Твір на тему: «Зрадити в житті державу – злочин, а людину – можна?» за романом Ліни Костенко «Маруся Чурай»


Рейтинг твору 3.36 на основі 11 голосів


Протягом усього свого життя кожна людина прагне орієнтуватися на той чи інший вчинок, бути схожою на ту чи іншу постать. Хтось просто хоче бути схожим на маму, а хтось на тата, а з часом, коли люди стають дорослими, орієнтиром для себе вони обирають когось з видатних людей, які в своєму житті досягли великих успіхів.

Я вважаю, що подібний вибір люди роблять тому, що бажають орієнтуватися на найкращі моральні цінності. По-перше, такі якості прикрашають людину, тому вона має багато знайомих та не менше хороших друзів, які цінують її за гідні моральні якості. По-друге, саме завдяки цим прагненням людина здобуває повагу інших.

Розмірковуючи над цими питаннями і проблемами, я пригадав головну героїню роману Ліни Костенко «Маруся Чурай», привітну, веселу дівчину, пісні якої співала уся Полтава. З нею трапилася велика біда, і вона опинилася у залі суду в очікуванні вироку. Та Маруся ніколи б не оступилася, якби її не зрадив коханий, адже її високі моральні якості нікуди не зникли та й не могли зникнути. Доказом цього можуть бути і рядки з роману, в яких Л. Костенко пише: «Що ж це виходить? Зрадити в житті державу — злочин, а людину можна?».

Письменниця стверджує, що найвищими законами людства повинні залишатися закони моралі. Саме за цими законами кожна людина повинна відповідати за свої вчинки перед Богом та людьми. А суддею для іншого може стати лише той, хто є духовно та морально чистою людиною і залишається такою усе життя.

Проводячи історичні паралелі, я згадав початок тридцятих років минулого століття, ті часи, коли Україна переживала страшний голодомор. Деякі наші співвітчизники у ті часи забули всі закони моралі і заради того, щоб не вмерти з голоду, їли кішок, собак, а, бувало, навіть людей. Можливо, їх вчинки можна виправдати умовами тогочасного життя, адже тоді перед українцями стояв незвичайно жорстокий вибір: дотримуватися правильних орієнтирів і померти в голодоморі, чи забути про закони моралі і вижити.

Слід сказати, що це був дуже важкий вибір, і я не знаю, як би особисто я повів себе у таких умовах. Але я впевнений, що до останніх сил я прагнув би залишатися людиною і пам’ятав про людську мораль. Узагальнюючи свої роздуми, хочу наголосити: все своє життя я буду орієнтуватися на закони моралі, буду прагнути ніколи не залишатися самотнім і мати люблячих батьків, багато вірних друзів і міцну щасливу родину. Я сподіваюся, що ніколи не зраджу ні людину, ні, тим паче, державу.