Презентація на тему «Туреччина» (варіант 4)

Туреччина

Туреччина

Між 1918 і 1923 роками турецький руху опору на чолі з Мустафою Кемалем Ататюрком змусило греків і вірменів покинути Анатолію, в той час як італійці взагалі не добилися там своєї присутності. Турецька революціонери також придушили спроби курдів стати незалежними в 1920 році. Після того як турецьке опір отримало контроль над Анатолією, не було ніякої надії на задоволення умов Севрського договору.

Севрський мирний договір — був підписаний 10 серпня 1920 р. у Севрі (поблизу Парижа) султанським урядом Туреччини і союзними державами — переможницями в Першій світовій війні Севрський мирний договір був складовою частиною Версальсько-Вашингтонської системи. Мав на меті не тільки відторгнення від Османської імперії арабських районів, але й розчленовування власне турецької території, придушення кемалістської революції, створення плацдарму для імперіалістичної інтервенції у Радянську Росію.
До часу підписання договору більша частина Туреччини була окупована військами великих держав. Згідно з угодою, Палестина та Ірак передавалися Великобританії, Сирія і Ліван — Франції як підмандатні території. Туреччина відмовлялася від усяких зазіхань на Аравійський півострів і країни Північної Африки, визнавала англійський протекторат над Єгиптом, англійську анексію Кіпру, передавала Італії Додеканесські острови. Східна Фракія та Едірне (Адріанополь), Галліпольський півострів передавалися Греції. Зона проток підлягала повному роззброєнню і поступала під контроль створеної Антантою міжнародній Комісії проток.
Таким чином договір позбавляв Туреччину виходу до Середземного моря. Визначення кордону між Туреччиною і Вірменією надавалося третейському рішенню президента США, які розраховували отримати мандат на Вірменію. Від Туреччини відділяється Курдистан, межі якого повинні були бути визначені англо-франко-італійською комісією.
Севрський мирний договір відновлював режим капітуляції, фактично надавав державам Антанти право втручатися у внутрішні справи Туреччини, обмежував турецькі збройні сили 50 тис. солдат і офіцерів, у тому числі 35 тис. жандармерії. Його підписання викликало величезне обурення турецького народу. Уряд Великого національного зібрання Туреччини (створений в квітні 1920 р.) відкинув договір.
Навіть султан не зважився його ратифікувати Військова та політична підтримка, надана Радянською Росією, а також рішуча перемога у Греко-турецькій війні 1919—1922 дали можливість уряду М. Кемаля Ататюрка домогтися на Лозаннський конференції 1922—1923 рр. офіційної відміни Севрського мирного договору.

Севрський мирний договір — був підписаний 10 серпня 1920 р. у Севрі (поблизу Парижа) султанським урядом Туреччини і союзними державами — переможницями в Першій світовій війні Севрський мирний договір був складовою частиною Версальсько-Вашингтонської системи. Мав на меті не тільки відторгнення від Османської імперії арабських районів, але й розчленовування власне турецької території, придушення кемалістської революції, створення плацдарму для імперіалістичної інтервенції у Радянську Росію.
До часу підписання договору більша частина Туреччини була окупована військами великих держав. Згідно з угодою, Палестина та Ірак передавалися Великобританії, Сирія і Ліван — Франції як підмандатні території. Туреччина відмовлялася від усяких зазіхань на Аравійський півострів і країни Північної Африки, визнавала англійський протекторат над Єгиптом, англійську анексію Кіпру, передавала Італії Додеканесські острови. Східна Фракія та Едірне (Адріанополь), Галліпольський півострів передавалися Греції. Зона проток підлягала повному роззброєнню і поступала під контроль створеної Антантою міжнародній Комісії проток.
Таким чином договір позбавляв Туреччину виходу до Середземного моря. Визначення кордону між Туреччиною і Вірменією надавалося третейському рішенню президента США, які розраховували отримати мандат на Вірменію. Від Туреччини відділяється Курдистан, межі якого повинні були бути визначені англо-франко-італійською комісією.
Севрський мирний договір відновлював режим капітуляції, фактично надавав державам Антанти право втручатися у внутрішні справи Туреччини, обмежував турецькі збройні сили 50 тис. солдат і офіцерів, у тому числі 35 тис. жандармерії. Його підписання викликало величезне обурення турецького народу. Уряд Великого національного зібрання Туреччини (створений в квітні 1920 р.) відкинув договір.
Навіть султан не зважився його ратифікувати Військова та політична підтримка, надана Радянською Росією, а також рішуча перемога у Греко-турецькій війні 1919—1922 дали можливість уряду М. Кемаля Ататюрка домогтися на Лозаннський конференції 1922—1923 рр. офіційної відміни Севрського мирного договору.

Турецька війна за незалежність 19 травня 1919 — 24 липня 1923
Війна, розв'язана турецькими націоналістами проти Антанти, коли була розкраяна країна після поразки Османської імперії в Першій світовій війні.
Турецький національний рух (Кува-ї Міллійє) в Анатолії призвів до формування нового Великого національного зібрання (ВНСЗ) на чолі з Мустафою Кемаль Ататюрком і його соратниками. Після закінчення турецько-вірменської, франко-турецької, греко-турецької війн, Севрський договір було анульовано і підписано Лозаннський мирний договір в липні 1923 року. Союзники залишили Анатолію та Східну Фракію, Турецька Республіка була проголошена у жовтні 1923 року.
Створення турецького національного руху призвело до скасування Османської системи міллетів, а реформи Ататюрка створили сучасну, світську державу.

