Презентація на тему «Румунія» (варіант 3)

Урок 24
Тема. Угорщина. Румунія.
Завдання уроку: розкрити перебіг революційних подій в Угорщині у 1918-1919 рр. та дати їм оцінку. Охарактеризувати режим М. Хорті; охарактеризувати розвиток Румунії у міжвоєнний пе­ріод, показати процес становлення авторитарної дикта­тури в країні, дати аналіз тим процесам, що відбувалися у міжвоєнній Румунії; закріпити навички аналізу і зіставлення історичного матеріалу, уміння розглядати історичні яви­ща в конкретно-історичних умовах; виховати учнів у дусі патріотизму, національної свідомості та гідності.

План
1. Наслідки Першої світової війни для Угорщини.
2. Національна революція 1918 – 1919 рр.
3. Діяльність РУР
4. Режим М. Хорті.
5. Наслідки Першої світової війни для Румунії.
6. Становлення «Причорноморської міні-імперії». Розвиток Румунії у 1920–1930-ті рр.
7. Встановлення диктатури Антонеску.

Угорщина після Першої світової війни: втратила 1,5 млн. убитими, половину національного багатства; втрачено 2/3 території; економічна криза: падіння обсягів виробництва, розорення сільського господарства, розірвання традиційних економічних зв'язків; значна кількість біженців; політична криза, спроба встановити радянську владу.
 
«Герб Угорщини»
Прапор Угорщини

«Територіальні втрати Угорщини за Тріанонським договором»
4 червня 1920р. – укладення Тріанонського мирного договору з Угорщиною.
• Передача Хорватії, Бачки й західної частини Банату Коро­лівству сербів, хорватів та словенців.
•Передача Трансільванії та східної частини Банату Румунії, а Словаччини і Закарпатської України – Чехословаччині.
• Обмеження армії (35 тис. чоловік).
• Сплата репарацій.

Революція 1918 р.
1918р. – припинення існування Австро-Угорської імперії.
16 жовтня 1918 р. – початок перетворення імперії на союзну державу. Створено Національну раду на чолі з графом М. Карої, до скла­ду якої увійшли представники Партії незалежності й Соціал-демократичної партії Угорщини.
30 жовтня 1918р. – початок демократичної революції, основ­ною вимогою якої було проведення реформ. Опір з боку імпера­тора Карла.
16 листопада 1918 р. – проголошення Національною радою Угорщини республікою; на чолі уряду країни – М. Карої.

Демократичні реформи уряду Карої: встановлення загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні; закон про свободу зборів і союзів; дозвіл на створення політичних організацій; закон про 8-годинний робочий день; планування аграрної реформи, яка передбачала зменшення помі­щицького землеволодіння та передачу частини землі безземель­ним селянам.
Результат: утворення незалежної і суверенної Угорської держави.
Соціалістична революція в Угорщині 1919 р.
Передумови й причини: розпад «історичної Угорщини», наростання економічної та політичної кризи в країні, зростання впливу комуністів, які в листопаді 1918 р. утворили Комуністичну партію Угорщини (КПУ) на чолі з Б. Куном (за­клик комуністів до здійснення соціалістичної революції та вста­новлення диктатури пролетаріату за радянським зразком), вплив революційних подій в СРСР.

Лідер Угорської Радянської Республіки Б. Кун»

Встановлення комуністичної диктатури
• 21 березня 1919 р. – створення Соціалістичної партії Угорщини (СПУ)
• Створення нового уряду – Революційної урядової ради, яка про­голосила створення Угорської Радянської Республіки (УРР).
Основні перетворення уряду УРР:
– Націоналізація банків, підприємств, транспорту, шкіл, лікарень, бібліотек.
– Створення для управління економікою Вищої ради народного господарства, а для керівництва галузями – народних комі­саріатів.
– Ліквідація старого державного апарату, передача влади Радам.
– Позбавлення підприємців та чиновників прав.
– Скасування поміщицького землеволодіння.
– Створення у примусовому порядку кооперативів.
– Встановлення 8-год. робочого дня, підвищення зарплатні, зниження квартплати.
– Орієнтація у зовнішній політиці на Радянську Росію, формування ЧА.
– Відокремлення церкви від держави, школи; репресії проти священнослужителів.

