Презентація на тему «Давид Лівінгстон»

Рейтинг презентації — 5 на основі 2 голосів

Слайд #1

Давид Лівінгстон
19 березня 1813 року недалеко від Глазго, в Балантайрі (графство Ланарк, Шотландія) у фермерській сім'ї народився Давид Лівінгстон - майбутній знаменитий мандрівник. Він виріс в бідності, з 10 років почав працювати на фабриці ткачем. Вивчав медицину і теологію з метою присвятити себе місіонерській діяльності в Африці. Навчався на медичному факультеті коледжу в Глазго (1836-1838).

Слайд #2

Ставши лікарем, він в 1840 р. вирушив як проповідник християнської релігії в південну Африку. Прибувши у поселення Курумане, Лівінгстон збудував хатину, в якій проводив проповіді. Згодом, в 1845 році, він оженився на дочці одного з приятелів-місіонерів Мері. Крім проповідництва, Лівінгстона цікавили також подорожі та спостереження. В 1849 році він пройшов через пустелю Калахарі до озера Нгамі, де ще ніколи не бували європейці. Наступного року він досяг верхів'їв великої річки Замбезі.
В 1852 році Лівінгстон разом з багатьма туземцями-провідниками розпочав велику подорож на 33 човнах вверх по р.Замбезі. Більшу частину людей англієць відпустив по дорозі. Маленький загін мандрівників вперше в історії перетнув материк зі сходу на захід, від р.Замбезі до Луанди. Лівінгстон відкрив та дослідив значну частину басейну р.Замбезі та велику територію Анголи.
В 1855 році мандрівник вирішив знайти дорогу на схід – до Індійського океану. На цей раз він спускався вниз за течією Замбезі. Невдовзі перед Лівінгстоном постав величезний водоспад завширшки близько 1800 м, води якого впадали в ущелину з висоти 120 м. Відкритому водоспаду мандрівник дав назву Вікторія, на честь англійської королеви. У середині 1856 р. Лівінгстон вийшов до Індійського океану біля Келімане (порт, що знаходиться північніше гирла Замбезі), закінчивши, таким чином, перетин материка.

Слайд #3

В 1857 році, повернувшись на батьківщину, Давид Лівінгстон видав книгу, що прославила мандрівника - “Подорожі та дослідження місіонера в Південній Африці”. Книгу було перекладено майже на всі європейські мови. Лівінгстон удостоївся багатьох вчених ступенів різних університетів. Отримавши гучну популярність, мандрівник почав готуватися до нової експедиції, кошти на яку виділив уряд.
В березні 1858 р. Лівінгстон очолив експедицію для досліджень Східної та Центральної Африки. До складу експедиції входили, серед них і дружина та брат Лівінгстона. З Лондона вирушило судно “Перл”, на якому у розібраному вигляді знаходився спеціально створений пароход “Ма Роберт”. Першу частину подорожі вверх по Замбезі мандрівники здійснили на судні “Перл”.
Але досягнувши порогів Кебрабаса, і дослідивши його околиці, мандрівники зрозуміли, що подолати пороги на судні “Ма Роберт” буде неможливо. Лівінгстон надіслав замовлення до Англії на нове судно. Сама ж експедиція продовжувала рухатись далі вверх по р. Шире, північній притоці Замбезі. По дорозі Лівінгстон відкрив ряд порогів та водоспад Мерчісон, опис якого зробив мандрівник в басейні озера Ширва, а звідти пройшов до південного берега озера Ньяса. Відвідавши озеро ще раз, в 1861 р., Лівінгстон склав першу детальну карту Ньяси. 27 квітня 1862 р. від тропічної малярії помирає дружина Лівінгстона. Разом з братом Чарльзом, дослідник продовжує подорож аж до кінця 1863 р. Повернувшись в Англію, вони в 1865 р. видають книгу “Розповідь про експедиції на Замбезі та її притоки, та про відкриття озер Ширва і Ньяса в 1858-1864 рр.”.

Слайд #4

Наступ у глиб Африки
Через три місяці Давид Лівінгстон досяг, нарешті, землі свого призначення - Африки. Нарешті йому вдалося це, і він був біля заповітної мети! Висадившись на берег чорного континенту, він не залишився там. На упряжці волів він тут же відправився на більш ніж тисячу кілометрів в глиб країни. Воли йшли дуже повільно, а тому подорож тривала більше двох місяців.
Після прибуття Давид Лівінгстон сподівався зустріти доктора Мофата і його дружину. Але ті були в той час ще в Англії. Тоді Давид вирішив вивчити мову цієї частини країни. Незабаром він завоював довіру аборигенів. Завдяки наполегливій праці, своєму дружелюбності і здатності надати медичну допомогу під час хвороби, він незабаром був в стані говорити їхньою мовою. Під час свого перебування він, однак, зрозумів, що це було не те місце, де хотів вжити його Бог. Він вважав, що повинен просуватися ще глибше, в такі райони, де люди ще ніколи не чули про Ісуса.