Причини:
1)Крах Османської імперії після поразки в Першій світовій війні.
2)Значні територіальні втрати за Севрським договором з Антантою (1920)
Мета революції:
Збереження єдності Туреччини
Лідер:
Генерал Мустафа Кемаль

Події
Центром революції була Анатолія. Тут наприкінці 1918 — початку 1919 рр. виник стихійний народний рух проти окупації ряду районів країни державами Антанти який переріс після окупації Грецією Ізміра 15 травня 1919 р. у визвольну війну.
Керівним класом в революції була анатолійська буржуазія (переважно торгова), зацікавлена у збереженні територіальної цілісності країни і створенні незалежної турецької національної держави. Значну роль зіграли патріотичні кола дрібної буржуазії, інтелігенції, в особливості офіцерство, з-посеред якого висунувся лідер революції Мустафа Кемаль Ататюрк.
У вересні 1919 р. Сивасський конгрес буржуазних організацій (так званих, Товариств захисту прав) обрав керівний центр революції — Представницький комітет на чолі з Кемалем. Зробивши в кінці 1919 р. своєю резиденцією Анкару, цей комітет став фактично виконувати функції тимчасового уряду Туреччини. Після розгону у березні 1920 р. окупантами парламенту в Стамбулі, скликаного в січні 1920 р. на вимогу кемалістів і прийняв 28 січня декларацію незалежності «Національний обітницю».
Представницький комітет скликав 23 квітня 1920 р. в Анкарі Великі національні збори Туреччини (ВНЗТ), проголосив себе єдиною законною владою в країні. Султанський уряд у Стамбулі до того часу в значній мірі втратив свій вплив. Його спроби придушити національно-визвольний рух своїми силами зазнали невдачі. З середини 1920 р. великі держави розгорнули за допомогою грецької армії відкриту збройну інтервенціюпроти анкарского уряду. Разом з тим вони почали чинити тиск на султанський уряд, домігшись від нього підписання кабального Севрського мирного договору 1920.
Створена замість ліквідованих партизанських загонів регулярна армія ВНЗТ на початку 1921 р. затримала просування іноземних військ, а потім завдала їм ряд поразок і до осені 1922 р. повністю звільнила територію Туреччини від іноземних окупантів.

Результати революції
1923 р. - Туреччину оголошено республікою
Лозаннська конференція переглянула Севрський договір і визнала незалежність Туреччини
Першим президентом Турецької республіки став Мустафа Кемаль
Проведено серію радикальних реформ

Мустафа Кемаль Ататюрк
(ім'я при народженні — Алі Різа оглу Мустафа до 1934 Мустафа Кемаль Паша)
Видатний державний і політичний діяч Туреччини, турецький генерал; перший президент Туреччини; лідер Турецької війни за незалежність проти поділу колишньої Османської імперії після 1-ї Світової війни.
Очоливши після поразки (жовтень 1918) Османської імперії в Першій світовій війні національно-революційний рух і «війну за незалежність» в Анатолії, домігся ліквідації уряду султана і окупаційного режиму, створив нову, засновану на націоналізмі («суверенітет нації»), республіканську державу, провів ряд серйозних політичних, соціальних і культурних реформ, таких як: ліквідація султанату (1 листопада 1922), проголошення республіки (29 жовтня 1923), скасування халіфату (3 березня 1924), запровадження світського навчання, закриття дервішських орденів, реформа одягу (1925), прийняття нового кримінального та цивільного кодексів за європейським зразком (1926), латинізація алфавіту, відділення релігії від держави (1928), надання виборчих прав жінкам, скасування титулів і феодальних форм звертання, введення прізвищ (1934), створення національних банків і національної промисловості. Як голова Великих національних зборів (1920—1923) і потім (з 29 жовтня 1923) як президент республіки, переобиратися на цей пост кожне чотириріччя, а також як незмінний голова ним створеної Народно-республіканської партії, придбав в Туреччині незаперечний авторитет і диктаторські повноваження.
(19. 05. 1881 — 10. 11.1938)

Реформи Камаля 1923- 1934 рр.
Республіканізм
Націоналізм
Популізм
Державництво
Відокремлення ісламу від школи і держави
Запроваджені прізвища; Кемаль отримав прізвище Ататюрик – “ батько турків.”
Заохочення національних товаровиробників, скорочення іноземного капіталу.
Принципи реформ:
Реформізм: уведення західноєвропейських зразків управління державою, армією, суспільством.
Заборона профспілок ( крім державних), опозиційних партій і організацій.

Зміст реформ
Конституція 1924 р. закріпила республіканський устрій і проголосила основні демократичні свободи.
Надання жінкам виборчого права.
Зрівняння у правах жінок з чоловіками.
Відміна багатоженства, запровадження громадського шлюбу – запровадження європейського судочинства.

Дякую за увагу!
Виконала
учениця 10- А класу
Чайка Ірина