Твір на тему: «Взаємне кохання – бережіть, нещасливе – не проклинайте» за романом Ліни Костенко «Маруся Чурай»
Художній твір можна вважати історичним, якщо в ньому правильно відображається життя тієї чи іншої епохи. До таких творів належить і неперевершений роман відомої української поетеси Ліни Костенко «Маруся Чурай». У цьому творі вона не тільки описує поганьблену й обікрадену Україну в середині XVII століття, а й подає реальні зразки тогочасного духовного буття українського народу. Вперше читач зустрічається з героїнею роману під час суду. За що ж Марусю судять, за що її прирікають на загибель?
Спочатку в житті дівчини було дивне й чаруюче кохання, яке охопило її душу відразу, як тільки у життя увійшов гарний парубок Гриць Бобренко. Маруся мріяла про подружнє життя, сповнене людськими радощами і упевненістю в майбутньому, чистими і високими почуттями, духовною рівністю. Вірність у подружньому житті для Марусі була рівнозначною вірності своєму народові, глибокої пошани до норм моралі, до культури, любові до Вітчизни. Тому зрада коханого стала для Марусі справжнім крахом, перекреслила усі її мрії, завдала дівчині нестерпного душевного болю. Гриць у сприйнятті Марусі помирає не тільки як коханий, а й як громадянин.
Щоб позбутися нестерпного болю, Маруся приготувала для себе келих отрути, яку за фатальною випадковістю випив Гриць. Складається враження, що він сам покарав себе за зраду, а може, йому виніс такий вирок сам Всевишній. Кажуть же, що за все у цьому житті треба платити, ось Гриць і заплатив.
Єдина думка, яка мучила Марусю: чому ж зрадив її вірний, ласкавий і хороший Гриць? Як не дивно, але відповідь вона знаходить у словах діда Якима Шибилиста, який, хоча й по-своєму, але дуже точно пояснює поведінку парубка:
«Від того кидавсь берега до того.
Любив достаток і любив пісні.
Це як, скажімо, вірувати в Бога
і продавати душу сатані»
Триває суд, який вирішить, чи винна дівчина у смерті Гриця, чи ні. Його вже немає серед живих, але саме він залишається причиною конфлікту. І хоча свідки малюють внутрішній світ героя по-різному, але всі сходяться у єдиній думці:
«Грицько ж, він міряв не тією міркою.
В житті шукав дорогу не пряму.
Він народився під такою зіркою,
Що щось в душі двоїлося йому»
Отже, стає зрозумілим, що причиною трагедії був сам Гриць, який все ніяк не міг вирішити, до якого ж пристати берега. Він був непевним у своїх поглядах, западав перед багатством Галі Вишняківни. Його роздвоєність ятрила душу Марусі, а ще більше обпалювали його слова:
«Він говорив, і відбувалось диво.
Він зраду якось так перетворив,
так говорив беззахисно й правдиво,
неначе він про подвиг говорив»
Отже, Грицько і Маруся дивилися на життя зовсім по-різному. Маруся була цілісною натурою, яка не сприймала роздвоєності і не допускала зради, щиро кохала Гриця не тільки тоді, коли він прийшов переможцем з війни, а навіть тоді, коли він став зрадником. Але вона не могла пробачити Гриця, бо тоді б втратила сама себе. Гриць же намагався поєднати у своєму житті абсолютно протилежні речі, «пісні й достаток».
Марусю лікували пісні, вони не тільки допомагали дівчині, а й служили народові, історія якого складалася з мільйонів людських доль: пересічних і талановитих, трагічних і щасливих. Та, хоча келих з отрутою і оминув дівчину, але доля піднесла Марусі інший келих, який оживив її душу, але не врятував від смерті.
В той час було скасовано угоду про перемир’я з польською шляхтою, і Україна знову загорілася вогнем визвольної боротьби. І навіть після смерті дівчини все одно звучали її пісні, з якими відправився у похід козацький полк із Полтави:
«Цвіте земля, задивлена в свободу.
Аж навіть жити хочеться мені»