Падіння комуністичної диктатури
Квітень 1919р. – виступ проти УРР держав Антанти; формування М. Хорті для боротьби з комуністичною диктатурою армії.
Травень 1919 р. – витіснення угорської Червоної армії до р. Тіси.
Літо 1919р. – антирадянські повстання в Будапешті.
1 серпня 1919р. – відставка комуністичного уряду під тиском наступаючих румунських і чехословацьких військ;
4 серпня 1919 р. – румунські і чехословацькі війська увійшли до Будапешта, комуністична влада в країні була повалена.
14 листопада 1919 р. – вступ до Будапешта частин угорської армії на чолі з адміралом М. Хорті.
Причини поразки соціалістичної революції: агресія країн Антанти, що боялися поширення комуністичних порядків у Європі; прорахунки соціально-економічної політики. Територіальні претензії сусідніх держав; відсутність допомоги з боку Радянської Росії; червоний терор, слабка соціальна база.

Режим М. Хорті
Унаслідок парламентських виборів перемогли легітимісти – прихильники реставрації монархії Габсбургів. Протести Антанти і держав, що утворилися після розпаду Авс­тро-Угорщини .
Січень 1920 р. – проголошення парламентом М. Хорті регентом держави з широкими повноваженнями.
Березень 1920 р. – Національні збори відновили монархію. М. Хорті відмовився передати владу монарху.
Листопад 1921 р. – прийняття Національними зборами закону про скасування права Карла Габсбурга на престол. Встановлення режиму М. Хорті, який мав авторитарний та дик­таторський характер.
«Корона Св. Стефана – символ
угорської державності»

«М. Хорті»

В'їзд М. Горті до Будапешту

«Угорщина у міжвоєнний період»

Внутрішня політика:
• Призначення на посаду прем'єр-міністра І. Бетлена, який заснував Партію єдності, яка фак­тично перетворилася на урядову партію.
• Стабілізація економічного становища в 1924-26 рр.
• Міжнародна «позика оздоровлення» сприяла пожвавленню про­мислового виробництва та стабілізації валюти.
• Розвиток важкої промисловості, машинобуду­вання, текстильної промисловості.
• Проведення аграрної реформи: вилучення за викуп землі у вели­ких поміщиків та продаж її селянам.
• В умовах світової економічної кризи запропоновано програму «відродження угорської нації».
• 1934 р. – початок нового піднесення промисловості.
• 1934р. – створення фашистської організації «Воля нації», яка 1939р. була перейменована у «Перехрещені стріли».
• Поступове нарощування військового потенціалу, відновлення військової промисловості і масової угорської армії.

Зовнішня політика Угорщини
Червень 1920р. – укладення Тріанонського мирного договору. Укладення договору про дружбу між хортистською Угорщиною та фашистською Італією, направленого проти країн Малої Ан­танти.
З 1933 р. – зближення з нацистською Німеччиною.
Листопад 1938 р. – передання Чехословаччиною Угорщині пів­денних районів Словаччини і Закарпатської України.
1939 р. – приєднання Угорщини до Антикомінтернівського пакту.
Березень 1939р. – захоплення Угорщиною Закарпаття, допомо­га Гітлеру в ліквідації суверенітету Чехословаччини.
1940 р. – передання Угорщині Північної Трансільванії, яка вхо­дила до Румунії. Приєднання Угорщини до Троїстого пакту (Ні­меччина, Італія, Японія).
 

