Презентація на тему «Ноосфера» (варіант 10)

Ноосфера

Мета:
ознайомити учнів із поняттями ноосфери, розглянути уявлення про місце людини в природі та її взаємодію з нею на різних етапах історичного розвитку людства; вказати на масштаби й наслідки антропогенного впливу на природне середовище на сучасному етапі; розвивати в учнів вміння застосовувати міжпредметні знання; виховувати раціональне ставлення до природних ресурсів.

Біосфера
Термін "біосфера" вперше був використаний в 1875 р. Австрійським геологом Е. Зюссом…Під біосферою нині розуміється сукупність всіх живих організмів разом із середовищем їхнього проживання, в яке входять:вода, нижня частина атмосфери і верхня частина земної кори, заселені мікроорганізмами.
Необхідно виділити і запам'ятати два головних компоненти біосфери : живі організми і середовище їхнього помешкання . Безперервно взаємодіючи між собою вони знаходяться в тісній, органічній єдності, утворюючи цілісну динамічну систему. Біосфера, як глобальна суперсистема, утворена рядом підсистем.
« Якщо ми будемо йти за природою як за вождем, ми ніколи не заблукаємо!»
« Якщо ми будемо йти за природою як за вождем, ми ніколи не заблукаємо!»
« Якщо ми будемо йти за природою як за вождем,
ми ніколи не заблукаємо!
С о к р а т

Жива речовина
Під науковим поняттям "жива речовина" мають на увазі сукупність всіх живих організмів планети та продуктів їх життєдіяльності, вироблених за час існування життя на Землі.
Так званий "культурний шар" найбільше помітний у містах. На цілі метри проникають у землю будівлі, побудовані людиною всього якихось 100-300-1000 років тому. Грунт, багатий гумусом та іншими поживними органічними і мінеральними речовинами, дає можливість існувати і розвиватися новим проявам життя. Говорячи про принципи існування біосфери, В.І. Вернадський насамперед уточнює способи функціонування живої речовини:
- «Живий організм є невід'ємною складовою земної кори, змінним її агентом, частинкою живої речовини і саме він приймає участь у геохімічних процесах. Організми використовують з навколишнього середовища хімічні елементи, щоб побудувати свої тіла, а повертають їх після смерті або в процесі життя в те ж саме середовище. Ось чому і життя, і органічна речовина знаходяться у безперервно- тісній взаємодії, у колообігу хімічних елементів. При цьому жива речовина слугує головним системоутворюючим фактором і утримує біосферу, як єдине ціле. Володіючи значно більшою активністю, ніж неорганічна природа, живі організми прагнуть до постійного вдосконалення і розмноження ввідповідних систем, включаючи біоценози. Останні в свою чергу постійно взаємодіють між собою, що і врівноважує живі системи різного рівня. У результаті досягається динамічна гармонія і сталість всієї суперсистеми життя - біосфери…

Ноосфера
Ноосфера (в буквальному ”сфера розуму”) - сучасна стадія
розвитку біосфери, пов'язана з появою в ній людства.
Частина планети і навколопланетного простору зі слідами
діяльності людини. Термін ноосфера запропонував
французький математик Едуард Леруа.
Едуард Леруа

Так само, як біосфера утворюється взаємодією всіх організмів на Землі, ноосфера складається
усіма розумами, що взаємодіють.

Серед складових частин ноосфери виділяють: 
-антропосферу (сукупність людей як організмів)
-техносферу (сукупність штучних об'єктів, створених
людиною, та природних об'єктів, змінених в результаті діяльності людства)
-соціосферу (сукупність соціальних факторів, характерних для даного етапу
розвитку суспільства і його взаємодії з природою).
Складові частини ноосфери

На думку О. Т. Звєрєва, основними законами ноосфери є:
-Історичні передумови (закономірності) виникнення
ноосфери (В. І. Вернадський)
-Закон ноосфери В. І. Вернадського
-Фундаментальна константа ноосфери - моральність
-Закон необхідності перемоги екологічного світогляду
-Закон неминучості збільшення ролі екополітики

-Принципи наростання цілеспрямованого впливу людей на систему
людина - суспільство – природа
-Закон гармонійного примирення свободи і національних особливостей з плануванням і об'єднанням
(П. Тейяр де Шарден)
-Закон єднання дій та ідей людства. (В.І. Вернадський)

В.І.Вернадський, який був переконаний, що поява на Землі носія Розуму підготовлена всією її попередньою геологічною історією.
«Людина, — писав він, — є геологічною силою більшого значення, ніж ми це собі уявляємо. І ця сила, створена всім попереднім життям, не може ні зникнути, ні повернути назад».
В.І.Вернадський

Сам термін «ноосфера» В.І. Вернадський, як відомо, взяв з праць французького вченого
Е. Леруа.
Г.С. Левіт писав: «Вернадський запозичив слово «ноосфера»,
яке йому сподобалося, але аж ніяк не його смисл». Справа в тому, що Леруа стверджував, ніби з появою людини біологічна еволюція завершилася і почалась її нова стадія — еволюція духовна, тобто стадія ноосфери.

В. Вернадський, на відміну від Е. Леруа, вважав, що біологічна еволюція не завершена, а триває і в період своєї найвищої стадії — ноосфери, яка вже настала. Рушійною силою такої еволюції, або,точніше, трансформації біосфери в ноосферу, він бачив людський розум, або наукову думку як «планетне» явище.

Згідно з поглядами В. Вернадського, людина спроможна взяти на себе роль свідомого регулятора всіх глобальних процесів — від екологічних до соціальних, визначивши подальшу долю біосфери.
На переконання вченого, людська діяльність має неминуче привести до «тріумфу розуму і гуманізму» на Землі.

Уявлення В. Вернадського щодо ролі ноосфери у визначенні близьких і віддалених перспектив розвитку біосфери викликають у нас захоплення і глибоку віру в те, що врешті-решт ноосфера відіграє таку роль. Разом з тим сьогоднішні реалії дають мало підстав для оптимізму, деякі вчені взагалі зазначають, що погляди Вернадського на ноосферу мають риси утопії.

Цілком очевидно, що сьогодні громадські організації, національні уряди, всі структури ООН, а також регіональні економічні, політичні та екологічні інституції повинні мати національні і глобальну стратегії переходу на збалансований розвиток, постійно узгоджуючи їх між собою.
У цій важливій справі ноосферні ідеї Вернадського можуть стати надійним підґрунтям, на якому вибудовуватимуться засади сталого розвитку.

Використані джерела:
1. Білявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй Р. С. Основи загальної екології. — К.: Либідь. 1995 — 368 с. 2. Екологічний словник: Навч. посібник /В.В.Прежко та ін. – Харків: ХДАМГ, 1999. – 416 с. 3. Злобін Ю.А. Основи екології.- К.: Лібра, 1998. – 249. 4. Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології, - К.: МАУП, 2000. – 238 с. 5. Кучерявий В.П. Екологія, - Львів: Світ, - 500 с.
6. Л.П. Царик, П. Л. Царик, І.М. Вітенко Екологія, Київ «Генеза» 2011.
Інтернет-ресурси:
journalagroeco.org.ua/index.php/ua/kontakti-golovne/8-a., (http://ecoclubua.com/ , http://pryroda.in.ua ,  ispu.ru - Экология., http://uk.wikipedia.org/, http://www.nenc.gov.ua/, http://uk.wikipedia.org/, http://pryroda.in.ua .