут ім. М. Лисенка. Поява цих нових навчальних закладів сприяла значній активізації музичного життя в Україні. Поряд з ними активно популяризували національну музику українські театри. Київський музично-драматичний театр М. Садовського поряд з драматичними виставами в 1907-1915 pp. поставив близько півтора десятка опер і оперет («Наталка Полтавка», «Енеїда», «Різдвяна ніч» М. Лисенка; «Катерина» М. Аркаса; «Роксолана» Д. Січинського; «Продана наречена» Б. Сметани та ін.). У цей час здобули світову славу видатні українські співаки С Крушельницька та О. Мишуга.

Найвидатніші діячі доби
М.Лисенко С.Людкевич К.Стеценко А.Вахнянин С.Крушельницька

Образотворче мистецтво й архітектура
Як і в попередній період, на початку XX ст. активно працювали художники М. Пимоненко, С. Васильківський, К. Костанді, І. Труш та ін. Наприклад, С Васильківський у 1901-1908 pp. разом з М. Самокишем та М. Беркосом написав для будинку Полтавського земства три монументальні композиції «Козак Голота»,«Вибори полковника Мартина Пушкаря», «Чумацький шлях на Ромодан». Справжнім майстром високохудожніх творів у цей час став О. Мурашко. Львівський художник І. Труш найкраще зарекомендував себе в пейзажному, жанровому та портретному живописі. На початку XX ст. в архітектурі поряд з еклектизмом поширився стиль модерн, прихильники якого, відходячи від принципів класичної архітектури, прагнули до логічного, зручного планування, використовували нові залізні конструкції, різноманітні оздоблювальні матеріали (ліплення, прикраси з витого заліза тощо). Яскравим його прикладом є Бессарабський критий ринок у Києві. У цьому ж стилі побудовано залізничні вокзали Києва, Львова, Харкова, Жмеринки. Найяскравішими постатями архітектурного модернізму були К. Жуков, М. Верьовкін, О. Вербицький, Г. Гай та ін. Поряд з модерном виділяється й класичний стиль, пам'ятками якого є Педагогічний музей (нині Київський будинок учителя) (П. Альошин), бібліотека Київського університету на вул. Володимирській (В. Осьмак), Харківський комерційний інститут (О. Бекетов) та ін. Характерною особливістю архітектури початку XX ст. є поєднання модерну з елементами народного дерев'яного зодчества й ужиткового мистецтва (український модерн). У цьому стилі збудовано будинок Полтавського губернського земства (В. Кричевський), Харківське художнє училище (К. Жуков).

Кінець