Твір на тему: «Земля в долі людини» за твором Ольги Кобилянської «Земля»
«Пишна троянда в саду української літератури», — говорив про неперевершену письменницю Ольгу Юліанівну Кобилянську талановитий драматург і письменник Михайло Старицький. Сама ж Ольга Юліанівна називала себе скромно, а саме — «робітницею свого народу». А я, маючи таку можливість, скажу, що ця жінка була істинною майстринею, психологом і досконалим знавцем людського життя. Така думка склалася у мене про цю «гірську орлицю» одразу ж після знайомства з її популярною повістю «Земля», у якій з точністю змальоване тогочасне життя українських селян: їх проблеми, біди, переживання і емоції; а її головною темою є значення землі у житті і долі українця у 19 столітті.
«Земля повинна бути для людини, а не людина для землі» — ось головна ідея повісті. Можна сказати більше, ця фраза мала б бути ідеєю життя, але, на жаль, так нею і не стала. Ольга Кобилянська написала свою «Землю» на основі реальних подій, тому образи, змальовані у творі, сприймаються читачем як реальні особистості, тому і викликають більше щирого співчуття і жалю. Уже на початку історії помітно, наскільки важливим був власний клаптик землі для кожного тогочасного українця. Марічка та Івоніка Федорчуки ще змолоду збирали кожну копійчину, важко працювали, недоїдали і не мали відпочинку тільки задля того, щоб придбати собі у власність землю. Усе б нічого, наче, і сили були, і хист до роботи, і аж двоє нащадків на світ народилося. Але діти Федорчуків були зовсім різними: Михайло — працьовитий хлопець, який любив худобу, землю, спокійним був і сумлінним, Сава ж, навпаки, любив відпочити, погуляти та постріляти, натура у нього була запальна, не вмів він і не хотів працювати. Та як і Михайло, так і Сава розуміли, що без шматочку землі вижити тоді було неможливо. Бо саме земля слугувала єдиним джерелом їжі, грошей та і всього сімейного добробуту загалом. На спадок від батьків брати чекали удвох, але шанси у них були нерівні: Михайлу батько відводив добру частину нажитого, бо вважав, що з нього вийде справжній господар, і земля в його руках точно не пропаде, а Сава сподіватись на ласку від рідних не міг: зустрічався з дівчиною, що категорично не подобалась матері й батьку, адже доводилась Саві сестрою, а це був страшний гріх. Молодший з Федорчуків такого приниження витримати не зміг, тому і наважився на страшне — вбив старшого брата через заздрощі та бажання отримати омріяний клапоть землі.
Прочитавши повість, я зрозуміла наскільки важливою була земля для українського селянина, адже заради неї люди були готові на все, навіть на братовбивство. Страшно подумати, що і зараз люди ворогують через житлову площу чи через таку саму, як і у повісті, земельну ділянку. Сподіваюсь, що цей витвір мистецтва допоможе кожному з нас розібратись у своїх почуттях і навчить своїх читачів правильно розставляти життєві пріоритети.