Твір на тему: «Внутрішня драма головного героя роману Стендаля «Червоне і чорне»
У долі головного героя, Жульєна Сореля, автор відображає типові закономірності суспільного життя Франції в епоху Реставрації. Час Наполеона – час подвигів і звершень, злетів і падінь. Реставрація – занурення в повсякденне життя, де немає помсти героям. Письменник майстерно відтворює подробиці життя провінції і столиці, але головне – аналіз внутрішнього світу персонажа, його психологія. Шанувальник Наполеона, виходець з простолюду намагається знайти гідне застосування своїм здібностям. Він хотів би дерзати і битися . Але в нових умовах пробиватися до вершин означає лицемірити, викручуватися, пристосовуватися. І найжахливіше – зраджувати любов.
Наприкінці роману, перед стратою, герой усвідомлює нікчемність своїх честолюбних планів. Так фізична загибель обертається моральною перемогою Жульєна Сореля. Він перемагає насамперед свої власні омани. Юний ідеаліст і мрійник спочатку намагається пристосуватися до загального боягузтва, цинізму і раболіпства, але наприкінці свого короткого життя розуміє, який нікчемний той світ, що здавався йому блискучим.
Червоне і чорне – це два протиборчих початки, які борються в душі героя. Любов і гординя, правда і лицемірство, тяжіння до ніжності і спрага успіху – ця боротьба приводить юного Сореля до краху. Таким є час, коли доводиться прокладати собі шлях не шпагою, як Бонапарт, а облудою. Це епоха, яка розтліває душу. Героя снідає честолюбство, він прагне довести світові, що він «виліплений з того ж тіста, з якого зроблені великі люди». Ще більше, ніж всіх оточуючих, він хоче переконати у своїй величі і високому призначенні себе самого. Для цього він готовий переступати через інших. Ось і Матильда де Ла Моль для нього насамперед багата спадкоємиця, аристократка і тільки потім – юна красуня, що духовно переважала своє вульгарне оточення.
Про спорідненість цих двох натур говорить властива їм обом відраза до свого століття і туга за минулою духовною величчю. Не дарма зразком для наслідування дівчина вибрала королеву Марго, що кинула виклик суспільству і зберегла відрубану голову свого коханця де Ла Моля. Жульєн для дочки маркіза – особистість, за своєю непересічністю порівнянна з коханцем королеви Марго. Він для неї – величний геній у оточенні лицемірних нікчем.
Нудьга стала хронічною хворобою століття. Ні натхненного початку, ні терени, де можна проявити свої кращі якості і романтичні пориви. Таємний союз з секретарем батька для Матильди – не тільки прояв любові, це ще й виклик, кинутий суспільству: «щось величне і сміливе». Дівчина налаштована романтично, нею володіє жага непокори всьому загальноприйнятому. Її натура жадає пристрастей, чогось театрального, піднесеного. Її підкреслена зарозумілість у спілкуванні з Жульєном поступається місцем настільки ж підкресленою покірністю. Горда маркіза починає грати роль служниці свого повелителя, якого вона ледь помічала, коли він з’явився в будинку її батька. Ризикуючи своїм ім’ям і переступаючи через поняття аристократичної честі, колись «пихата до зухвалості» Матильда знаходить своєрідну насолоду в тому, що приносить в жертву свою молодість, багатство, титул.
Суспільство після героїчних часів бонапартизму занурюється в болото розсудливості, лицемірства, пристосовництва. І тільки окремі особистості сміють ризикувати – але програють: «Так відчували тільки в героїчні часи».