Твір на тему: Волт Вітмен у поемі «Пісня про себе»
Найважче в житті — залишатися людиною, розуміти, хто ти й навіщо з’явився на світ. Так легко забути про мораль, зрадити власні принципи й загальноприйняті істини, піддавшись епікурейству. Але ця, на перший погляд, найважча місія надзвичайно проста: достатньо добре усвідомити єдину річ — треба бути собою. Людина, котра живе в гармонії з власним я, завжди й в усьому знаходить прекрасне, бачить сенс у до сміху простих і надзвичайно складних речах, що стосується й нашого існування.
Американський поет Волт Вітмен — найяскравіший приклад особистості, котра змогла знайти себе й не втратити, найбільш помітно це в поемі «Пісня про себе». Людинолюб, патріот, естет, філософ — це лише загальні характеристики, котрі можна присвоїти митцю, прочитавши його твір. Та в кожному слові майстерно приховано найтонші грані душі Волта Вітмена:
Я, тридцятисемирічний,
Без жодної хворості, розпочинаю
I сподіваюся не урватися аж до смерті.
Вічний рух і бажання бути не таким, як усі, — ось що завжди керує серцем і розумом поета. І, мабуть, усім варто дотримуватися такого принципу, адже постійний поступ — це можливість бути на крок попереду, бачити те, чого не бачать інші. Після прочитання «Пісні про себе» людину огортають невимовне здивування, нездатність збагнути тих, хто не радіє життю щосекундно. Поезія Волта Вітмена змушує поглянути на світ очима геніального американця, полюбити все, що довкола, шукати життєве призначення не лише своє, а й, наприклад, трави, ставитися до неї, як до невимовно дорогого й унікального:
Я буду ніжний з тобою, траво вруниста,
Може, ти ростеш із грудей юнаків…
Надто темна трава ця, щоб рости з сивини старих матерів,
Вона темніша за безбарвні бороди стариків.
Дивовижно, як простими словами, найелементарнішими художніми засобами створюються глибокий сенс, ґрунтовна ідея, тисячі асоціацій і думок. Одразу хочеться самостійно збагнути природу довколишніх речей. Та, напевне, не це головне: уся суть душі поета передана в перших рядках поеми, із самого початку ми повинні знати, хто такий Волт Вітмен і чим він живе. «Я тиняюся, шукаючи свою душу», — ось у чому сенс існування справжнього філософа, саме таким його повинен запам’ятати цей світ.