Наслідки Першої світової війни для Угорщини.
Румунія воювала на боці Антанти з 1916 р.
9 грудня 1917 р. – укладення угоди з Німеччиною й Австро-Угорщиною про припинення воєнних дій.
7 травня 1918 р. – підписання Бухарестського миру з держава­ми Центрального блоку.
10 листопада 1918р. – румунський уряд пред'явив ультима­тум командувачу окупаційних військ генералові Макензену з ви­могою негайного звільнення румунської території і заява про денонсацію Бухарестського
миру; Демографічні втрати
(800 тис. чол.), матеріальні збитки
(31 млрд лей золотом). Анексія
територій – Бессарабії, Південної
і Північної Буковини.
Закріплення за Румунією
Буковини, Трансільванії і східної
ча­стини Банату; Південної
Добруджі і Бессарабії.
«Герб Румунії на початку ХХ ст.»

Наслідки Першої світової війни для Угорщини.
Румунія воювала на боці Антанти з 1916 р.
9 грудня 1917 р. – укладення угоди з Німеччиною й Австро-Угорщиною про припинення воєнних дій.
7 травня 1918 р. – підписання Бухарестського миру з держава­ми Центрального блоку.
10 листопада 1918р. – румунський уряд пред'явив ультима­тум командувачу окупаційних військ генералові Макензену з ви­могою негайного звільнення румунської території і заява про денонсацію Бухарестського
миру; Демографічні втрати
(800 тис. чол.), матеріальні збитки
(31 млрд лей золотом). Анексія
територій – Бессарабії, Південної
і Північної Буковини.
Закріплення за Румунією
Буковини, Трансільванії і східної
ча­стини Банату; Південної
Добруджі і Бессарабії.
«Герб Румунії на початку ХХ ст.»

Основні положення Конституції 1925 р.: проголошення конституційної монархії; запровадження загального, прямого виборчого права при таєм­ному голосуванні; законодавча влада належала двопалатному парламенту (Палата депутатів і Сенат); підконтрольність виконавчої влади королю, який мав право при­значати і зміщувати міністрів, розпускати парламент; демократичні права для всіх жителів країни неза­лежно від їхнього походження, мови та релігії; гарантія прав на працю її основні громадянські свободи.

«Форма державного правління Румунії за конституцією 1923 р.»

Політичний та економічний розвиток країни в 1920-ті рр.
Політичний розвиток: політична боротьба між багатьма партіями; національно-ліберальна партія, за якою стояли великі фінан­систи та підприємці. Лідер – І. Братіану, який очолював уряд з 1922 до 1926 р. та 1927 р.; народна партія, яка представляла інтереси великих землевлас­ників. Лідер – А. Авереску.; національна партія, яка обстоювала інтереси населення Трансіль­ванії виступала за подальший розвиток сильної централізованої румунської держави, віддавала пріоритет румунізації країни. Лідери – А. Вайд-Воєвод і Ю. Маніу; цараністська партія (царани – селяни), яка виступала з гаслами проведення аграрної реформи і створення «селянської держави» без зміни «існуючого ладу». Лідер – І. Михалаке; націонал-цараністська партія (1926 р.). Лідер – Ю. Маніу, який 1928 р. очолив уряд країни.

Економічний розвиток
– Аграрна реформа 1920-1921 рр.: відчуження та викуп державних, королівських, поміщицьких і частини церковних земель; продаж земель безземельним і малоземельним селянам (але викуповувати землю змогли лише заможні селяни).
– 1921-1928рр. – пожвавлення промислового розвитку і будівниц­тво нових підприємств (близько 1 тис.), збільшення видобутку нафти.
– Загострення соціальних проблем: зарплатня румунських робітників – найнижча у Європі; збільшення робочого дня до 16 год.
– Економічна криза, яка розпочалася вже 1928р., а найбільшої глибини досягла у 1931-1932 рр.

