Твір на тему: «У сміливих завжди є щастя» за романом Івана Багряного «Тигролови»
Одним із кращих творів пригодницького жанру в українській літературі став роман Івана Багряного «Тигролови». При чому письменник майже нічого не вигадував, тому що багато подій, які описані у романі, він пережив сам. Друзі письменника запам’ятали його запальним, непосидючим. Ось як про Івана Багряного згадував Юрій Смолич: «З’являвся він несподівано — бушував, лаяв весь світ і влягався спати на письмовому столі. (Жив у друга і не мав свого ліжка.) Звідти, з того стола, його й забрано».
Хоч у слідчого не було жодного факту, жодного доказу вини Багряного, він опиняється у слідчому ізоляторі НКВС. Його намагаються спровокувати на зізнання, піддають тортурам, але він тримається незалежно і гордо. За вироком судової «трійки», не знаючи, що з ним робити далі, Багряного висилають з України в північну частину Далекого Сходу. Разом із такими, як і він сам, «злочинцями», письменник їде у сталінські концтабори. Та з непокірним в’язнем нічого не могла вдіяти навіть страшна репресивна машина. Багряний зміг звідти втекти та схватися серед українців Зеленого Клину. Так само повторює шлях автора і головний герой «Тигроловів» Григорій Многогрішний.
Зелений клин — таємничий і чудовий куточок Зеленої України, який ховається в нетрях тайги на Далекому Сході. Саме він стає місцем більшості подій у творі «Тигролови». Протягом XVII-XVIII століть цей край заселявся українцями, які не визнавали ні законів царської влади, ні потім законів більшовицької.
Герой твору тікає з ешелону і потрапляє на вільну землю. Він не хоче жити затишно і тихо, робити кар’єру, ростити дітей, гнути перед владою голову і почуватися щасливим. Він відчуває себе лицарем духу, який у світі насильства стає не прирученим, безстрашним «тигром», біжучим над прірвою страждань. Своєю сміливістю він завойовує право на щастя і життя.
Григорій Многогрішний розповідає: «І я втік з ешелону. Вони везли мене з України на каторгу, на повільну смерть, і берегли, як пси. А я втік. Вистрибнув на ходу зі скаженого поїзда — стрибнув у ніч, у смерть, на щастя. І я мав щастя... Я потрапив до вас, я мав щастя».
Головний герой хоч і відкинув обережність, але діяв досить виважено. Григорій намагався все прорахувати, але ж все одно, він не міг знати, що його може чекати в нетрях тайги. Та він скоріш був згоден загинути у тайзі, ніж чекати в таборі повільної смерті. Тільки завдяки сміливості Григорій зміг врятуватися, поквитатися з ворогом та стати щасливим з коханою дівчиною.