Презентація на тему «США» (варіант 13)

Презентаціяна тему:”США У 60-70-х роках”
Виконала
Учениця11 класу
Марющенко Альона

Президентство Д.Кеннеді і Л.Джонсона
На виборах 1960 р. президентом США було обрано лідера демократичної партії Д.Кеннеді (1917-1963). Демократи прийшли до влади в сприятливий момент економічного розвитку США. НТР, яка почалася в 50-ті роки, в 60-ті дала суттєвий приріст виробництва. На перший план виходили галузі виробництва засновані на останніх досягненнях наукового прогресу – електроенергетика, електроніка, хімічна промисловість. НТР дала поштовх і розвитку сільського господарства – так званій "зеленій революції". Наука перетворилася у виробничу сферу. Науково-дослідницькі і дослідно-конструкторські роботи (НДДКР) стали рушійною силою прогресу. Бурхливий ріст виробництва продовжувався до 1967 р. Після цього темпи росту уповільнилися і досягли 1% в рік. 60-ті роки характеризувались високим ступенем державного втручання в економіку і регулювання соціальних відносин американського суспільства.

Джон Фі́тцджеральд Ке́ннеді (англ. John Fitzgerald Kennedy, відомий також як JFK; * 29 травня 1917 — † 22 листопада 1963) — тридцять п'ятий президент Сполучених Штатів Америки. Обраний до Палати представників 1946 року; через 6 років обраний до Сенату. В 1961 році став наймолодшим президентом і першим католиком, обраним на цю посаду. Загинув у результаті замаху в 1963 році.

Перемога Кеннеді на виборах пожвавила реформаторську діяльність. Було вжито заходів для стимулюванню економічного зростання. З цією метою використовувались інфляційні процеси і дефіцит державного бюджету (кейнсіанська теорія).
            Програма передбачала комплексну "перебудову" регіонів хронічної депресії, допомогу фермерам, підвищення мінімальної заробітної плати, поліпшення соціального забезпечення, перекваліфікацію безробітних та інші заходи, покликані збільшити платоспроможний попит населення і стати додатковим стимулом економічного зростання. Важливе місце у програмі відводилось проблемам громадянських прав, становищу національних меншин, жінок, молоді. Загалом виконання програми виходило за межі власне економіки і повинно було вивести США на "нові рубежі" (таку назву отримала ця програма).

   Деякі з запланованих заходів мали характер соціальних реформ і почали здійснюватись вже у 1961-1962 рр. Було підвищено погодинну мінімальну заробітну плату, збільшено допомогу безробітним, впроваджувалась програма підготовки і перепідготовки робітників. Соціальні програми у поєднанні з державними програмами стимулювання капіталовкладень забезпечили США динамічний розвиток протягом 60-х років.
            Для того, щоб вивести США на лідируючі позиції в дослідженні космосу, Кеннеді запропонував програму "Аполлон", метою якої була висадка американців на Місяці, що і було зроблено у липні 1969 р. американськими астронавтами Н.Армстронгом і Е.Олдіном.

 12 квітня 1961 р. громадянин СРСР Ю.Гагарін вперше у світі здійснив космічний політ. Перша реакція Кеннеді була нейтральна, але коли він побачив, що ця подія у світі дала високі позитивні дивіденди СРСР, він через два дні після цього скликає нараду в Білому домі де емоційно говорить: “Чи існує яка-небудь галузь, в якій ми зможемо їх догнати? Що можна зробити? Чи можна облетіти Місяць раніше їх?.. Чи можна запустити людину на Місяць раніше їх?. Чи можна їх перегнати?… Якби тільки хто-небудь, хто б міг сказати, як їх догнати! Давайте знайдемо кого-небудь, кого завгодно. Мені все рівно, нехай це буде той сторож, аби він знав як”.

 Багатообіцяюча кар'єра Кеннеді була перервана: 22 листопада 1963 р. його було вбито в місті Далласі. До теперішнього часу так остаточно і не з`ясовано, хто вбив президента і хто стояв за спиною вбивць. Висувається багато версій: маніяк-одинак вбивця Лі Харві Освальд (основна версія), звинувачувалися ЦРУ, мафія, Ліндон Джонсон і секретні служби, Едгар Гувер і ФБР, праві екстремісти у союзі з багатими нафтовими компаніями, кубинська еміграція, лідер Куби Ф.Кастро, представники воєнно-промислового комплексу, СРСР. Таке розмаїття версій свідчить, що діяльність Кеннеді зачіпала інтереси всіх цих груп.

Новим президентом США став Ліндон Джонсон, який висунув амбіційний план побудови "Великого суспільства" без злиднів, безробіття, злочинності, тяжких хвороб. Він поставив завдання ліквідувати в США бідність. Значною мірою план було продиктовано особистим прагненням Джонсона перевершити Кеннеді. В результаті вжитих заходів (підвищення рівня мінімальної заробітної плати, надання субсидій і кредитів фермерам, збільшення витрат на охорону здоров'я, освіту, житлове будівництво, створення "трудових корпусів", надання допомоги тим, хто живе за межею бідності) число бідних в Америці скоротилось з 36,4 млн. до 25,4 млн. осіб, але повністю ліквідувати бідність не вдалось.

