Презентація на тему «Феномен китайського живопису»

Феномен китайського живопису

Про китайський живопис
Китайський національний живопис з'явився
дуже давно. Він кардинально відрізняється за
матеріалом, технікою і художніми засобами від
європейського. Сучасні китайські художники і
сьогодні дотримуються традицій стародавнього
живопису, використовуючи туш, мінеральні та
рослинні фарби, які наносяться на шовк (іноді на
бавовняну тканину) або на особливий папір із
м'якого тонкого волокна. Такі картини у формі
сувоїв можуть бути горизонтальними — для
розглядання їх на столі, чи вертикальними — для
прикрашання стін. Китайські художники здавна
використовують різні техніки, які залежать від
пензля: мазок може бути і дуже товстим, і дуже
тонким, майже невидимим.

Один з видів традиційного китайського живопису називається гохуа.
Він дуже відрізняється від звичного для нас
європейського образотворчого мистецтва.
Це картини, що написані тушшю на
спеціальному рисовому папері та іноді на
шовку. У живопису гохуа виділяються дві
основні техніки (стилі) — сеі («живопис
ідеї») і гунбі.

Картини в стилі сеі пишуться дуже швидко, але удавана недбалість насправді є передачею глибокого почуття, втіленого в кожному мазку. Всі картини сповнені символічними образами, фантазією художників.

Картини в стилі гунбі відрізняються ретельністю прописування деталей. У цьому стилі часто пишуть портрети, історичні сцени, а також зображуються архітектурні пам'ятники.

“Живопис інтелектуалів” - вень жень-хуа
У Китаї живопис і мистецтво каліграфії (красивого і чіткого
письма) є дуже близькими. Китайський живопис — цілісний
вид мистецтва, в якому вірші та каліграфія є невід'ємною
частиною полотен, відтворюючи гармонію і сповнену загадковості
світобудови. І художники, і каліграфи користувалися тими самими
вищезазначеними інструментами та прийомами. В основі
образотворчого мистецтва Китаю лежить лінія — найпростіший
елемент, за допомогою якого досягається художня досконалість.
Намальовані ієрогліфи, дерева, обличчя стають рівноцінними за
вкладеними у них глибоким значенням і життєвою гармонією.
Мета китайської естетики полягає в тому, щоби пізнати суть
животворних джерел гармонії життя.
Тому в Китаї виник головний напрям візуального мистецтва — веньжень- хуа — гармонійне поєднання поезії, каліграфії та живопису. Сувої цього мистецтва відзначалися особливою красою і прикрашали палаци імператорів. Сюжет малюнка, віршовані рядки доповнювались довершеним мистецтвом каліграфії, утворюючи шедевр з єдиною ідеєю.

Жанри китайського живопису: хуа-няо
Хуа-няо («квіти та птахи»)    Для
цього жанру є характерними теми рослин
(квітів, трави, бамбуку), каменів, птахів.
Художники зазвичай обирали з-поміж
чотирьох так званих благородних
рослин, що назавжди закріпилися в
живописі Китаю (орхідея, бамбук, мей-хуа
та хризантема).

Жанри китайського живопису: шань-шуй
Шань-шуй (з кит. «гори та води») — у
живописі Китаю на сувоях, альбомних
аркушах традиційні пейзажні композиції із
зображенням гір та водних потоків як
найшанованіших сакральних елементів
природи, що асоціюються із протиборчи-
ми у Всесвіті чоловічим (ян) і жіночим (інь)
началами.

Жанри китайського живопису: жень-у-хуа
Портретний — жень- у- хуа («люди»)    За
вимогами жанру необхідно було
«передавати» у портреті внутрішній світ
людини, зважаючи також на зовнішню
схожість; він охоплював усе, що стосується
образу людини: портрет, історичні та
міфологічні сюжети, сцени палацового
буття.