Твір на тему: «Євген Плужник: власний погляд на навколишній світ»


Рейтинг твору 2.92 на основі 13 голосів


Бачив життя
до останнього дна
сотнями ран!
Євген Плужник

Серед імен тих, кому судилося увійти до когорти митців епохи «розстріляного відродження», можна знайти й талановитого українського поета Євгена Плужника. Доля подарувала йому усього тридцять вісім років життя. Вже тяжко хворий на сухоти, у 1936 році митець був заарештований і засланий до Соловецького концтабору, де невдовзі й помер.

А скільки їх ще, люблячих життя і світ, молодих і талановитих, загинуло на ковадлі сталінського терору?! Для того, щоб заарештувати, особливих провин не шукали, достатньо було потрапити під підозру у «антидержавній діяльності» або отримати ярлик «ворог народу». З особливим задоволенням сталінські приспішники полювали на людей мистецтва, на духовну еліту українського народу. До цієї еліти належав і Євген Плужник — людина тихої вдачі, незвичайного таланту, стримана і навіть обережна. Але тримався митець завжди незалежно, і цього було достатньо.

Є. Плужник ніколи не був ворогом радянського ладу, а тим більше, ворогом народу. Поет намагався осмислити, зрозуміти тогочасне життя, яке бачив «сотнями ран». Його поетичні твори стали вираженням совісті і правди, він повністю ввірився своїм сучасникам:

«Суди мене судом твоїм суворим,

Сучаснику! — Нащадки безсторонні

Простять мені і помилки, й вагання».

Поет вірить, що його зрозуміють:

«І пізній сум, і радість передчасну, —

Їм промовлятиме моя спокійна щирість».

«Спокійна щирість» Є. Плужника була основою його світосприйняття і світобачення. Таку життєву позицію митцю не змогли пробачити, коли в Україні почалися політичні судові процеси. Коли читаєш проникливі і чисті поетичні рядки Є. Плужника, відчуваєш, що його душа міцно пов’язана з душею багатостраждального українського народу:

«Ой, упали ж та впали криваві роси

На тихенькі-тихі поля...

Мій народе! Темний і босий!

Хай святиться твоє ім’я!»

Незвичайно вражає і глибина почуттів та думок поета, а життєву науку митець пізнає в природі:

«Вчись у природи творчого спокою

В дні вересневі. Мудро на землі.

Вір і наслідуй».

Природа навіває йому філософські роздуми про вічність Всесвіту і незнищенність краси:

«Я дивлюсь і бачу: все навіки

На цій осінній лагідній землі».

Радісні надії і прагнення миру були для Є. Плужника життєво необхідні. Його життя, як і його поезія була адресована співвітчизниками, а ради щасливого майбутнього наступних поколінь митець був здатний на самопожертву:

«Благословен єси, часе мій!

О, жорстокий! І весь в крові!

— Це нічого, що я, мов гній, —

Під посіви твої нові!»

Вийшовши з народних витоків, страждаючи за український народ, ділячись останнім куском хліба під час голодомору 1933 року, талановитий поет Євген Плужник увійшов у безсмертя, щиро вірячи у перемогу добра:

«Зійде колись велетенський посів

Тишею вірних днів!»