Презентація на тему «Японія» (варіант 19)

Підготувала:Прокоп Юлія
11 – Б клас
Я П О Н І Я

Т О К І О
Столиця Японії

Найвищим органом державної влади є двопалатний Парламент, найстаріший в Азії. Він складається з нижньої Палати представників і верхньої Палати радників. Перша формується з 480 депутатів, які обираються на 4 роки; друга — з 242 депутатів, які обираються на 6 років. Парламент зобов'язаний приймати закони та бюджет країни. Він обирає прем'єр-міністра, надає уряду вотум довіри і позбавляє його довіри, звільняє некомпетентних суддів. Правлячою партією в Парламенті є Демократична партія Японії. Основна опозиційна парламентська сила — Ліберал-демократична партія. Обидві партії є послідовниками поміркованого лібералізму.
Будинок парламенту Японії

Японія є унітарною демократичною національною державою з парламентською конституційною монархією. Її основний закон — Конституція 1947 року, ухвалено під тиском США після поразки країни в Другій світовій війні. Він базується на недоторканності прав людини, принципах пацифізму та визнанні японської нації носієм державного суверенітету[16]. За Конституцією влада в Японії поділяється на три гілки — законодавчу, виконавчу і судову. Першу представлено Парламентом, другу — Кабінетом міністрів і місцевими органами виконавчої влади, третю — Верховним і регіональними судами. Місцеві громади різних рівнів мають широкі права самоврядування. Основний закон передбачає відмову Японії від війни як засобу вирішення міжнародних проблем та відсутність інституту збройних сил.
Формальним головою держави є Імператор Японії, символ державності і національної єдності. Він позбавлений права керувати країною й виконує лише церемоніальні функції[16]. Чинним Імператором країни є Його Величність Імператор Акіхіто. Фактичним головою держави виступає прем'єр-міністр, голова Кабінету міністрів. З 30 серпня 2011 року цю посаду обіймає Нода Йосіхіко.
Державний устрій:

Після закінчення воєнних дій на Далекому Сході й підписання акта про капітуляцію Японію окупували американські війська, що виступали від імені всіх союзних держав. Верховна влада у країні перейшла до рук американської окупаційної армії, яку очолював генерал Дж. Макартур.
Американська адміністрація зробила дуже багато для ліквідації японського мілітаризму, для впровадження конституції (почала діяти з 3 травня 1947 р.), проведення низки прогресивних реформ, які усунули середньовічні пережитки і спрямували країну на шлях буржуазно-демократичного розвитку. Так, у конституції 1947 р. владі імператора було надано номінального характеру — її обмежили статусом "символа держави та єдності нації". Завдяки аграрній реформі 1946—1949 рр. було ліквідовано поміщицьке землеволодіння. Держава викупила в багатіїв і продала селянам 80% усіх сільськогосподарських угідь. Отже, збільшився внутрішній ринок Японії. Крім того, серйозної структурної перебудови зазнала вся економічна система країни. Було успішно здійснено й реформу податкової системи, запропоновану американським фінансовим радником Доджем.
Для підписання угоди про мир з Японією 20 липня 1951 р. у м. Сан-Франциско було скликано мирну конференцію за участю делегацій 52 країн. Одначе на конференції були відсутні делегації азійських країн, з якими воювала Японія. Делегації СРСР, а також Польщі та Чехо-Словаччини відмовилися поставити свої підписи під угодою, що була підписана 7 вересня 1951 р.
Учасники угоди оголосили про припинення стану війни з Японією, визнали повний суверенітет японського народу над Японією та її територіальними водами. Японія визнала незалежність Кореї, відмовилася від усіх прав і претензій на Тайвань та інші острови у Тихому океані. Один із пунктів угоди проголошував відмову Японії "від усіх прав, правозасад і претензій на Курильські острови і на ту частину острова Сахалін і прилеглих до нього островів, суверенітет над якими Японія набула за Портсмутського мирною угодою від 5 вересня 1905 року". В угоді було обумовлено можливість розміщення або залишення іноземних збройних сил на японській території за дво- чи багатосторонньою угодою.
1. Сан-Франциський мирний договір

Того ж дня було підписано Угоду про безпеку між Японією та США, що закріпила перебування американських військ на території Японії.
Таким чином, хоч Японія відмовилася від Курильських островів і Південного Сахаліну, СРСР не підписав Сан-Франциської мирної угоди. Це дало змогу Японії поставити питання про Південнокурильські острови (Шикотан, Хабомаї, Кунашир, Ітуруп), які належали їй за Портсмутським договором.
Тільки у жовтні 1956 р. в Москві було підписано Спільну декларацію СРСР і Японії, що юридично припиняла стан війни між державами та проголошувала відновлення миру і добросусідських відносин між двома країнами. Мирну угоду так і не було підписано. Проблему островів не розв'язано й досі.

