Твір у форматі ЗНО: «Україна»
Чим для вас є Україна? У кожного відповідь буде своя, власна. І це не дивно, адже кожен має власне бачення рідного краю. Так, я з цим повністю погоджуюсь, для мене Україна — це моя Батьківщина, це мій власний скарб, яким я завжди буду пишатися.
Чому? По-перше, ви хоча б колись цікавились історією цієї землі? Вже тут проблискує якась частина відповіді. Наша країна пройшла такий тернистий шлях, який не кожному під силу. Століття знущань, зневаги, зневіри в майбутнє, скільки страждань зазнали українці, скільки злетів і падінь пережили, але здобули, вибороли таку жадану незалежність. Україна — це не Україна без її жителів, саме вони змогли утримати й зберегти її кордони, відстояти честь та повернути повагу. Тож, українець був і залишається головним рушієм нашої держави.
Безкінечну кількість прикладів можна навести з життя й літератури, що підтверджують вище сказаний мною аргумент. Та чомусь я хочу звернутися саме до твору видатного Олександра Довженка, до його кіноповісті «Україна в огні». «Чому саме він?», — запитаєте ви. Тому що в цій повісті автор якнайповніше розкриває й показує почуття людей, які віддано борються за щастя своєї любої країни. Той же Лаврін Запорожець або Василь Кравчина, які всім своїм серцем бажали Батьківщині кращої долі, які не боялися смерті та болю заради щастя рідної землі. Чи це не подвиг? Саме такі люди і є нашою Україною, і були завжди…
По-друге, Україна — це її символи. Справжня вона, одягнена у вишиванку, наповнена довірою та відвертістю, завжди готова розважити чудовою піснею, десь затаїлась. А зараз, зараз — це не вона. Але треба трохи часу й все повернеться назад, все буде як і раніше, по-справжньому. Ви пам’ятаєте наші рушники? Великі такі, широкі, вишиті руками бабусі, що спочивали над образами? А крашанки й писанки, які маленькі ручки розмальовували у Святвечір? А калину, звичайнісіньку калину, про яку складено стільки пісень? Я — так. Ось воно, ось те справжнє, наше, рідне, українське. Це Україна, це земля, яку я люблю і якою пишаюсь.
Україна справді складається з символів, це можна помітити навіть в сучасному житті. Особисто в мене є вишиванка, яку я намагаюся одягати, коли маю можливість, адже в ній я почуваю себе повноцінною, помічаю, що вишиті хрестики на ній захищають і оберігають мене. У моєму домі досі є рушники, які бережуть у собі те істинне, саме українське. І я впевнена, що не лише мій дім наповнений цим історичним духом, який ніколи не покидає й завжди нагадує про те, що ми українці.
Отже, Україна в кожного своя. Для когось це лани і гори або ж квітучі трави і поля. Моя Україна — це стигла калина, вишита хустина та добрі люди поруч, така вона, моя єдина й незамінна Батьківщина!