Презентація на тему «Структура сучасної екології та її місце в системі наук» (варіант 1)

Структура сучасної екології та її місце в системі наук

План
1. Поняття екологія
2. Структура екології
3. Загальна екологія
4.Спеціальна екологія
5.Прикладна екологія
6.Розділи, які включає екологія
7.Теоретична і практична екологія
10. Місце екології в системі наук

Поняття терміну ,,Екологія''
Еколо́гія (грец. οίκος — будинок, дім; грец. λογος — наука) — наукова дисципліна, один з розділів біології, який досліджує взаємовідносини між біотичними та соціальними цілісностями та їхнім довкіллям.

Екологія вивчає взаємовідносини організмів із довкіллям, досліджує структурно-функціональну організацію надорганізмових систем (популяцій, угруповань, екосистем, біосфери), виявляє механізми підтримання їх стійкості у просторі й часі.
Термін «екологія» ввів відомий німецький зоолог Е. Геккель, який у своїх працях «Загальна морфологія організмів» (1866) і «Природна історія міротворенія» (1868) вперше спробував дати визначення сутності нової науки.

В структурі сучасної екології виділяють такі основні напрямки:
Загальна екологія
Спеціальна екологія
Прикладна екологія

Загальна екологія
Загальна екологія вивчає фундаментальні проблеми структурно-функціональної організації екосистем, а також досліджує взаємодію біосистем різних рівнів інтеграції між собою та довкіллям.

Спеціальна екологія
Спеціальна екологія досліджує закономірності функціонування конкретних екосистем або особливості пристосування популяцій різних видів організмів чи їх угруповань до умов навколишнього середовища.

Прикладна екологія
Прикладна екологія з'ясовує різні аспекти дії чинників довкілля на біосистеми і спрямована на розв'язання головним чином практичних питань.

Розділи екології
Сучасна екологія, по суті, розчленована на чотири взаємопов'язаних, але до певної міри самостійних, розділи, що логічно виходять один з одного, і поділяють екологію за розмірами об'єктів вивчення:
1. Аутекологія
2. Демекологія
3. Синекологія
4. Біосферологія

Аутекологія (екологія організмів) вивчає взаємозв'язки представників виду з оточуючим їх середовищем. Цей розділ екології займається, головним чином, визначенням меж стійкості виду і його ставленням до різних екологічних факторів. Аутекологія вивчає також вплив середовища на морфологію, фізіологію та поведінку організмів.

Демекологія (екологія популяцій) описує коливання чисельності різних видів і встановлює їх причини. Цей розділ ще називають динамікою популяцій, або популяційною екологією.

Синекологія (екологія угруповань) аналізує стосунки між особинами, що належать до різних видів даного угруповання організмів, а також між ними і оточуючим середовищем.

Біосферологія (глобальна екологія) вивчає біосферу як єдине планетарне ціле, з'ясовує закономірності еволюції біосфери.

Ще одна класифікація екологічних дисциплін, за принципом теоретичності і застосування знань на практиці включає екологію теоретичну і практичну

Теоретична екологія
Теоретична екологія (біоекологія) — екологія живих організмів: людини, тварин, рослин, мікроорганізмів. Цей розділ виник першим і є фундаментом екології

Практична екологія
Практична —
а) геоекологія — вивчає охорону і раціональне використання природніх ресурсів, ділиться на атмо-, гідро-, літо- та ландшафтну екологію.
б) соціоекологія — вивчає вплив соціально-економічних факторів на довкілля.
в) техноекологічна — вивчає техногенні фактори забруднення довкілля.

Практична екологія
Практична —
а) геоекологія — вивчає охорону і раціональне використання природніх ресурсів, ділиться на атмо-, гідро-, літо- та ландшафтну екологію.
б) соціоекологія — вивчає вплив соціально-економічних факторів на довкілля.
в) техноекологічна — вивчає техногенні фактори забруднення довкілля.

Місце екології в системі наук
М.Ф.Реймерс (1990) вважає, що екологія тісно пов'язана з 70 великими науковими дисциплінами.

Учені-екологи
М.Ф.Реймерс
Н. Ф. Реймерс - син Ф. Е. Реймерса, відомого фізіолога рослин. На початку 1950-х років у зв'язку із загальною ситуацією в радянській біологічній науці батько Реймерса разом з родиною був змушений переїхати до Іркутська, а Миколі Федоровичу, після закінчення першого курсу МДУ, довелося перейти на другий курс Іркутського університету.
До 1961 року, коли Реймерс повернувся до Москви, на великих територіях від Сахаліну до Центрального Сибіру їм були проведені багаторічні й великі польові наукові роботи, присвячені ролі птахів, дрібних ссавців і комах в організації екосистем. Результатом цих робіт стали монографії «Комахоїдні і гризуни верхній Олени» (1963) і «Птахи і ссавці південної тайги Середнього Сибіру» (1966), а також безліч статей.

Учені екологи
С.С.Шварц
Народився 1 квітня 1919 в Катеринославі (нині Дніпропетровськ). У 1937 р. С. С. Шварц вступив на біологічний факультет Ленінградського університету, де його вчителями були Д. Н. Кашкаров і П. В. Терентьєв. Під час війни добровольцем пішов на фронт. Після демобілізації в 1942 році екстерном закінчив університет і вступив до аспірантури. У 1946 р. захищає кандидатську дисертацію. З 1946 р. - у Свердловську. Організатор і керівник (з 1952) лабораторії популяційної екології тварин. 1954 р. - доктор наук, 1966 р. - член-кореспондент АН СРСР, 1970 р. - дійсний член АН СРСР. У 1955-1976 - директор Інституту екології рослин і тварин АН СРСР, діяльності якого він надав сучасної спрямованості

Висновок
Для сучасної людини знання основ екології не менш важливе, ніж основ фізики, хімії, математики. Екологізація виробництва - один з провідних напрямів науково-технічного прогресу, покликаної не тільки забезпечити узгоджене функціонування природних і технічних систем, а й значно підвищити ефективність останніх. Таким чином, екологія все більше набуває особливостей прикладної науки.