Твір на тему: «Символічний зміст поезії Якова Щоголіва «Листопад»

Талановитого українського поета Якова Щоголіва називають «спізненим романтиком», адже у більшості своїх поезій митець оспівував давній побут, давні часи, красу природи, якої ще не торкалася рука людини. У своїх віршах поет часто тужить за своїм дитинством, роки якого пройшли під оком ніжної, дбайливої матері. Ріка Ворскла, пасіки, водяні млини, степ та краса інших краєвидів — все це овівало душу майбутнього поета незвичайним чарівництвом і збагачувало його світогляд. Згодом уся ця краса знайшла відображення у поетичних творах Я. Щоголіва.

Поет належав до представників харківської романтичної школи. Більшість його поезій присвячена історичному минулому України, в першу чергу, Запорізькій Січі, козаччині і окремим образам запорізьких козаків. Козацька романтика Я. Щоголіва сповнена песимістичною тугою за зниклою «останньою Січчю», за минулим рідного краю. Окрема низка поезій митця присвячена яскравим образам неповторної української природи. Багато його віршів покладено на музику, вони увійшли в репертуар найвідоміших пісенних колективів.

Я. Щоголів був упевнений, що кожна пора року по-своєму неповторна і красива: і золота осінь, і білосніжна зима, і весела весна, і красне літо. Про пори року складено багато прислів’їв, казок, пісень, прозових творів і віршів. Неповторність і красу природи оспівували всі українські поети. Не оминув цієї теми і Я. Щоголів.

Я. Щоголів вважається неперевершеним майстром пейзажної лірики. У своїх поезіях він зображував українську природу у різні пори року, в негоду і в погожі сонячні дні. Наприклад, красу осені поет показав у вірші «Листопад»:

«Морозний вітер в гай і ліс

подув з холодних міст

й нещадно з дерева обніс

червоно-жовтий лист».

Краплі роси поет порівняв зі сльозами, а сіре осіннє небо — з цинковим дахом. Повторення літери «с» у рядках поезії створює сумний настрій, а відчуття осіннього холоду до словесної картини додає морозний вітер:

«І висне небо в ті часи,

немов циновий дах,

і стигнуть краплі від роси,

як сльози, на гілках».

Осінь у цій поезії зображується як жива істота, а листопад автор наділяє здатністю мати людські почуття: він плаче і жалкує.

Вірш «Листопад» має символічний зміст. Адже в ньому Я. Щоголів звертається не тільки до природи, а й до людини похилого віку, яка досягла «осені» свого життя: чи є їй за чим жалкувати, чи багато хорошого було в її житті, чи гідно вона його прожила?

«А ти хоч краплю теплих сліз

зоставив від весни,

щоб плакать так, як плаче ліс

за літом восени!»