Ліндон Б. Джонсон (англ. Lyndon B. Johnson) (1908–1973) — 36-й президент США. Обирався до Палати представників і до Сенату. 1955 року обраний лідером більшості у сенаті. 1960 обраний віце-президентом. Заступив на посаду президента у 1963 році, після замаху на президента Кеннеді. Обраний президентом 1964 року.

У зовнішній політиці демократи виробили доктрину "гнучкого реагування". Її суть зводилась до адекватного реагування на дії СРСР у різних регіонах світу. В період правління демократів відбулось загострення відносин між СРСР і США. Кульмінацією стала Карибська криза (1962 р.). Після цього почалась нормалізація відносин між двома країнами. 16 червня 1963 р. Кеннеді навіть заявив, що США готові "вести мирні змагання з будь-якою іншою системою на Землі". Покращання відносин продовжувалось недовго. Вбивство Кеннеді і втягування США у війну у В'єтнамі надовго заблокували цей процес.
            США змінили своє ставлення також до країн Латинської Америки. Було розроблено програму "Союз заради прогресу", яка повинна була сприяти проведенню реформ для подолання соціально-економічних суперечностей в регіоні. З 1961 р. по 1968 р. США надали країнам Латинської Америки допомогу в розмірі 4,5 млрд. доларів.

Масові рухи за громадянські права
 У 40-60-ті роки в США розгорнулася активна боротьба за громадянські права різних верств населення, зокрема американських негрів проти расової дискримінації. Це було пов'язано із зміною становища негритянського населення. У роки другої світової війни зріс попит на робочу силу в промислових містах Півночі США, і багато негрів залишило Південь країни, де вони піддавались жорстокій дискримінації і фактично були позбавлені права голосу. На Півночі, де не було традицій расової сегрегації, негри активно включились в політичну боротьбу. Їхні голоси стали серйозною підтримкою для демократичної партії і вона не могла ігнорувати їхні вимоги. У 1948 р. було заборонено дискримінацію негрів при наймі на державну службу, почалась підготовка до ліквідації дискримінації в армії.

У 50-ті роки боротьба вступила в новий етап. Визнаним лідером негритянського населення став Мартін Лютер Кінг, баптистський пастор. Він запропонував використати в боротьбі тактику ненасильницьких дій Махатми Ганді. Така тактика сприяла втягуванню в боротьбу значної кількості населення. У 1955 р. Кінг організував бойкот автобусної компанії в Алабамі, яка проводила сегрегацію пасажирів. У 1956 р. Верховний суд визнав таку сегрегацію антиконституційною. Ще раніше Верховний суд визнав незаконною сегрегацію в школі. Такі рішення суду наштовхувались на значний опір білих на Півдні США. У 1957 р. для виконання рішень суду в місті Літтл-Рок (штат Арканзас) було використано війська.

Ма́ртін Лю́тер Кінг, моло́дший (англ. Martin Luther King, * 15 січня 1929 Атланта штат Джорджія, США— † 4 квітня 1968, Мемфіс, штатТеннессі) — американський проповідник і лідер руху за громадянські права 1960-х років, речник тактики ненасильства в боротьбі протирасизму. Нагороджений Нобелівською премією миру 1964 року

  У 70-ті роки масові рухи припинились. Причиною цього була не політика республіканців. Що перемоги на виборах 1968 р., а економічна криза 70-х років, яка змінила пріоритетність проблем, які стояли перед населенням. Крім того, більша частина вимог масових рухів була задоволена: американські війська були виведені з В'єтнаму, ліквідовано загальну військову повинність, расизм поставлено поза законом, а в 1972 р. набрала чинності 26 поправка до Конституції США, яка дала право голосу молоді з 18 років.
 

 Кризові 70-ті роки. Президентство Р.Ніксона, Дж.Форда, Дж.Картера.
 На президентських виборах 1968 р. перемогу одержали республіканці. Президентом став Річард Ніксон (1913-1994).
            Вже в перші роки правління республіканців США були вражені економічною кризою. Особливістю цієї циклічної кризи перевиробництва (1969-1970 рр.) було, те що скорочення виробництва і збільшення безробіття супроводжувались підвищенням цін це явище отримало назву інфляція). Наприкінці 60-х років почались енергетичні труднощі, які вилились в 1973 р. в енергетичну кризу, яка поглибила попередню перевиробництва. Це відразу призвело до нового падіння виробництва, зростання безробіття, значного підвищення цін. Все це змусило республіканців відмовитись від політики неоконсерватизму, яку вони проголосили, і вдатися до активного використання методів державного регулювання економіки. У січні 1971 р. Р.Ніксон навіть заявив журналістам: "Я тепер кейнсіанець"

Рі́чард Мілга́ус Ні́ксон (англ. Richard Milhous Nixon, МФА: [ˈrɪt͡ʃɚd ˈmɪlhaʊ̯s ˈnɪksən]; *9 січня 1913, Йорба-Лінда, Каліфорнія — †22 квітня 1994, Нью-Йорк) — 37-й Президент Сполучених Штатів Америки(1969—1974), від Республіканської партії.

