Презентація на тему «Діяльність Івана Мазепи»

Діяльність Івана Мазепи

Історичний портрет
Мазепа Іван Степанович - визначний український політичний діяч, дипломат, гетьман України. Народився на Київщині у с. Мазепинці в українській шляхетській родині. Точна дата народження І.Мазепи невідома. Навчався у Києво-Могилянській академії, а також у єзуїтській колегії у Варшаві. Після невдачі першого Кримського походу 1687 р. І.Самойловича було усунено з гетьманства і заслано в Сибір. 25.07.1687 р. на Коломацькій Раді 1687 р. Мазепа був обраний гетьманом України. Ставши гетьманом, Мазепа прагнув об'єднати в єдиній державі всі українські землі - Лівобережжя, Правобережжя, Запоріжжя, Слобожанщину.
(* 20 березня 1639 — † 21 вересня 1709)

Гетьман І. Мазепа - видатний культурно-просвітницький діяч України.
За його сприянням Києво-Могилянська Колегія одержала у 1694 р. статус академії. Піклувався гетьман станом науки, освіти, мистецтва, церковними справами. За І.Мазепи збудовано або відновлено ряд монументальних споруд у стилі українського бароко. У 1690 р. споруджено нове приміщення Києво-Могилянської Колегії, у 1698 - кафедральний собор у Переяславі, Богоявленську церкву Братського монастиря у Києві, дзвіницю собору св. Софії у Києві, до 1695 р. - обнесено новими мурами Києво-Печерську Лавру та ін. У 1700 було засвоєно Чернігівський колегіум. Іван Мазепа був покровителем літератури. Сам він - автор ряду віршів: «Дума», «Пісня», «Псалми» та ін. Підтримував творчість Дмитра Туптала, Стефана Яворського, Іоана Максимовича. Коштом гетьмана видруковано Євангеліє арабською мовою. Багато церков і монастирів обдаровував Мазепа іконами, книгами, дзвонами, і цінними речами.

Зовнішня політика
Завдяки дипломатичному хисту зумів налагодити стосунки з царівною Софією, фактичним керівником московського уряду князем Голіциним, з їхнім наступником — царем Петром І, що врятувало Україну від можливих руйнацій після державного перевороту у Московській державі 1689 року.Незважаючи на заборону міжнародних дипломатичних зносин, зафіксовану у «Коломацьких статтях» — угоді між Україною та Московською державою, підписаною під час обрання Мазепи гетьманом, мав численні зв'язки з монархічними дворами Європи, зокрема, Веттінів у Польщі, Гіраїв у Криму, інших.
З метою оборони південних кордонів побудував фортеці на півдні України, зокрема, Новобогородицьку та Ново-Сергіївську на річці Самара.
Прагнув знайти опору серед козацької старшини Лівобережної України, дбав про забезпечення її представників маєтностями (гетьманські універсали Василю Борковському, Прокопу Левенцю, Михайлу Миклашевському, Івану Скоропадському, тощо). Захищав інтереси простих козаків, посполитих (зафіксовано універсалами від 1691, 1692, 1693, 1701 років, тощо), в яких регулювалися питання оподаткування, відробіток («панщина»).
Вихований у принципах меркантилізму, Мазепа різними способами сприяв розвиткові економіки держави, насамперед промисловому виробництву, торгівлі.

У перші роки Північної війни 1700 - 1721 посилилось гноблення царським урядом Гетьманщини. Вже у 1700 у Прибалтику для ведення військових дій проти шведів, було вислано понад 17 тис. козаків. Зросли і фінансові тягарі, особливо за рахунок збільшення податків, а згодом і через розміщення в Україні московських військ. Все це викликало незадоволення козацької старшини та гетьманського уряду. У 1704 за вказівкою Петра І Мазепа наказав козацькому війську взяти під контроль територію українських земель, яка досі перебувала під владою речі Посполитої. Влада гетьмана поширилась на Правобережну Україну. Одночасно було придушено козацький рух під керівництвом С. Палія.
Північна війна 1700 - 1721