Японія вийшла з війни зі зруйнованою промисловістю, зубожілим сільським господарством і практично не маючи запасів паливно-сировинних ресурсів (за винятком кам'яного вугілля), та вже наприкінці 60-х рр. спромоглася посісти друге місце в капіталістичному світі за обсягом промислового виробництва, а на початку 70-х рр. — і за обсягом ВНП. Протягом 1955—1973 рр. темпи зростання японської економіки були найвищими у світі — близько 11% на рік. Це явище дістало назву японського "економічного дива", яке, втім, має цілком земне походження.
2. Японське "економічне диво"

Велике значення для розвитку Японії мали реформи, проведені під керівництвом американських окупаційних властей, про які вже йшлося.
Важливу роль у повоєнній відбудові японської промисловості відіграли також щедрі доларові "ін'єкції" США, коли вони під час війни в Кореї (1950—1953 рр.), а потім у В'єтнамі (1964— 1973 рр.) використовували потужності японських підприємств і допомагали будувати нові. Це, — друга причина.
Ці кошти, а також внутрішні накопичення капіталу дозволили Японії повністю оновити обладнання у промисловості та створити принципово нові виробництва. У цьому полягала третя важлива причина швидкого економічного розвитку Країни, де сходить сонце.
У 1960 р. правлячою ліберально-демократичною партією було висунуто план подвоєння національного прибутку (план Ідзангі), розрахований на 10 років. Згідно з цим планом Японія мала посісти провідні місця у світі в ряді галузей промисловості, значно підвищити якість своїх товарів, налагодити їх випуск у такій кількості, яка дасть змогу одержувати великі прибутки за рахунок експорту. Щоб реалізувати план, його ініціатори різко скоротили податки і ставки банківського кредиту, тобто розміри процентів, що їх сплачують бізнесмени за отриману позику. Завдяки цьому зросла ділова активність підприємців, які охоче розширювали виробництво. В цьому полягає четверта причина японського "економічного дива". Важливо також зазначити, що інтенсифікація праці в сільському господарстві вивільняла робочі руки, необхідні для реалізації.плану в промисловості. В цьому п'ята причина швидких економічних перетворень Японії.
Крім того, японці успішно використовували закордонні досягнення в найсучасніших галузях індустрії. Закуповуючи патенти й ліцензії на наукові відкриття, оригінальні технології тощо і. вміло пристосовуючи їх до своїх можливостей, вони отримували величезні прибутки. Це — шоста причина. Поза сумнівом, велике значення мало й те, що в Японії не було потреби витрачати великі кошти на оборону. Витрати на "сили самооборони", які лише наприкінці 60-х рр. зросли до 247 тис. військовослужбовців, не перевищували 1% бюджету. В цьому — сьома причина. Але найголовніше багатство країни — її народ. Упродовж повоєнних років японські трудящі працювали більше часу і значно інтенсивніше, ніж у багатьох інших країнах, за досить скромну винагороду. Й лише наприкінці 80-х рр. заробітна платня японців досягла рівня розвинених країн (19,5 долара на годину 1988 р.). Працелюбність і дисциплінованість стали традиційними в японському суспільстві, де мірилом людської гідності є не так багатство, як-сумлінне ставлення до праці та навчання. Це — восьма причина.
Дев'яту слід шукати в досить високій ефективністі державного регулювання економічного розвитку Японії, високому ступені координації зусиль між державою І приватним бізнесом на стадії вироблення принципових рішень із питань економічного розвитку, що полегшувало їхню практичну реалізацію.
Швидкі темпи промислового розвитку змусили японців переглянути зовнішньоекономічний курс. До середини 60-х рр.- японський уряд здійснював політику обмеження доступу іноземних товарів на внутрішній ринок і сприяння національній буржуазії у вивозі товарів (протекціоністська політика): Але така політика викликала зворотні дії інших країн. Тому, починаючи з 1964 р., японський уряд удався до лібералізації зовнішньої торгівлі. Це — десята причина.
Активна участь у міжнародній торгівлі відразу дала добрі наслідки. Дешеві японські товари заполонили світовий ринок. За лічені роки в декілька разів збільшилися золоті й валютні резерви країни. Японські бізнесмени почали фінансувати промисловість в інших країнах. Особливо активно вкладалися кошти у видобування сировини, щоб забезпечити нею японську промисловість. У самій Японії теж почали виникати спільні з іноземцями підприємства. Деякі японські та іноземні фірми зливалися. Так розташована на Далекому Сході Японія ставала невід'ємною частиною західної економічної системи.

