Твір на тему: «Вибір життєвого шляху героями роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні»


Рейтинг твору 4.27 на основі 11 голосів


Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні», на мою думку, є справжньою перлиною української літератури, її кращим витвором. Саме він став першим зразком величної епопеї в нашій літературі, був одним з небагатьох українських творів, де глибоко досліджувався психологічний склад людини. Роман цікавий тим, що він наповнений героями з різними характерами, думками, переживаннями і, звичайно, долями. І це справді цікаво, адже всі персонажі, запропоновані автором, люди однієї епохи, жителі одного краю. Тому читач починає замислюватися, чому ж кожен з них обрав собі окремий, не схожий на інші майбутній шлях.

Я пропоную розглянути це питання відразу на декількох героях. І першим буде Чіпка Варениченко. Чіпка — головний герой роману, він зростав допитливим хлопчиком, умів помічати красу природи, любити життя. Але таким хлопець залишався недовго. Бідність, зневага малих дітей, постійні образи і беззахисність — усе це ще в зовсім юному віці перетворило Чіпку з доброго, привітного хлопчика на мстивого й ненависного парубка. Юнак не витримував такого життя, не хотів завжди перебувати в злиднях і постійному голоді. І тому намагався при кожній нагоді братися за роботу. Подарунком долі Чіпка вважав землю, яка дісталась йому в спадок, саме тоді він зміг відчути себе хазяїном, справжнім чоловіком, та щастя було недовгим. Відібрана земля стала ще однією краплею до морального падіння Чіпки. Так він і втратив віру в правду і тоді вирішив стати на захист скривджених. Однак, не розібравшись у тому, хто винен у бідах і стражданнях простого люду, він зненавидів усіх людей. Це й стало переломним моментом у житті парубка. Спочатку почуття несправедливості заливалося горілкою, але потім було гірше. Чіпка Варениченко став на слизький шлях: він почав грабувати. Проблема в тому, що хлопець зовсім не усвідомлював, як це погано, не помічав страждань дружини й матері, а завжди знаходив вдале виправдання своїм діям. Ось тому головний герой і постає перед нами «пропащою силою», яка заслуговує не на повагу, а на одвічну каторгу.

Наступним, досить цікавим персонажем є ще один злодій Максим Ґудзь. Якщо на життєвий вибір Чіпки все ж здебільшого впливали певні соціальні умови, то цей представник обрав свій шлях цілком самостійно. Панас Мирний привабливо, із певною симпатією змальовує Максима в молодості. Саме тоді герой був щедро обдарований, відважний, кмітливий. Тому його душа рвалася до енергійного діла, на широкий простір. Але склалося не так, як гадалося. Служба в царській армії зіпсувала чоловіка, той почав пиячити, потрапив у сумнівну компанію, а в безглуздій сварці міг дозволити собі скалічити близького друга. Але, врешті-решт, Максим збагачується й повертається в рідне село вже з дружиною й донькою. Та й тут, у Пісках, він звив злодійське гніздо, став ватажком зграї злочинців, перетворив свій хутір на пристанище грабіжників. У кінці роману Максим Ґудзь остаточно втрачає людську подобу, і єдиною метою вже морально зіпсованого чоловіка залишається лише збагачення.

Але не всі герої роману — люди із зіпсованою життєвою позицією. Це можна довести на прикладі дружини головного героя Галі. Дівчина народилася в родині Максима Ґудзя, тож неправду й ворожнечу вона спостерігала змалечку. Батьки ніколи ні в чому їй не відмовляли, але розумній і чесній Галі завжди були не до вподоби розбишацькі гульбища в рідній хаті, злочини матері й батька. Тому в шлюбі з Чіпкою вона знайшла свій порятунок. Саме тоді дівчина стала щасливою: коханий чоловік, добра свекруха, яка стала їй матір’ю, гарна подруга, своє господарство. Лише Галя вміла заспокоїти й напоумити свого чоловіка. Та, на жаль, Чіпка не зміг зійти зі слизького шляху навіть з допомогою своєї коханої, а бідолашна дівчина, не витримавши такої поведінки, не змирилася з брехнею й покінчила життя самогубством.

Отже, автор на прикладі головних героїв роману неодноразово доводить читачеві, що вибір життєвого шляху цілком залежить від власних рішень, а не від впливу соціуму чи то людських вказівок.