Твір на тему: «Трагедія серця Олександра Олеся»


Рейтинг твору 3.52 на основі 23 голосів


Ще на початку ХХ століття відомий український літературознавець Сергій Єфремов назвав Олександра Олеся сином суперечливого часу, динамічної епохи, сповненої гіркої зневіри і великих сподівань. Творчість О. Олеся яскрава, різноманітна й неповторна. Серед творів поета одним з найбільш цікавих є драматичний етюд «Трагедія серця». У цьому етюді автор не тільки відобразив складну життєву долю героїв твору, а й передбачив свою власну трагічну долю.

О. Олесю довелося творити у складних умовах піднесення визвольної боротьби українського народу, яка завершилася після Жовтневої революції 1917 року проголошенням державності, а потім і трагічної поразки цієї боротьби після посилення більшовицької влади. Попереду його чекали еміграційні злигодні, болісна ностальгія за Батьківщиною, і втрата рідного сина, вченого і поета Олега Ольжича.

Перша збірка творів О. Олеся, яка вийшла у 1907 році, отримала назву «З журбою радість обнялась». Назва ця обрана автором не випадково, адже вона була надзвичайно актуальною, гострою і промовистою. Це був період, коли визвольний рух українців, який впродовж кількох років прокотився всією імперією, занепав, а на зміну цьому рухові прийшли реакція і шовінізм.

«В обіймах з радістю журба.

Одна летить, друга спиня…

І йде між ними боротьба,

І дужчий хто — не знаю я».

Біль розлуки і почуття щастя, розчарування і сподівання, журба і радість — ці почуття проймають усю творчість О. Олеся. З серця, яке билося у «вогні золотім», сипалися «іскри ясні», що оберталися у дзвінкі пісні. Та з часом приходять сум і самотність, а душевні пориви згасають у темній імлі. Айстри неповторної краси вночі мріють про «казку ясну», а ранок зустрічає їх «холодним дощем».

Національна українська революція, проголошення незалежності рідної країни наповнили поетичну творчість О. Олеся громадянським і патріотичним змістом, вдихнула в неї енергійні, бадьорі і мужні інтонації. «Криком щастя і страждання Україна кличе нас», — від імені мільйонів співвітчизників каже поет. Але так і не судилося здійснитися патріотичним мріям багатьох поколінь українців.

Національна затурканість, політична темнота українського народу розчарували О. Олеся, і в 1919 році він залишив Україну. Але у вигнанні життя поета текло, «як сльози», його душа ридала, «як дитина», а його думки спали, «як мертві». Цю трагедію посилювали сумні звістки з Батьківщини, де в братовбивчій громадянській війні і від штучного голоду у 20-х роках загинули мільйони українців.

Незвичайно трагічними і драматичними були останні роки життя О. Олеся. У вересні 1939 року розгорілася найкривавіша за усю історію людства Друга світова війна. Поета постійно мучили думки про сина Олега, який був активним учасником руху Опору, одного з керівників і учасників визвольної боротьби. На початку червня 1944 року гітлерівці арештували Олега Ольжича і закатували його у концтаборі Заксенхаузен. Доля взагалі дуже рідко прихильно ставилася до О. Олеся, але цей час йому було особливо важко. І коли він отримав трагічну звістку про смерть сина, серце поета не витримало переживань. О. Олесь помер 22 липня 1944 року.