    Економічна криза – раптове падіння, скорочення виробництва, що супроводжується розорення значної частини підприємств, зростанням безробіття, падінням заробітної плати і курсу акцій.  Для подолання економічних труднощів було розроблено програму заходів, які дістали назву "нова економічна політика". Наслідком проведення цієї політики стало ширше державне регулювання. Вперше в мирний час було введено контроль за цінами. Непомірно зросли державні витрати на соціальні програми. Але всі ці заходи виявились малоефективними. У 1973-1974 рр. США вразила і політична криза, яка виявила всі недоліки американської політичної системи і державного апарату

Особливості проявів кризи 1973-1975 рр. в США
Спад виробництва супроводжувався зростанням цін і неконтрольованою інфляцією
Стрімке зростання безробіття.
Падіння життєвого рівня населення.
Криза перевиробництва переплелася зі структурною, сировинною і валютно-фінансовою.
Економічна криза співпала і з політичною кризою.

17 червня 1972 р. під час передвиборчої кампанії до штаб-квартири демократичної партії в готелі "Уотергейт" забрались їхні політичні конкуренти, аби встановити підслуховуючу апаратуру. Вони були виявлені і заарештовані. Виник грандіозний "Уотергейтський скандал". У результаті розслідування президент Ніксон змушений був у 1974 р. піти у відставку. Одночасно було ухвалено рішення про введення державної системи фінансування виборів президента. Місце Ніксона зайняв віце-президент Джеральд Форд (1974-1976 рр.).

Дже́ральд Рудольф Форд, мол. (англ. Gerald Rudolph Ford, Jr.) (*14 липня 1913 — †26 грудня 2006) — 38-й президент США (1974—1977).

У зовнішній політиці республіканці Р.Ніксон і Дж.Форд намагались реалізувати політику розрядки: нормалізація відносин з СРСР, обмеження стратегічних ядерних озброєнь, зменшення загрози спалахування ядерної війни. Також США нормалізували відносини з комуністичним Китаєм (1971 р.), припинили війну і вивели свої війська з В`єтнаму (у 1975 р. комуністи перемогли у громадянській війні на півдні В`єтнаму). Поразка у В`єтнамі породила в США так званий “в`єтнамський синдром” – боязнь бути втягнутим у тривалий кривавий конфлікт без перспективи перемоги.

Період президентства Дж.Форда найменш досліджений в історії США. Роки його правління припадають на найбільш трагічний у повоєнний час період в історії країни: економічна криза, зростання злочинності, наслідки політичної кризи, яка підірвала довіру до інститутів влади, завершення в`єтнамської війни, розчарування у суспільстві. Форду, з його врівноваженим і спокійним характером вдалося відновити довіру до влади президента, вселити в душі американців надію у майбутнє. Проте "Уотергейтський скандал" настільки підірвав престиж республіканців, що на президентських виборах 1976 р. перемогу здобув демократ Джиммі Картер, губернатор штату Джорджія, спеціаліст в галузі атомної енергетики.

Джеймс Ерл «Джиммі» Картер-молодший (англ. James Earl "Jimmy" Carter, Jr.; *1 жовтня, 1924) — 39-й Президент Сполучених Штатів Америкиз 1977 до 1981 рр. Джиммі Картер також лауреат нобелівської Премії Миру 2002 р. ого також було обрано два рази губернатором штату Джорджія — цю посаду він обіймав з 1971 по 1975 рр.

У роки його президентства відбувся злам у настроях американського суспільства. Воно переконалось, що неможливо вийти з кризи з допомогою державного регулювання. Для демократа Картера це мало фатальні наслідки, оскільки з ними асоціювалось державне регулювання, хоча у своїй політиці він намагався реалізувати протилежну стратегію  Зокрема, він скоротив соціальні програми. Намагався узгодити державні витрати і доходами бюджету. Ці зміни грали на руку республіканцям. До того ж невдача у визволенні американських дипломатів у Тегерані, де відбулась ісламська революція, (1979 р.) дала привід для звинувачень адміністрації в слабкості. А нова фаза енергетичної кризи (1979-1980 рр.) додала нових економічних проблем

 60-70-ті роки стали важливою віхою в історії США. У цей період завершився той період, що був започаткований «новим курсом» Ф.Рузвельта. У цей період американці замахнулися на досягнення «нових рубежів», створення «великого суспільства» і прагнули «остаточно побороти бідність». Та реалії 70-х років примусили США зосередитися на вирішенні зовсім інших проблем. Кризи насувались одна за одною. Америка потребувала змін.

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!