Твір у форматі ЗНО: «Ми не раз чули, що не можна ділити все на чорне і біле, не варто впадати в крайнощі, треба бути виваженим і поміркованим. А як тоді бути зі зрадою людини, колективу чи цілої країни? Чи можна зраду пробачити?»
Я завжди вважала, що люди повинні вміти уявляти себе на місці інших, міркувати про те, як би вони вчинили у тій чи іншій ситуації, і вже тоді вирішувати, який «вирок» виносити людині. Що стосується зради — на мою думку, усі ми іноді помиляємось, і, відповідно, усі заслуговуємо на вибачення. Ніколи не знаєш — можливо, сьогодні тобі випадає роль судді, а завтра ти сам сидітимеш на лаві підсудних.
По-перше, зраду можна і варто пробачити людині не більше одного разу. Ніколи не можна судити когось, не знаючи ситуації як з боку зраджених, так і з боку зрадника. На кожну нашу дію є тисячі причин і пояснень. Часто випадає так, що ті, хто вчинили зраду, не мали на меті зрадити когось. Допоки ми не знаємо всіх деталей, не варто робити поспішних висновків.
По-друге, що стосується зради колективу чи цілої країни — тут ситуація складна, проте теж вирішується. У таких моментах відіграє роль думка більшості. Потрібно пам’ятати, що якщо ти один проти всіх, то це не означає, що ти не маєш рацію. Тому тоді, коли все суспільство вважає когось зрадником, не варто коритись «закону стада», а самостійно зважити всі «за» і «проти».
Українська література — це безкінечне джерело мудрості, яке може поділитись незліченною кількістю прикладів, що підтверджують вищенаведені аргументи. Я б хотіла поговорити про історичний роман Пантелеймона Куліша «Чорна рада». У цій хроніці історичних подій зображено часи козаччини. За цією оповіддю гетьман Яким Сомко був ув’язнений за наказом брехуна і зрадника Івана Брюховецького. Останній виставив козака у такому світлі, аби його можна було вважати зрадником і кинути до темниці. Проте гетьман був чесною людиною, яка вірою і правдою служила своєму народу, а Брюховецький був підлим та продажним чоловіком, який діяв на боці ворогів українського народу.
Що стосується наших реалій, то неодноразово трапляються випадки, коли люди зраджують одне одного чи й цілу країну. Я б хотіла привернути увагу до резонансної справи, пов’язаної з ім’ям українського журналіста Руслана Коцаби. Перед хвилею мобілізації до армії він зняв відеоролик, у якому розповідав про несправедливу систему відбору чоловіків до армії та закликав бойкотувати таку несправедливу ситуацію. Суд розцінив це як державну зраду. На перший погляд журналіст й справді закликав зрадити свою країну і чинити супротив мобілізації. Проте і колеги Руслана Коцаби, і прості люди визнали, що він всього-на-всього намагався висвітлити ситуацію з відбором до армії у правдивій формі. Незважаючи на це, суд все ще вирішує, як вчинити з чоловіком.
У висновку хотілося б відзначити, що ніхто з нас не забезпечений чесним правосуддям як з боку держави, так і з боку суспільства. Будьмо гуманними, і це нам повернеться сторицею!