Твір на тему: «У чому трагедія Жульєна Сореля?» за романом Стендаля «Червоне і чорне»
Простежуючи життєвий шлях головного героя роману Стендаля «Червоне і чорне», автор розповідає читачам про пробудження у тогочасному суспільстві нових сил, що викликано слабкістю і нікчемністю дворянства, корисливістю буржуазії та падінням моралі. В основу свого роману Стендаль поклав конфлікт особистості та суспільства.
Жульєн Сорель – типовий представник молодого покоління початку ХІХ століття. Йому притаманні усі риси романтичного героя: бажання змінити своє життя і свою долю, яскрава індивідуальність і прагнення незалежності. Коли Жульєн постає перед важливим вибором, він відмовляється жити так, як жили його батьки та брати і вирішує сам пробити собі дорогу до вищого світу і влади, прирікши свою душу на загибель.
Завдяки успіхам у богослов’ї юнак отримує місце гувернера у родині ера міста Вер’єра пана де Реналя. Але в цьому оточенні Жульєн відчуває себе чужим, він ненавидить нещирість людей, які належать до кола цієї багатої родини, він відчуває, що це багатство нажите через розкрадання коштів, які держава виділяє на виховання нещасних сиріт та на турботу про бідних. Але дуже скоро совість Сореля починає йому нашіптувати: «Ось воно – це брудне багатство, якого і ти можеш досягти та насолоджуватись ним, але тільки в цій компанії».
Для Жульєна пробитись у вищий світ, перш за все, означало вирватись з Вер’єра, з рідного краю, до якого він не мав ніяких почуттів. Йому була ненависною навіть думка про те, що все своє життя він проведе серед цих брудних людей, людей, які на шляху до збагачення не зупиняться ні перед яким злочином.
Бажаючи доказати уміння мислити, показати свої знання і начитаність, Жульєн Сорель вступає до духовної семінарії у Безансоні. Але й тут він розчаровується у людях. Юнак бачить, наскільки далекі від духовних проблем та інтересів духовні кола Безансона. Те, що раніше він бачив серед мирян, відбувається і серед духовенства. Жульєн робить для себе невтішний висновок: «Ось тепер я потрапив у життя, і таким воно буде для мене до кінця».
Не цінують порядність, чесність, розум, талант простолюдина і в родині маркіза де Ла Моля, в яку Жульєн потрапляє після закінчення семінарії. Хоча якийсь час маркіз вважав Сореля майже своїм сином, але відмовив йому у одруженні зі своєю донькою Матильдою, адже Жульєн для нього як був, так і залишився плебеєм.
Через постріл у пані де Реналь під час служби у церкві Жульєн потрапляє до в’язниці. І тільки тоді, чекаючи на страту, Сорель розуміє, в чому його трагедія: його спроба зруйнувати моральні та соціальні межі між простими людьми та аристократами потерпіла невдачу, йому не вдалося довести вищому світу, що такі люди, як він, заслуговують на кращу долю.
Єдиною розрадою залишається те, що фізична поразка Жульєна Сореля стала його моральною перемогою над консервативним, відсталим життям тогочасного суспільства, адже помста аристократів не відбулась – герой прийняв смерть гідно та мужньо.