Економічний розвиток
– Аграрна реформа 1920-1921 рр.: відчуження та викуп державних, королівських, поміщицьких і частини церковних земель; продаж земель безземельним і малоземельним селянам (але викуповувати землю змогли лише заможні селяни).
– 1921-1928рр. – пожвавлення промислового розвитку і будівниц­тво нових підприємств (близько 1 тис.), збільшення видобутку нафти.
– Загострення соціальних проблем: зарплатня румунських робітників – найнижча у Європі; збільшення робочого дня до 16 год.
– Економічна криза, яка розпочалася вже 1928р., а найбільшої глибини досягла у 1931-1932 рр.

Королівська диктатура. Встановлення королівської диктатури
1930 р. – повернення до країни принца Кароля, який коронувався на престол як Кароль II.
1931р. – створення фашистської ор­ганізації «Залізна гвардія».
1934 р. – формування уряду великим фінансистом Г. Татареску. Курс на мілітаризацію економіки, орієнтація на Німеччину, укладення румуно-німецької угоди (23 бе­резня 1935 р.). Відбулася активізація діяльності профашистських організацій.
Лютий 1938 р. – встановлення в умовах політичної кризи ко­ролівської диктатури.

Внутрішня політика: 1938 р. – прийняття нової конституції Румунії: королю надано всю повноту влади, парламент перетворено на дорадчий орган, який на­давав румунам привілеї над національними меншинами; заборонено діяльність політичних партій та профспілок.
Розправа королівської диктатури з крайньоправими силами: звину­вачення «залізногвардійців» у змові, арешт та вбивство їх вождів.
Зовнішня політика: намагання королівської диктатури лавірувати між фашистськи­ми і демократичними західними державами, схилення до спів­робітництва з фашистським блоком; відхилення пропозиції СРСР про утворення системи колективної безпеки.
1940 р. – передання СРСР Бессарабії та частини Північної Бу­ковини, де проживало українське населення. Румунія повернула Болгарії Південну Добруджу. Відторгнення від Румунії Північної Трансільванії на користь Угорщини.

Встановлення диктатури І. Антонеску
30 серпня 1940 р. – масові демонстрації в Бухаресті, Клужі, Араді, багатьох містах Трансільванії, учасники яких виступали з антикоролівськими гаслами. 5 вересня 1940 р. – Кароль II доручив сформувати новий уряд ге­нералу І. Антонеску, якого вважали людиною «твердої руки». Антонеску висунув вимогу зречення Кароля II від престолу. 6 вересня 1940 р. – король підписав акт зречення і передав уп­равління державою. Антонеску, який став «кондукеторулом» (фюрером, керівником).
Антонеску Йон (1882–1946) – диктатор Румунії в 1940-1944 рр. Учасник інтервенції проти Угорської радянської республіки (1919). У 1933 р. – призначений начальни­ком румунського генштабу. Присвоїв собі ти­тул «керівника держави». Уряд Антонеску 1941 р. втягнув Румунію у війну проти СРСР. Після антифашистського повстання 23 серпня 1944 р. був заарештований і як військовий зло­чинець страчений за вироком народного трибуналу в Бухарест,

«Й. Антонеску»

Режим. Антонеску
Внутрішня політика: орієнтація на італо-німецькі зразки формування держави; скасування дії королівської конституції 1938 р.; знищення парламентаризму; скасування всіх громадянських прав і свобод; мілітаризація підприємств, встановлення на них військової дис­ципліни; створення концтаборів, розгортання масового терору; розправа з усіма політичними супротивниками; підпорядкування економіки інтересам Німеччини, війська якої контролювали нафтові родовища і переробні заводи.
Зовнішня політика: орієнтація на нацистську Німеччину.
Жовтень 1940р. – введення нацистських військ до Румунії. Перетворення Румунії на плацдарм гітлерівської агресії на Бал­канах і проти СРСР.
Листопад 1940 р. – приєднання Румунії до Троїстого пакту Німеччини, Італії та Японії.
6 квітня 1941 р. – вступ Румунії у Другу світову війну на боці Німеччини.

Зустріч Гітлера з Антонеску. Червень 1941 р.»