Твір на тему: «Уроки природи» за баладою Йоганна Гете «Вільшаний король»
Творчість видатного поета Йоганна Вольфганга Гете привертає увагу читачів своєю духовністю, яка спирається на життєвий досвід. Щодо балади «Вільшаний король», то задум її написати виник у Гете після знайомства з датською народною піснею під назвою «Дочка короля ельфів». Ця балада, як і пісня, що була взята за основу твору, відтворює містичний страх людей перед безкомпромісними і ворожими силами природи. Але ці два твори мають схожі риси тільки в межах певних характеристик, серед яких міфологія, таємничість, фантастичність, а у фіналі – смерть персонажа.
Дійовими особами балади «Вільшаний король» є дитина, дорослий чоловік – батько хлопчика і, власне, сам Вільшаний король. Але у Гете містичність не має однозначного фатального тлумачення, бо вона пояснюється звичайними нічними страхами дитини. Сюжет балади максимально виразний і без будь-яких особливих описів. Усі події подаються у вигляді діалогу, що характерно для народних балад. Казковість образів і алегорії теж простежуються з усних народних творів. А напружену динаміку сюжету і виразність балади автор підкреслює ритмом, що нагадує стрімкий біг коня.
Природа у баладі «Вільшаний король» постає в містичному образі, що є втіленням ворожих таємничих сил. Проте на деякі думки щодо природи наводять ось ці слова Гете: «Природа!.. Непрохано й несподівано вона захоплює нас у свій круговий танок і крутить, аж поки ми, знесилені, не випадаємо з її рук». Саме цьому міркуванню й підпорядковується балада.
На досить реальні події (нічні страхи дитини, повернення батька з сином додому) накладаються фантастичні і міфологічні події. У творі з’являється жахливий і таємничий Вільшаний король – «Він у короні, хвостатий пан!», який кличе хлопчика до себе: «Любе дитя, до мене мерщій!». Король намагається приманити дитя золотом: «У злото матуся одягне моя». До цього ж король пропонує хлопчикові пісні і розваги: «Дочки мої тебе вийдуть стрічати, вітати, співати, тебе колихати!». Вільшаний король не тільки принаджує хлопчика, він прагне забрати його життя і його душу.
Фантастичне і реальне у баладі передається через сприйняття одних і тих же подій і предметів батьком і сином зовсім по-різному. Для батька король лише туман, доньки вільшаного короля – верби, а заманювання хлопчика – гілки дерев, що коливаються від вітру. Дорослий чоловік – людина практична і тому не вірить в існування незвичайних таємничих сил, Батько заспокоює свого сина на особистий розсуд. А ось дитина, навпаки, надзвичайно схвильована і інтуїтивно відчуває, що не зможе протистояти чарівним силам короля: «Мій тату, мій тату, він нас догнав! Ой, як болюче мене він обняв!». І передчуття хлопчика збуваються, що підтверджує трагічний фінал балади.
Тож цілком виправдано можна вважати Вільшаного короля природою, а самого хлопчика – дитям природи, який уособлює в собі усе людство, що й досі не може знайти гармонійних стосунків з природою, не може знайти з нею спільну мову. Я вважаю, що Гете подав баладу «Вільшаний король» по-філософські задля того, щоб привернути увагу до цих стосунків і спонукати людей до пошуку гармонії у відношеннях з природою.