Презентація на тему «Японія» (варіант 9)

(1945-…)
Японія

Повоєнне реформування країни.

Генерал Д.Макартур та імператор Хірохіто м.Токіо 1945
Після закінчення Другої світової війни верховна влада в країні перейшла до американської окупаційної влади на чолі з ген. Д.Макартуром. Збройні сили Японії були розпущені. Згідно т.зв. “Лінії Доджа” Японія не платила репарацій в обмін на американські інвестиції. Нова влада провела чистку державних установ від фашистських елементів.

Американська адміністрація зробила дуже багато для ліквідації японського мілітаризму, для впровадження конституції (почала діяти з 3 травня 1947 р.), проведення низки прогресивних реформ, які усунули середньовічні пережитки і спрямували країну на шлях буржуазно-демократичного розвитку. Так, у конституції 1947 р. владі імператора було надано номінального характеру — її обмежили статусом "символа держави та єдності нації".

Завдяки аграрній реформі 1946—1949 рр. було ліквідовано поміщицьке землеволодіння. Держава викупила в багатіїв і продала селянам 80% усіх сільськогосподарських угідь. Отже, збільшився внутрішній ринок Японії. Крім того, серйозної структурної перебудови зазнала вся економічна система країни. Було успішно здійснено й реформу податкової системи.

Для підписання угоди про мир з Японією у м. 20 липня 1951 р. Сан-Франциско (СІЛА) було скликано мирну конференцію за участю делегацій 52 країн.
Того ж дня було підписано Угоду про безпеку між Японією та США, що закріпила перебування американських військ на території Японії.
Тільки у жовтні 1956 р. в Москві було підписано Спільну декларацію СРСР і Японії, що юридично припиняла стан війни між державами та проголошувала відновлення миру і добросусідських відносин між двома країнами. Мирну угоду так і не було підписано. Проблему островів не розв'язано й досі
Таким чином, хоч Японія відмовилася від Курильських островів і Південного Сахаліну, СРСР не підписав Сан-Франциської мирної угоди. Це дало змогу Японії поставити питання про Південнокурильські острови (Шикотан, Хабомаї, Кунашир, Ітуруп), які належали їй за Портсмутським договором.

Японське “економічне диво”

Японія вийшла з війни зі зруйнованою промисловістю, зубожілим сільським господарством і практично не маючи запасів паливно-сировинних ресурсів (за винятком кам'яного вугілля), та вже наприкінці 60-х рр. спромоглася посісти друге місце в капіталістичному світі за обсягом промислового виробництва, а на початку 70-х рр. — і за обсягом ВНП. Протягом 1955—1973 рр. темпи зростання японської економіки були найвищими у світі — близько 11% на рік. Це явище дістало назву японського «економічного дива» ,яке, втім, має цілком земне походження.

Передумови

У 1960 р. правлячою ліберально-демократичною партією було висунуто план подвоєння національного прибутку (план Ідзангі), розрахований на 10 років.
Згідно з цим планом Японія мала посісти провідні місця у світі в ряді галузей промисловості, значно підвищити якість своїх товарів, налагодити їх випуск у такій кількості, яка дасть змогу одержувати великі прибутки за рахунок експорту. Щоб реалізувати план, його ініціатори різко скоротили податки і ставки банківського кредиту, тобто розміри процентів, що їх сплачують бізнесмени за отриману позику. Завдяки цьому зросла ділова активність підприємців, які охоче розширювали виробництво.
Штучний острів Хашима,де видобувалося вигулля з морського дна 1974

Велике значення мало й те, що в Японії не було потреби витрачати великі кошти на оборону. Витрати на "сили самооборони", які лише наприкінці 60-х рр. зросли до 247 тис. військовослужбовців, не перевищували 1% бюджету.

Активна участь у міжнародній торгівлі відразу дала добрі наслідки. Дешеві японські товари заполонили світовий ринок. За лічені роки в декілька разів збільшилися золоті й валютні резерви країни. Японські бізнесмени почали фінансувати промисловість в інших країнах. Особливо активно вкладалися кошти у видобування сировини, щоб забезпечити нею японську промисловість. У самій Японії теж почали виникати спільні з іноземцями підприємства. Деякі японські та іноземні фірми зливалися. Так розташована на Далекому Сході Японія ставала невід'ємною частиною західної економічної системи.

