Презентація на тему «Вчення І.П. Павлова про Аналізатори»
.
Вчення І.П. Павлова про Аналізатори
Зовнішній світ, що оточує людину, пізнається за допомогою органів чуття. Органи чуття сприймають не тільки подразнення, що йдуть від внутрішнього середовища організму. У результаті подразнення органів чуття у великих півкулях головного мозку виникають відчуття, сприйняття, уявлення.
Тільки через відчуття людина орієнтується у навколишньому середовищі. Складні нервові апарати, що сприймають і аналізують подразнення, що надходять із зовнішнього і внутрішнього середовища організму, І.П. Павлов назвав аналізаторами. Аналізатор, по І.П. Павлову, складається з трьох тісно пов'язаних між собою відділів: периферичного, провідникового і центрального.
Рецептори є периферичною ланкою аналізатора. Вони представлені нервовими клітинами, що реагують на певні зміни в навколишньому середовищі. Рецептори різні за будовою, місцем розташування і функціями. Деякі рецептори мають вигляд порівняно просто влаштованих нервових закінчень, або вони є окремими елементами складно влаштованих органів почуттів, як, наприклад, сітківки ока.
.
Доцентрові нейрони, провідні шляхи від рецептора до кори великих півкуль, складають провідниковий відділ аналізатора. Ділянки кори великих півкуль головного мозку, що сприймають інформацію від відповідних рецепторних утворень, становлять центральну частину, або корковий відділ аналізатора.
Всі частини аналізатора діють як єдине ціле. Порушення діяльності однієї з частин викликає порушення функцій всього аналізатора. Розрізняють зоровий, слуховий, нюховий, смаковий і шкіряний аналізатори, руховий аналізатор, рецептори якого знаходяться в м'язах, сухожиллях, суглобах, і вестибулярний аналізатор, його рецептори подразнюються при зміні положення тіла.
Дотик – це прийняття форми, розміру, щільності, температури різник предметів. У слизових оболонок шкіри містяться дотикові рефлектори. Найбільше їх на губах, кінчику язика, пальців, а також на долоні. Користуючись дотиком, людина може: визначити фізичні властивості предметів такі, як форма, твердість, м'якість, характер поверхні, тепло-холод, орієнтуватися в темряві, блискавично реагувати на загрозливу небезпеку.
Дотик.
Нюх.
Нюх – це сприйняття запахів різних речовин. Велика кількість нюхових рецепторів міститься в слизовій оболонці порожнини носа. Від нюхових рецепторів у проміжний мозок і потім у лобову частку кори де проходить аналіз речовин, що вдихаються.
За запахом людина відрізняє недоброякісну їжу, вловлює появу в повітрі шкідливих для її здоров'я домішок.
Смак - сприйняття смакових особливостей речовин, що потрапляють в ротову порожнину. Рецептори смаку розташовані в смакових цибулинах виростів слизової оболонки язика – сосочків на стінках глотки і м'якого піднебіння. Збудження від рецепторів передається по волокнах язикового нерва у довгастий мозок, міст, до скроневої кістки, де формується сприйняття у вигляді різних смакових відчуттів. Смак допомагає людині визначити якість їжі, сприяє виділенню травних соків і прохолодження процесу травлення в цілому.
Смак.
Слух.
Орган слуху – забезпечує сприйняття слухових коливань. Завдяки слуху розрізняють звуки навколишнього середовища. Людина спроможна визначити напрямок звуку з джерела, що дає змогу орієнтування в навколишньому середовищі, а також висоту, тембр, силу звуку. Слух є одним із чуттів людини, які сприяють психічному розвитку повноцінної особистості. З слухом пов'язані звукові, мовні спілкування. Орган слуху розташований в отворі слухового проходу скроневої кістки черепа. Він складається з 3-х основних відділів: зовнішнього, середнього і внутрішнього вуха. Перші два беруть участь тільки в проведенні звукових коливань, а третій містить звукосприймальний і вестибулярний апарат.
Функція регуляції положення тіла в просторі і рівноваги заперечується вестибулярним апаратом, який утворюється рецепторами мішечків і пів колових каналів внутрішнього вуха. Коли змінюється положення голови або людина рухається, рецептори збуджуються, виникають нервові імпульси. Вони проходять по нервових шляхах у середній мозок, мозочок і кору великих півкуль. Завдяки аналізатору контроль рівноваги і положення тіла забезпечується прямоходіння.
Вестибулярний апарат
Зір.
Орган зору людини складається з очного яблука і допоміжного апарату. Очне яблуко розміщене в очній ямці черепа. Має кулясту форму і складається з трьох оболонок: зовнішньої – щільної білкової, яка захищає очне яблуко від пошкоджень та проникнення сторонніх тіл ззовні (спереду вона переходить у прозору і проникну для світла рогівку); до неї прикріплюються м'язи, які рухають око; середньої – судинної (пронизаною густою сіткою кровоносних судин, що постачають кров очному яблуку); внутрішньої – сітчастої (в ній розміщені рецептори ока – палички і колбочки), де під дією світла виникають нервові збудження, які по зоровому нерву передаються в зорову зону кори головного мозку.