Твір на тему: «Взаємне кохання — бережіть, нещасливе — не проклинайте»
Кохання — одна з вічних проблем, яку не втомлюються використовувати у своїх творах митці. Література — не виняток. Зокрема, українські письменники всебічно описали любов, кохання у своїх творах. Усе було: сльози й сміх, весілля й похорони, щирість і невзаємність. Людська особистість складна й багатогранна, тому складно передбачити, яка ж доля чекає героїв.
Серед українських письменників є та, хто змогла оспівати кохання таким, яким воно буває в житті з усіма його радощами й нещастями. Ліна Костенко створила хвилюючу гаму почуттів, народжених коханням у її історичному романі у віршах «Маруся Чурай».
Кажуть, що коли кохаєш, не зважаєш на недоліки коханої людини. Та що робити, якщо коханий — нерівня тобі душею, якщо погляди на життя у вас кардинально відрізняються? Чи змиритись з цим, чи намагатись змінити людину? Головна героїня роману у віршах, Маруся Чурай, зіткнулася з такою проблемою. «Нерівня душ — це гірше ніж майна», — робить висновок своїх відносин з Грицем Маруся. І немає сенсу заперечувати. Хіба можна назвати стосунки між людьми коханням, якщо між їхніми душами — глибока прірва? На мою думку, люди мають бути духовно рівними. Це забезпечить їм стосунки, у яких не буде непорозумінь, недомовленостей. Такі стосунки будуть сповнені щирими почуттями. Коли ж одна людина — романтична натура, кохання для неї — почуття надзвичайне, а її партнер — повна протилежність, то їхні почуття приречені. Різні погляди на життя створять складнощі в розумінні один одного. Між ними буде збільшуватись відстань, бо один буде «літати над землею», а інший просто ходити по землі. Нерівність майна — проблема мізерна. Коли люди кохають один одного, то матеріальний стан — остання річ, на яку потрібно звертати увагу. Найгірше, коли люди кохають, але через різне ставлення до почуттів один одного стають ніби чужими.
Таке різне бачення життя призводить до того, що кохані перестають розуміти один одного. Їхні стосунки перетворюються в муку, як і сталося з коханням Марусі й Гриця. Та хоч як би не страждала дівчина, вона зуміла пробачити хлопця, адже по-справжньому кохала його. Я вважаю, що вона правильно вчинила, не шукаючи помсти для Гриця. Серцю не накажеш, не можна змусити людину відчувати світ так, як відчуваєш його ти. Я сама дотримуюсь такої думки, бо розумію, що кожна людина має право прожити своє життя так, як вважає за потрібне.
А якщо ж людина знайшла справжнє щире кохання, знайшла людину, з якою почувається комфортно, то потрібно завжди такі почуття цінувати. Люди не люблять постійної самотності, їм потрібна підтримка. Чи знайдеться той, хто підтримає краще ніж людина, яка розуміє тебе з півслова? Думаю, що ні. Отож, взаємне кохання треба берегти, а нещасливе ніколи не потрібно проклинати.