Презентація на тему «Витіснене покоління»

Витіснене покоління

Постшістдесятництво
Витіснене покоління, також Постшістдесятники — генерація поетів в українській літературі, найбільша активність яких припадає на сімдесяті роки XX століття.
Термін було запропоновано українським письменником Іваном Андрусяком, який, зокрема, спирався на оцінки критика Володимира Моренця.

Поширенню терміну посприяла антологія «Поети витісненого покоління», впорядкована Іваном Андрусяком і видана видавництвом «Ранок» в 2009 році. На думку Івана Андрусяка, поетів Київської школи поезії не слід розглядати ізольовано, оскільки стилістично й тематично вони споріднені з львівськими «підпільними сімдесятниками» (Григорій Чубай), та деякими іншими авторами, яких зазвичай не зараховують до Київської школи.
Постшістдесятництво

Поети «витісненого покоління», на відміну від шістдесятників, не вдосконалювали соцреалізм, а творили нову для української літератури поетику.
Їхня творчість «прямо кореспондує з домінантами європейської поетичної традиції типу Аполлінера, Еліота, Сен-Жон Перса, Пшибося, Незвала, Неруди».
Постшістдесятництво

Лише Тарас Мельничук встиг був видати першу книжку. Наклад першої книжки Василя Голобородька, внаслідок втручання радянської цензери, було знищено. Фактично творчість цього покоління відбувалася підпільно, в умовах «внутрішньої еміграції».
Постшістдесятництво

Термін «витіснене покоління», на думку Івана Андрусяка, є значно переконливіший за термін «постшістдесятники», який досі іноді вживається. Некоректність терміну «постшістдесятники», на його думку, полягає в тому, що поети «витісненого покоління» не були продовжувачами шістдесятників, а створили новий формально-естетичний напрямок в українській поезії.
Постшістдесятництво

Недоречно зараховувати цих письменників і до вісімдесятників. Адже хоча їхні поетичні збірки справді з'явилися у 80-х роках минулого століття, писалися вони в семидесятих, й лише через заборону друкуватися у той час з'явилися на десятиліття пізніше.
Постшістдесятництво

На думку Івана Андрусяка, типовими рисами поетів «витісненого покоління» були «глибинні безсвідомі рефлексії, найтонші емоційні порухи, гра нервів, мінімізовані спостереження».
Постшістдесятництво

Основні представники «витісненого покоління»
Тарас Мельничук
Василь Голобородько
Микола Воробйов
Віктор Кордун
Михайло Григорів
Василь Рубан
Григорій Чубай
Олег Лишега
Станіслав Вишенський

Григорів Михайло Семенович
Народився 5 червня 1947 р. в с. Лісний Хлібичин Коломийського району Івано-Франківської області.
Навчався у Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка.
Закінчив Латвійський університет. Працював в апараті НСПУ. Головний редактор газети «Вісник Чорнобиля».
Автор книжок «Вези мене, конику», «Спорудження храму», «Сади Марії».
Перекладає з латвійської мови твори І. Зієдоніса, П. Зірнітіса, Е. Веверіса, О. Вацієтіса та ін.
Лауреат премії імені П. Тичини.

верхів'я весел
тільки
в облозі
самих весел
скорочують письмена
безоглядного
моря

Василь Іванович Голобородько
Український письменник. Член Національної спілки письменників України, АУП. Автор багатьох поетичних збірок, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, премій імені В. Симоненка та М. Трублаїні.

Вірші розпочав друкувати 1963 року, коли в республіканській пресі з'явилося кілька добірок віршів. Перша поетична книжка «Летюче віконце», яка готувалася до друку в одному з київських видавництв, була знищена вже набраною для друку через незгоду автора співробітничати з органами державної безпеки (КГБ) колишнього СРСР.
Від 1969 року і аж до 1986 року твори Голобородька не друкували в Україні. 1970 року у США (Балтимор.) у видавництві «Смолоскип» була надрукована збірка віршів «Летюче віконце». Таке явище було нонсенсом у тогочасній радянській дійсності: раз друкують за кордоном — значить ворог…
Василь Іванович Голобородько

У поезії «раннього» Голобородька ніби оживає світ прадавніх анімістичних уявлень про природу — світ далекого «наївного» предка або довірливої дитини, заселений дивними істотами, наповнений чарівними звуками, кольорами, пригодами; світ української народної, язичницької ще, демонології, — казки, загадки, колядки, — але цей світ постає не в літературних ремінісценціях і не як «тіні забутих предків», а як органічна реакція поетичної душі на цілком сучасну навколишню дійсність, як дивовижний спосіб її переживання.
Василь Іванович Голобородько

Пізніші поетичні збірки Голобородька засвідчили його певну еволюцію. Він зберіг колишню світлість і безпосередність переживання, глибину вразливості та легкість уяви, але поєднав їх із змужнілістю, ширшим баченням світу й наполегливішою громадянськістю, — хоч вона в нього, як і раніше, не публіцистична, а явлена саме в неповторному переживанні суспільно-важливих явищ, драматичних сторінок національної та сучасної історії, образів подвижників українського слова.
Василь Іванович Голобородько

Хай слово тоді умре,
хай забудеться все сказане і написане.
Хай вмовкнуть радіо і промовці,
і перестануть виходити органи брехні — газети,
і згорять бібліотеки — ці кладовища
засушених метеликових слів.
Тоді в лісі випаде сніг
і людина вийде зустрічати другу
і пташка, що живе в білому лісі,
покладе одне крило на одного,
а друга на іншого, просто прощебече.
І то як блага вість.
1986

Григорій Петрович Чубай
Український поет, перекладач. Один із чільних представників львівського андеґраунду 70-х років. Творчість Григорія Чубая справила видатний вплив не стільки на поезію, скільки на «самоусвідомлення» деяких вісімдесятників.
Автор посмертно виданих поетичних книг «Говорити, мовчати і говорити знову» (1990), «Плач Єремії» (1999) та «П'ятикнижжя» (2013).

Плач Єремії
тільки-но збудували місто і навіть ще
не встигли його заселити а вже пророк
Єремія плакав над ним як над давно
спорожнілим
із кожної його сльози тоді виростало
при всякім домі сонце і всім казало що
не сонце воно а жовта кульбаба
і тільки-но сонце промовляло це як
сиве птаство обсідало його звідусіль
називаючи себе кульбабиними дітьми
але варто було вітрові хоча б легенько
повіяти як відлітало птаство геть і
вже не поверталося ніколи

Висновок
Естетичні настанови європейської поетичної традиції офіційна радянська критика зустріла відверто вороже, тож більшість поетів «витісненого покоління» десятиліттями не мали змоги надрукувати свої твори навіть у районних газетах. Яскраві дебюти цих поетів не вийшли за межі поодиноких журнальних і газетних публікацій.

Дякую за увагу!