Північна війна
На початку XVIII століття у стосунках із царем з'являється напруженість. 1700 року вибухнула Північна війна. У виснажливій боротьбі за володіння узбережжям Балтійського моря головними супротивниками виступали московитський цар і 18-річний король Швеції Карл XII — обдарований полководець, але кепський політик. Зазнавши ряду катастрофічних поразок на початку війни, Петро І (палкий прихильник західних звичаїв) вирішує модернізувати армію, управління, суспільство взагалі. Значно зміцнювалася централізована влада, пильніше контролювалися всі ділянки життя, скасовувалися також «застарілі звичаї». В межах цієї політики під загрозу потрапляла гарантована 1654 року традиційна автономія Гетьманщини.
Під час війни цар висунув перед українцями нечувані раніше вимоги (замість захисту своєї землі від безпосередніх ворогів — поляків, татарів, турків були змушені битися зі шведськими арміями у далекій Лівонії, Литві, Центральній Польщі). Регулярно українські полки поверталися з півночі, зазнавши втрат, що сягали 50, 60, 70% складу. Намагаючись узгодити дії своїх військ, Петро І поставив на чолі козацьких полків московитських і німецьких командирів, моральний дух козаків занепав. Чужоземні офіцери ставилися з презирством до козацького війська (вважали гіршим, часто використовували просто як гарматне м'ясо). Коли поповзли чутки про наміри царя реорганізувати козаків, старшина, положення якої було пов'язане з військовими посадами, занепокоїлася.
Війна викликала ремствування серед українських селян, міщан: скаржилися, що в їхніх містах, селах розмістилися московитські війська, які завдавали утисків місцевому населенню. «Звідусіль,— писав цареві Мазепа,— я отримую скарги на свавілля московитських військ». Гетьман став відчувати загрозу, коли пішли поголоси про наміри царя замінити його чужоземним генералом чи московитським вельможею.

Коломацькі статті 1687 р.
Новий варіант українсько-російського договору — так звані Коломацькі статті 1687 р. — зберігав за Гетьманатом широкі права адміністративної автономії. Російська влада брала на себе зобов'язання не втручатись у внутрішнє життя України, а воно мало розвиватися за нормами і в правовому полі, характерному саме для української козацької державності.
Водночас, до тексту було внесено ряд доповнень, які негативно позначалися на політичному статусі Гетьманату. Зокрема, було заборонено українській стороні якимось чином порушувати польські інтереси та напружувати стосунки Варшави та Москви. Для того, аби контролювати діяльність гетьманського уряду, передбачалося впровадження полку московських стрільців до гетьманської резиденції — Батурина, утримання якого покладалося на плечі українського населення. Коломацькі статті вперше в історії двосторонніх взаємин декларували можливість вільного переходу з українських міст на територію Росії, заперечуючи водночас можливість зворотніх міграцій для осіб, що не належали до привілейованих груп населення. Крім того, договір містив дуже цікаву норму, яка зобов'язувала українську владу сприяти до поєднання українського люду з російським — через шлюби та різними іншими способами.

Коломацькі статті 1687 р.

Висновок
Іван Мазепа - український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній (1687–1704) і всій Наддніпрянській Україні (1704–1709).Князь Священної Римської Імперії (1707–1709). Представник шляхетного роду Мазеп-Колединських гербу Курч з Київщини. В молодості служив при дворі короля Яна ІІ Казимира. Після обрання гетьманом намагався відновити авторитет інституту гетьманства в Україні. Зробив великий внесок у економічно-культурний розвиток Лівобережжя. Зовні під патронатом московського царя Петра І проводив курс на відновлення козацької держави Війська Запорозького в кордонах часів Хмельниччини. Тривалий час формально підтримував Московське царство у Північній війні зі Швецією, 1708 року перейшов на бік шведів. Після поразки під Полтавою врятувався у Молдавії. Помер у місті Бендери.

Використана література
Володарі гетьманської булави: Історичні портрети /Авт. передм. В.А.Смолій. - К.: Варта, 1995. - 560 с.
Борщак І., Мартель Л. Іван Мазепа //Історичні постаті України.- Одеса.- 1993.- С.196-306.
Гуржій, Олександр Іванович. Гетьманська Україна / Олександр Гуржій, Тарас Чухліб; НАН України, Ін-т археології, Ін-т історії України. - К. : Альтернативи, 1999. - 303 с. : іл. - (Сер. "Україна крізь віки": в 15 т.; т.8).

ДЯКУЮ ЗА ПЕРЕГЛЯД!