Презентація на тему «Театр Прикарпаття»

Театр Прикарпаття
XX століття

Український народний театр імені Івана Тобілевича — один з театрів Західної України, створений 1928 у Станіславові Я.Давидовичем як стаціонарний театр, спершу з перевагою музичного репертуару.
З 1929—1930 під керівництвом Миколи Бенцаля і Володимира Блавацького став мандрівним.
У діяльності УНТТ були репрезентовані два напрями: прихильника література-реалістичного театру М.Бенцаля і В.Блавацького, що орієнтувався на стиль «Березоля».
1933 (вересень) - Блавацький з частиною акторів перейшов до театру «Заграва»; наприкінці 1938 р. з обох цих театрів утворився Театр ім. І.Котляревського (1938-1939), на базі якого у вересні 1939 постав Львівський Державний Укрїнський Драматичний Театр ім. Лесі Українки.
Серед самобутніх колективів Прикарпаття до 1930-х років вирізнявся театр ім. Івана Тобілевича

Микола Бенцаль

Мико́ла Гна́тович Бенца́ль (* 24 травня 1891, село Курівці, нині Зборівського району Тернопільської області — † 9 вересня 1938, Коломия, нині Івано-Францівської області) — український актор, режисер, театральний діяч. Батько Ярослава Бенцаля-Євшана. Чоловік Теодозії Бенцалевої, згодом - Олени Бенцаль-Карп'як. Учень Й. Стадника, Леся Курбаса.
Навчався у Львівській школі диригентів хору та гри на скрипці (1907—1908).
Працював актором у Народному театрі товариства «Українська бесіда» у Львові (1910—1924, з перервою), в «Тернопільських театральних вечорах» (1915—1917, від квітня 1916 — режисер).
1918—1919 — директор Тернопільського українського драматичного театру.
Режисер Нового львівського театру (1919—1920), у Театрі Йосипа Стадника (1926—1929).
Працював актором і режисером у різних українських трупах, зокрема І.Когутяка (1923), О.Міткевич (1925), Театрі імені Івана Тобілевича (від 1930), який 1938 у Косові об'єднався з театром «Заграва» Володимира Блавацького й діяв під назвою Театр імені Івана Котляревського.
Микола Бенцаль

Бенцаль — багатоплановий актор, однаково майстерно виконував героїчні та комічні ролі.
Хома, Гриць («Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» Михайла Старицького).
Омелько («Мартин Боруля» Івана Карпенка-Карого).
Михайло Гурман («Украдене щастя» Івана Франка).
Лукаш («Лісова пісня» Лесі Українки).
Бен-Йохай («Урієль Акоста» Карла Гуцкова).
Осип («Ревізор» Миколи Гоголя).
Возний («Наталка Полтавка» Івана Котляревського).
Карась («Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського). Поставлені п'єси
«Безталанна» Івана Карпенка-Карого (1916, зіграв роль Гната).
«Шельменко-денщик» Григорія Квітки-Основ'яненка (1916).
«Украдене щастя» Івана Франка (1917).
«Дядя Ваня» Антона Чехова (1925).
«Лісова пісня» Лесі Українки (1930).
«Бравий вояка Швейк» за Ярославом Гашеком (1931).
Уперше поставив: «Дівчина з Маслосоюзу» (1935), «Пригода в Черчі» (1938) Ярослава

Володимир Блавацький
Володи́мир Іва́нович Блава́цький (справжнє прізвище Трач) (*15 листопада 1900, Косів — †8 січня 1953, Філадельфія, США) — видатний український актор, режисер.Народився у місті Косові. Дебютував 1919р. У трупі В.Коссака. З 1924 р. почав режисерську діяльність . У 1927-28 рр. перебував у Харкові і тріпі театру “Березіль”. З 1929-1931 роки очолював теарт ім. І.Тобілевича, із вересня 1938 року – теарт “Заграва” у Станіславі. З січня 1942 року очолив Львівський оперний театр. 21 вересня 1943 року уперше в ісорії українського театру втілив на сцені образ Гамлета. 1944 р. емігрував до Німеччини, а в 1949 – до США. Останній виступ на сцені 25 жовтня 1952 року.

Теарт “Заграва”
Театр «Заграва» — найвизначніша театральна трупа Західної України в 1933-38 рр., створена В. Блавацьким у Коломиї у вересні 1933 р. на базі існуючого вже з літа 1931 р. театру «Заграва» (таку назву прибрав собі у листопаді 1931 р. у Перемишлі; до серпня 1933 р. очолюваний режисером О. Степовим) і частини акторів з театру ім. І. Тобілевича.
Високим мистецьким рівнем і ентузіазмом акторів «Заграва» продовжувала ідейні пошуки «Березоля» й намагалася не відставати від сучасного західно-європейського театрального мистецтва. До репертуару належали вистави: «Батурин» за Б. Лепким (пластика масових сцен), «Земля» за В. Стефаником (введення хору), «Ой, не ходи, Грицю» М. Старицького ; драми політітично-національного значення: «Обітована земля» О. Олеся (Олександр Кандиба), «Тарас Шевченко» З. Тарнавського, історичні й релігійні п'єси Г. Лужницького: «Ой Морозе, Морозенку», «Дума про Нечая», «Зоря над Почаєвом», «Голгота» (за чотирма Євангеліями), «Камо грядеши» (за романом Г. Сєнкєвіча),«Слово о полку Ігоря» й ін. Зі світового репертуару: «Будівничий Сольнес» Г. Ібсена, «Святе полум'я» С. Моема, «Цвіркун у запічку» Ч. Діккенса, «Маріюс» М. Паньйоля, «Крамарі слави» М. Паньйоля і П. Нівуа та ін.
У трупі «Заграви» працювали: Л. Кривіцька, В. Левицька, М. Степова, Г. Совачева, Л. Сердюкова, Б. Паздрій, Л. Боровик, Я. Пінот-Рудакевич, Є. Курило, В. Королик, Є. Левицький, О. Неделко, В. Сердюк, А. Радванський та ін.
1938 восени «Заграва» й Український Народний Театр ім. І. Тобілевича об'єдналися й створили Театр ім. І. Котляревського, який мав стати репрезентативним театром під проводом В. Блавацького. Розвій театру припинила Друга світова війна.

Дякую за увагу