Презентація на тему «Любарт Гедимінович»
Любарт Гедимінович
Лю́барт Гедимі́нович (православне ім'я — Дмитрій; народився 1300 — 4 серпня 1383) — Литовсько-Руський князь, останній правитель об'єднаного Руського королівства, король Русі. Наймолодший син Гедиміна. Князь Луцький (бл.1323-1324, 1340-1383 рр.), Любарський (східноволинський) (1323-1340 рр.), Великий князь Волинський (1340-1383 рр.), Галицький (1340-1349, 1353-1354, 1376-1377 рр.)
У 1325 р., по смерті короля Лева II Юрійовича Галицького, Любарт, одержав Східну Волинь, як зять померлого, Після смерті короля Русі Юрія-Болеслава II Тройденовича (1340 р.) бояри проголосили Любарта, по жіночій лінії зятя Юрія-Болеслава, володарем Галицько-Волинської держави, королем Русі.
Біографія
Лев II Юрійович
Ю́рій II Болесла́в
Польський король Казимир III Великий негайно зайняв Перемишльску землю, а потім опанував і Львовом. З цього часу у Любарта почалася багаторічна суперечка з Казимиром за спадщину галицьких королів. Любарт встиг опанувати Володимиром Волинським, Кременцем та Белзом; потім він зрадою був захоплений Казимиром у полон, з якого звільнився за допомогою Великого князя литовського Кейстута. Зайняті ним міста він удержав за собою, але не був досить сильний для того, щоб відняти в поляків землі Львівську і Перемишльску.
Казимир III Великий
Кейстут
До цієї пори (приблизно 1347 р.) відноситься дворічне перемир'я між Казимиром та князями литовськими, у тому числі й Любартом. B 1349 р. Казимир зайняв Волинь, але коли він розпустив військо і повернувся додому, Кейстут у союзі з Любартом витиснув польські гарнізони з замків Волинської, Холмської та Белзької земель, ввірвався в землю Львівську та спустошив польські прикордонні області.
Захоплення міста Львова Польщею
Литовських князів добре підбадьорювало зближення з великим князем московським Семеном Гордим: у 1350 р. за згодою останнього Любарт женився вдруге, на племінниці Семена, дочці князя ростовського Костянтина.
Любарт Гедимінович
Хоча, Любарт й успадкував титул володаря королівства Русі (1340-1349), а 1347 р. Візантійський цісар звертався до нього, титулуючи його “королем Дмитром-Любартом”. В той час Любарт уже втратив Галичину. Галицькі бояри, під проводом Дмитра Детька, закликали на допомогу татар хана Узбека, і за їх допомогою уклали договір з трьома претендентами: визнаючи їх зверхність, виговорили собі внутрішню самоуправу. Правити став Дмитро Детько, як “староста та управитель Руської землі”.
Дедько Дмитро
Узбек-хан
Року 1349 Казімір Великий дістав від татар за річну платню “право” на Галичину; він удруге напав на Галичину, взяв знову Львів і привласнив титул “пана Руської землі”. Любарт, за допомогою литовців, почав нападати на Галичину, на Польщу. Поляки, разом з уграми, здобули Володимир. В цій боротьбі активну участь взяли деякі з бояр, міщанські та селянські громади. Боротьба за державу набула характеру народньої війни. Але сили були нерівні, і Галичина та Холмщина залишилися в руках поляків. Любарт, як князь Волинський, став васалом Польщі.
Казимир Великий.
У 1350 році угорський король Людвік І Великий уклав угоду з королем Польщі, згідно з якою Угорщина «відступала свої спадкові права» на Руське королівство Казимирові, який після цього став титулярним королем Русі.
Людовик I Великий
Герб Галицько-Волинського Князівства
За князя Любарта в Луцьку було збудовано фортецю – т.зв. замок Любарта.
За часів правління Любарта
Всьогодені
Сім'я
У 1321/23 рр. одружився з Ганною-Буче (Євфимією), дочкою луцького князя Андрія II († до 1323 р.), за іншими даними дочкою Юрія ІІ Болеслава, князя Галицько-Волинського. У 1349 р. Любарт одружився вдруге з Ольгою-Агафією, дочкою ростовського князя Костянтина Васильовича, яка померла після 1386 р
Андрій II
У Любарта були сини :
-Федір Любартович— Великий князь волинський (1383-1390), князь сіверський (1393-1405 рр.), жидачівський (бл.1405—1431 рр.), волинський (1431 р.).
-Іван († кінець XIV ст.)
-Лазар († після 1386)
-Семен († після 1386)
Від Любарта пішли родини Сангушків, Сангушків-Каширських та Сангушків-Ковельських.
Герб Сангушків
Роботу виконала : Подворна Г.