Твір у форматі ЗНО: «Як відродити духовність людини?»


Рейтинг твору 3.75 на основі 28 голосів

На мою думку, для того, щоб відродити духовність людини потрібно читати книги. Адже тільки сліпий не може бачити того, як на життя людини впливає книжка. Це — одне з найвидатніших творінь культури, дієвий засіб її виховання й захисту. І я переконана, що книжка здатна виховати людину, вплинути на її життя, навіть змінити його. Але надзвичайно прикрим є той факт, що нині література більше не є одним з основних способів пізнання навколишнього, формування й розширення світогляду. Хоча книжка таки спроможна якісно змінити життя людини. Наведу декілька переконливих аргументів того, що духовність людини може відродити лише книга.

По-перше, у книжках перед нами постає весь світ і шляхи до його пізнання. А також вони допомагають нам знайти друзів і однодумців у різних етапах і країнах, збагнути універсалії буття. А найголовніше — пробуджують почуття та духовність.

Звичайно, це не всі аргументи «за». Та деякі з них уже можу підтвердити власним досвідом. Так, послання «І мертвим, і живим…» Тараса Шевченка просто приголомшило мене: я постійно перебувала в стані уявного діалогу з автором. Читала упівголоса рядки й ніби чула поетові уроки історії. А в його словах — і гіркота, і докір, і віра, і така любов до людей, що будить приспане сумління, прагнення діяти, бо «в своїй хаті своя й правда, і сила, і воля», що їх ти мусиш знайти.

Прикладів художнього осягнення ролі Шевченкового слова для самоусвідомлення українців — океан. «Прометеїв дух Тараса — це полум’я, котре нищить тьму», — писав Євген Маланюк у віршах «Невичерпність» і «Шевченко». Тарасовим словом гартували себе Максим Рильський, Василь Стус, Микола Лисенко, Василь Симоненко і Євген Сверстюк — світочі українського духу. А хто запродав душу нечистій силі, тому, як сумнозвісному Олесеві Бузині, ввижається «вурдалак Тарас Шевченко». Бій світла й тьми триває. І Тарасове слово на боці світла.

По-друге, часто книжка будить такі сильні почуття, які важко висловити. Не знаю, як передати ту бурю переживань, яку викликала в моїй душі книжка Марія Матіос «Солодка Даруся», і те відчуття крихкості людського життя перед безжалісним злом — історичним пеклом наприкінці 30-х років двадцятого століття на Західній Україні.

Отже, щоб відродити духовність ми повинні читати книги, адже книжка — невичерпне джерело знань, досвіду й людської мудрості. І нехай низькопробної літератури все більше, а поціновувачів прекрасного все менше, книжка завжди залишатиметься чи не найважливішим культурним надбанням людства, яке, без сумнівів, змінило й спроможне змінити життя.