Твір на тему: «Життя Павла Тичини»
Михайло Лермонтов недарма казав, що історія людської душі, нехай і найдрібнішої, чи не корисніша й цікавіша за історію цілого народу. Що стосується геніальних душі й долі, то вони мають величезне значення для кожної людини. Неабияка життєва історія спіткала Павла Тичину, видатного українського публіциста, перекладача й насамперед поета ХХ століття.
Доля Павла Григоровича, мабуть, була визначена наперед, бо народився він у такій сім’ї, де не стати освіченою, інтелігентною людиною просто неможливо, адже батько Тичини був сільським дяком й учителем грамоти, та й загалом рід був давнім козацьким. Уже змалку проявлялася неабияка любов до мистецтва: Тичина старанно навчався, мав хист до співу, саме він навчив нотної грамоти Григорія Вірьовку.
А от першим, хто розгледів поетичний талант юнака був Михайло Коцюбинський, напевне, саме його мистецьке благословіння зумовило подальший успіх поета. Як не дивно, найуспішнішою й найшанованішою серед читачів є перша віршова збірка Павла Тичини «Сонячні кларнети», адже саме цією книгою започатковано новий напрям у літературі — кларнетизм. Наскрізна музичність, ритмічність, складне й багате асоціювання, символізм — те, що переповнює душу поета й виливається в його вірші.
Та, на жаль, ХХ століття — це не той час, де було прийнято слухати чиюсь душу. Панівний тоді метод соцреалізму придушував усе прекрасне в мистецтві й літературі, перетворив їх на агітацію, дешеву рекламу, і чимало творчих, геніальних людей змушені були брати участь у цьому фарсі. Немає нічого гіршого, аніж відрікатися від своїх поглядів й переконань, бо так комусь треба. Ламатися під чужим натиском — убивати себе заживо. Жахливо, коли такі слова, стають чиєюсь долею, коли вибору в людини немає.
Очевидно, що істинний талант, — це той дар, за котрий доводиться платити неабияку ціну. І якби не було прикро визнавати така обдарованість вартує людям життя. Павло Григорович не знайшов за сімдесят шість років життя свого щастя, а лише втратив себе. Не поталанило поету й в особистому житті, та найбільш прикрий той факт, що Тичина не зумів розкрити грані свого таланту до кінця, не зміг, мабуть, і наполовину. Із усвідомленням цього поету довелося прожити все життя, адже вже на повороті на хибний шлях оточення Павла Григоровича зрозуміло, яким буде продовження, ще в молодості ця талановита людина отримала підсумок свого життя, виражений у кількох поетичних рядках Євгена Маланюка:
...від кларнета твого пофарбована дудка зосталась...
...в окривавлений Жовтень ясна обернулась Весна.