Культурологи порівнюють японський національний характер із тростиною, яка згинається під поривами вітру, зливи, бурі, а потім знову випрямляється. Вони вважають, що японський народ протягом століть часто переживав стихійні лиха: руйнівні землетруси, повені, цунамі тощо. Він навчився терпляче долати перешкоди, труднощі лише загартовували волю народу. Всі ці риси національного характеру — мужність, терпіння, гнучкість — яскраво проявились в останні десятиріччя XX ст.
Умови розвитку японської економіки в 70-ті рр. корінним чином змінилися. Зміни було започатковано кроками американського уряду із захисту долара ("два шокові удари Ніксона"). Японія змушена була піти на різке підвищення курсу єші, перейти до ЇЇ "плавання". Конкурентоспроможність японських товарів на зовнішніх ринках значно знизилася. В середині 70-х рр. розпочалася енергетична криза, спричинена підвищенням майже в 5 разів ціни на нафту. "Нафтовий шок" став поштовхом до економічної кризи, яка охопила більшість розвинених держав. Падіння промислового виробництва в Японії в ті роки дорівнювало 19,3%, тоді як у США — 13,5%, ФРН — 11,2%.
3. Внутрішнє становище та зовнішня політика

Вислідом кризи стало розроблення нової стратегії розвитку японської економіки. Ставку було зроблено на енерго- та матеріалозберігальні технології.
У ці роки наголос було зроблено на широкому застосуванні електронно-управлінських засобів у промисловості та сфері послуг. "Технотроніка", "мехатроніка", "інформатизація" почали визначати практичну діяльність корпорацій. Ці поняття означали першочергове виготовлення і застосування роботів-маніпуля-торів, верстатів із числовим програмним управлінням, розвиток інформаційної індустрії. Електронні фірми Японії, що випускають мікропроцесори, контролюють від 60 до 90% світового ринку окремих їх видів. Від середини 80-х рр. Японія потіснила США з позицій провідного виробника найсучасніших інтегральних схем, різних видів лазерів, оптичних волокон тощо.
Перебудова структури економіки в 90-ті рр. проходила також у напрямку зростання ролі інформаційних технологій в усіх сферах життя і реалізації концепції побудови в країні суспільства, головним продуктом якого будуть нові знання та інформація. Завершено створення загальнонаціональної системи обробки й передавання інформації, інтегрованої системи мобільного зв'язку, яка забезпечуватиме телефонні розмови, передавання комп'ютерних даних, електронну пошту тощо. Успіхи Японії в економіці багато в чому визначає активна науково-технічна політика, великі витрати на наукові розроблення, наявність великої кількості добре підготовлених фахівців.

У другій половині 80—першій половині 90-х рр. кредитно-фінансова система країни почала кульгати. Річ у тому, що банки зменшили кредити на виробничі потреби, вкладаючи гроші в невиробничі активи: цінні папери, земельні ділянки, нерухомість, витвори мистецтва. На ЦІ речі виник спекулятивний бум, ціни на них різко зросли. Банки інколи проводили дуже ризиковані операції, давали гроші на авантюрні проекти без усяких застав, як заведено в Японії для "своїх" клієнтів. Склалася економіка "мильної бульки". У другій половині 90-х рр. стався її крах. У 1997 р. почалася глибока фінансова криза, за 2 роки японські банки втратили 1,2 млрд доларів. Криза потягнула за собою фінансовий обвал і в інших країнах Азії.
Вихід із неї японський уряд шукає на шляху відходу від жорстких методів адміністративного контролю і переходу до моніторингу (вивчення, спостереження) економічних процесів. У жовтні 1998 р. парламент ухвалив основний пакет із восьми законів про реформу фінансово-кредитної системи під загальною назвою "Закони про фінансове оздоровлення".
Того ж року прийнято черговий загальнонаціональний план соціально-економічного розвитку, який визначає головні пріоритети для економіки країни, накреслює способи й засоби їх досягнення.
Отже, Японія вступила у XXI ст. в неоднозначному становищі.
Утім, не все в Японії було так добре.

У березні 1995 р. відбувся перший офіційний візит президента України Л. Д. Кучми до Японії. Під час зустрічі з вищими державними керівниками Японії, представниками ділових кіл особливу увагу було приділено питанням українсько-японського економічного співробітництва. Вельми важливе місце у програмі перебування української делегації в Японії посіли зустрічі й переговори з підприємцями. Останні виявили зацікавленість у співробітництві в таких галузях, як зв'язок, харчова промисловість, фармакологія. Після візиту президента України японсько-українські відносини набули довготермінової перспективи.
Відносини з Україною

• 3 травня 1947 р. — набрання чинності конституцією Японії.
• 7 вересня 1951 р. — підписання Сан-Франциської мирної угоди.
Запам'ятайте дати:

1. За яких обставин було підписано Сан-Франциський мирний договір?
2. З якою політичною проблемою пов'язані географічні назви Шикотан, Хабомаї, Кунашир, Ітуруп?
3. Яке значення мали післявоєнні реформи для подальшого розвитку Японії?
4. Як змінилася державна влада в Японії за конституцією 1947 р.?
5. Назвіть основні наслідки японського "економічного дива".
6. ЧомуЯпонії довелося змінити економічну стратегію в 70—80-х рр.?
7. У чому полягають причини фінансової кризи 90-х рр.?
8. Яка партія посідає провідні позиції на політичній арені Японії?
9. Яка держава й чому є "глобальним партнером" Японії?
Перевірте себе