Внутрішнє становище та зовнішня політика

Умови розвитку японської економіки в 70-ті рр. корінним чином змінилися. Зміни було започатковано кроками американського уряду із захисту долара ("два шокові удари Ніксона").
Японія змушена була піти на різке підвищення курсу єші, перейти до ЇЇ "плавання". Конкурентоспро-можність японських товарів на зовнішніх ринках значно знизилася.

В середині 70-х рр. розпочалася енергетична криза, спричинена підвищенням майже в 5 разів ціни на нафту. "Нафтовий шок" став поштовхом до економічної кризи, яка охопила більшість розвинених держав. Падіння промислового виробництва в Японії в ті роки дорівнювало 19,3%, тоді як у США — 13,5%, ФРН — 11,2%.
Вислідом кризи стало розроблення нової стратегії розвитку японської економіки. Ставку було зроблено на енерго- та матеріалозберігальні технології.

У ці роки наголос було зроблено на широкому застосуванні електронно-управлінських засобів у промисловості та сфері послуг. "Технотроніка", "мехатроніка", "інформатизація" почали визначати практичну діяльність корпорацій. Ці поняття означали першочергове виготовлення і застосування роботів-маніпуля-торів, верстатів із числовим програмним управлінням, розвиток інформаційної індустрії. Електронні фірми Японії, що випускають мікропроцесори, контролюють від 60 до 90% світового ринку окремих їх видів. Від середини 80-х рр. Японія потіснила США з позицій провідного виробника найсучасніших інтегральних схем, різних видів лазерів, оптичних волокон тощо.

У ці роки наголос було зроблено на широкому застосуванні електронно-управлінських засобів у промисловості та сфері послуг. "Технотроніка", "мехатроніка", "інформатизація" почали визначати практичну діяльність корпорацій. Ці поняття означали першочергове виготовлення і застосування роботів-маніпуля-торів, верстатів із числовим програмним управлінням, розвиток інформаційної індустрії. Електронні фірми Японії, що випускають мікропроцесори, контролюють від 60 до 90% світового ринку окремих їх видів. Від середини 80-х рр. Японія потіснила США з позицій провідного виробника найсучасніших інтегральних схем, різних видів лазерів, оптичних волокон тощо.

У другій половині 80—першій половині 90-х рр. кредитно-фінансова система країни почала кульгати. Річ у тому, що банки зменшили кредити на виробничі потреби, вкладаючи гроші в невиробничі активи: цінні папери, земельні ділянки, нерухомість, витвори мистецтва. На ЦІ речі виник спекулятивний бум, ціни на них різко зросли. Банки інколи проводили дуже ризиковані операції, давали гроші на авантюрні проекти без усяких застав, як заведено в Японії для "своїх" клієнтів. Склалася економіка "мильної бульки". У другій половині 90-х рр. стався її крах. У 1997 р. почалася глибока фінансова криза, за 2 роки японські банки втратили 1,2 млрд доларів. Криза потягнула за собою фінансовий обвал і в інших країнах Азії.

Вихід із неї японський уряд шукає на шляху відходу від жорстких методів адміністративного контролю і переходу до моніторингу (вивчення, спостереження) економічних процесів. У жовтні 1998 р. парламент ухвалив основний пакет із восьми законів про реформу фінансово-кредитної системи під загальною назвою "Закони про фінансове оздоровлення".
Того ж року прийнято черговий загальнонаціональний план соціально-економічного розвитку, який визначає головні пріоритети для економіки країни, накреслює способи й засоби їх досягнення.

У політичній сфері ситуація е стабільнішою. 38 років (з 1955 р. по 1993 р.) Японією керувала ліберально-демократична партія. На три роки вона втратила владу через розкол в її лавах. Вперше в країні було створено коаліційні кабінети, куди, крім ліберальних демократів, увійшли й соціалісти, але вже 1996 р. ліберальні демократи знову повернули собі всю повноту влади і твердо утримують її в останні роки. Правляча партія Японії, як і країна в цілому, вміє пристосовуватися до нових умов.
У здійсненні свого зовнішньополітичного курсу Японія прагне налагоджувати рівноправні та взаємовигідні відносини з усіма країнами світу. А от головним стратегічним партнером для Японії впродовж усіх повоєнних років залишалися США.