Твір на тему: «Уроки природи» за баладою Йоганна Гете «Вільшаний король»


Рейтинг твору 5 на основі 1 голосів


Творчість видатного поета Йоганна Вольфганга Гете привертає увагу читачів своєю духовністю, яка спирається на життєвий досвід. Щодо балади «Вільшаний король», то задум її написати виник у Гете після знайомства з датською народною піснею під назвою «Дочка короля ельфів». Ця балада, як і пісня, що була взята за основу твору, відтворює містичний страх людей перед безкомпромісними і ворожими силами природи. Але ці два твори мають схожі риси тільки в межах певних характеристик, серед яких міфологія, таємничість, фантастичність, а у фіналі – смерть персонажа.

Дійовими особами балади «Вільшаний король» є дитина, дорослий чоловік – батько хлопчика і, власне, сам Вільшаний король. Але у Гете містичність не має однозначного фатального тлумачення, бо вона пояснюється звичайними нічними страхами дитини. Сюжет балади максимально виразний і без будь-яких особливих описів. Усі події подаються у вигляді діалогу, що характерно для народних балад. Казковість образів і алегорії теж простежуються з усних народних творів. А напружену динаміку сюжету і виразність балади автор підкреслює ритмом, що нагадує стрімкий біг коня.

Природа у баладі «Вільшаний король» постає в містичному образі, що є втіленням ворожих таємничих сил. Проте на деякі думки щодо природи наводять ось ці слова Гете: «Природа!.. Непрохано й несподівано вона захоплює нас у свій круговий танок і крутить, аж поки ми, знесилені, не випадаємо з її рук». Саме цьому міркуванню й підпорядковується балада.

На досить реальні події (нічні страхи дитини, повернення батька з сином додому) накладаються фантастичні і міфологічні події. У творі з’являється жахливий і таємничий Вільшаний король – «Він у короні, хвостатий пан!», який кличе хлопчика до себе: «Любе дитя, до мене мерщій!». Король намагається приманити дитя золотом: «У злото матуся одягне моя». До цього ж король пропонує хлопчикові пісні і розваги: «Дочки мої тебе вийдуть стрічати, вітати, співати, тебе колихати!». Вільшаний король не тільки принаджує хлопчика, він прагне забрати його життя і його душу.

Фантастичне і реальне у баладі передається через сприйняття одних і тих же подій і предметів батьком і сином зовсім по-різному. Для батька король лише туман, доньки вільшаного короля – верби, а заманювання хлопчика – гілки дерев, що коливаються від вітру. Дорослий чоловік – людина практична і тому не вірить в існування незвичайних таємничих сил, Батько заспокоює свого сина на особистий розсуд. А ось дитина, навпаки, надзвичайно схвильована і інтуїтивно відчуває, що не зможе протистояти чарівним силам короля: «Мій тату, мій тату, він нас догнав! Ой, як болюче мене він обняв!». І передчуття хлопчика збуваються, що підтверджує трагічний фінал балади.

Тож цілком виправдано можна вважати Вільшаного короля природою, а самого хлопчика – дитям природи, який уособлює в собі усе людство, що й досі не може знайти гармонійних стосунків з природою, не може знайти з нею спільну мову. Я вважаю, що Гете подав баладу «Вільшаний король» по-філософські задля того, щоб привернути увагу до цих стосунків і спонукати людей до пошуку гармонії у відношеннях з природою.