Слайд #5

В 1866 р. Лівінгстон висадився в Занзібарі. В квітні наступного року він добрався до південного берега оз. Танганьїка, а в 1868 р. дослідив західний берег цього озера.
В 1869 р. Лівінгстон захворів тропічною лихоманкою. Хвороба виявилась досить важкою, оскільки організм мандрівника був значно виснажений. Але англієць продовжував займатися дослідженнями і на південному заході від Танганьїки відкрив озеро Бангвеулу, а за ним – річку Луалаба, яка протікає на північ через ряд озер.
В 1871 р. хворий Лівінгстон зупиняється в місцевості Уджіджі біля оз.Танганьїка. Його лікуванням займаються місцеві знахарі. Починаючи з 1871 року, в Центральну Африку почали направлятись експедиції на пошуки Лівінгстона, який втратив за цей час зв'язок з Європою. Одна з таких експедицій, яку очолював Генрі Мортон Стенлі, виявила місцезнаходження хворого мандрівника.

Слайд #6

Лівінгстон, зрадівши приходу європейців, вирушив разом зі Стенлі в складі його експедиції досліджувати північну Танганьїку. 14 березня 1872 р. мандрівники розійшлися: Стенлі повернувся в Занзібар, маючи намір попливти в Європу, а Лівінгстон вирушив на південь на пошуки ще не відкритих витоків Білого Нілу. Під час цієї подорожі Лівінгстон захворів на дизентерією та помер 1 травня 1873 року в селищі Чітамбо на березі Бангвеулу. Слуги-африканці забальзамували тіло мандрівника та несли його близько 1500 км до берегів Індійського океану, звідки його відправили до Лондона. Лівінгстон похований у Вестмінстерському абатстві - усипальниці королів та відомих людей Англії. Ім'я Лівінгстона носить острів на річці Замбезі, біля водоспаду Вікторія та гірський кряж, який простягається вздовж берегів озера Ньяса.

Слайд #7

Зниклий безвісти
Кожен день Лівінгстону ставало все більш ясно, що варто трудитися ще більше, щоб допомогти донести євангельську звістку і до тих племен, які жили ще глибше, ніж йому досі вдалося пробратися. Йому хотілося піти і туди і розповісти їм, як і іншим, про Ісуса.
Одного разу в Америку прийшла звістка про те, що Давид Лівінгстон, великий місіонер і дослідник, просунувся так далеко в джунглі, що загубився. Про нього нічого не було чути, а тому всі вважали, що він помер. У цей час Джеймс Гордон Беннет, видавець газети "Нью-Йорк Герольд", викликав свого бюро молодого репортера. Він доручив йому відправитися в Африку на пошуки Давида Лівінгстона. Молодий репортер Генрі Стенлі покинув батьківщину і поїхав на чорний континент. Після довгих пошуків він знайшов місіонера глибоко в джунглях страждаючим від важкої лихоманки. Стенлі дав місіонерові їжу і ліки, і незабаром Лівінгстон знову видужав. Місіонер і репортер разом досліджували ще кілька районів Африки

Слайд #8

Відкликаний на батьківщину
Давид Лівінгстон продовжував свою роботу для Ісуса. 1 травня 1873, в 4:00 ранку, Господь відкликав його до Себе. 30 років свого життя пожертвував він для того, щоб досягти язичницькі племена Африки. Одне з останніх висловлювань Лівінгстона наголошувала: "Ніщо тут на землі не змусить мене в розпачі кинути свою працю. Я черпаю силу у Господа - мого Бога, і просуваюсь вперед".
Співробітники Лівінгстона залишилися вірними Його Господу. Вони не покинули його після смерті, але дбайливо віднесли тіло до хижі, що знаходилася в стороні від села, в якому жили люди, з забобони боялися мерця. Вони розкрили його тіло, вийняли з нього серце і поховали його в країні, яку так любив Лівінгстон.

Слайд #9

Слайд #10

Памятники Давиду Лівінгстону

Завантажити презентацію